про маніпулятора-початківця
Висвітлювати війну - це не лише говорити, скільки разів обстріляли позицію і скільки загинуло військових. Коли я висвітлюю конфлікт на сході, то говорю, що збільшилась кількість насильства у сім’ях, де є переселенці.
Громадське більше цікавлять проблеми цивільного населення. І ми знаємо, що ця тема зовсім не популярна, якщо дивитись на кількість переглядів. Але колись ми записали в наших цінностях, що права людини і соціальні теми для нас важливі і ми будемо про них говорити.
Ми багато сміялись з російських журналістів, звинувачуючи їх в пропаганді, але самі захотіли стати їх маленькою копією: всі ці сюжети про «терористичні війська», про «наших героїв», істеричні сюжети 1+1.
Намагаємось, щоб на Громадському не було дивних формулювань. Ми виробили власний словник про конфлікт на сході України. Наприклад, не використовуємо слово АТО, тільки в цитатах. Бо для людей з обох сторін неприйнятне це формулювання. Ми можемо сказати «так звана АТО» , але зазвичай називаємо збройним конфліктом на Донбасі.
Ми маємо інформацію з обох сторін конфлікту. Бо для нас українські громадяни є як на Донбасі, так і в Криму. Ми намагаємось передати, що і як вони думають, як живуть. І якщо навіть це щось погане про українську владу і Україну загалом, ми теж передаємо. Нам може не подобатися така інформація як людям, але як журналісти ми повинні розповідати.
Ми просто слухаємо і здобуваємо інформацію. Люди хочуть виговоритися. Не варто з ними сперечатися. Це не наша функція.
Журналістам часто подобається розділяти на «наших» і «їхніх». Ми у своєму словнику кажемо: «українські» замість «наші». Уникаємо слова «герої». Намагаємось не використовувати слово «зачистка», яке вживає російська пропаганда. Не дуже хочеться бути схожими на них. Це слово має негативне значення, а ми ж говоримо про людей. Навіть якщо вони з ДНР. Так само ми не вживаємо слова «бандити» і «терористи».
Влада інколи теж помиляється. Віктор Янукович проводив АТО проти «терористів» 18 лютого, але це не означає, що журналісти мали назвати так всіх людей. Кожен з нас розуміє, що не йдеться про тероризм ЛНР і ДНР, а про людей, які хочуть відділитися. Це вже інше питання: допомагає їм Росія чи ні. Але це не тероризм. Тероризм - це те, що сталось в Парижі.
Людина має право на слово «загинула». А не «ліквідована». Ми розуміємо, що вбиті − це точно люди.
Головне заповідь журналіста зараз - не нашкодь, не дай неперевірену інформацію.
Інформація Генштабу сприймається як істина. Ніхто не намагається подзвонити військовим на позиції, або мешканцям і запитати: «вас обстрілювали, чи ні?» Скільки разів применшувалися втрати під час серйозних військових конфліктів, а журналісти перевіряли інформацію і доводили, що втрати більші. А тепер інформацію про обстріли не перевіряють.
Якщо вам одна сторона каже, що світить сонце, а інша, що падає дощ - треба вийти на вулицю . Ми намагаємось їхати на місце подій, але якщо немає можливості, я дзвоню в Донецьк місцевому журналісту і запитую про стиуацію.
Ніколи немає інформації про те, скільки разів обстріляли Донецьк і хто це зробив. Ми не цікавимось, чи обстріляли наших громадян в Луганську і Шахтарську. Таким чином навіть ментально ми ніколи не повернемо цю частину населення, тому що їх нема в нашому інформаційному просторі. Майже немає Криму і окупованих територій Донбасу.
Важливо дати людям зрозуміти, що вони не покинуті. Що в Києві на якомусь каналі буде сюжет з Макіївки і вони побачать власну вулицю. Це повертання людей до того, що вони не байдужі іншим громадянам України. І що вони є в українському контексті.
Президент не розуміє що медіа - не прес-служба АП чи Кабміну. І коли щось погано, то треба написати, привернути увагу і таким чином вирішити проблему. А розуміння таке: «Ви пишете що погано - значить ви підтримуєте Путіна».
Громадське більше цікавлять проблеми цивільного населення. І ми знаємо, що ця тема зовсім не популярна, якщо дивитись на кількість переглядів. Але колись ми записали в наших цінностях, що права людини і соціальні теми для нас важливі і ми будемо про них говорити.
Ми багато сміялись з російських журналістів, звинувачуючи їх в пропаганді, але самі захотіли стати їх маленькою копією: всі ці сюжети про «терористичні війська», про «наших героїв», істеричні сюжети 1+1.
Намагаємось, щоб на Громадському не було дивних формулювань. Ми виробили власний словник про конфлікт на сході України. Наприклад, не використовуємо слово АТО, тільки в цитатах. Бо для людей з обох сторін неприйнятне це формулювання. Ми можемо сказати «так звана АТО» , але зазвичай називаємо збройним конфліктом на Донбасі.
Ми маємо інформацію з обох сторін конфлікту. Бо для нас українські громадяни є як на Донбасі, так і в Криму. Ми намагаємось передати, що і як вони думають, як живуть. І якщо навіть це щось погане про українську владу і Україну загалом, ми теж передаємо. Нам може не подобатися така інформація як людям, але як журналісти ми повинні розповідати.
Ми просто слухаємо і здобуваємо інформацію. Люди хочуть виговоритися. Не варто з ними сперечатися. Це не наша функція.
Журналістам часто подобається розділяти на «наших» і «їхніх». Ми у своєму словнику кажемо: «українські» замість «наші». Уникаємо слова «герої». Намагаємось не використовувати слово «зачистка», яке вживає російська пропаганда. Не дуже хочеться бути схожими на них. Це слово має негативне значення, а ми ж говоримо про людей. Навіть якщо вони з ДНР. Так само ми не вживаємо слова «бандити» і «терористи».
Влада інколи теж помиляється. Віктор Янукович проводив АТО проти «терористів» 18 лютого, але це не означає, що журналісти мали назвати так всіх людей. Кожен з нас розуміє, що не йдеться про тероризм ЛНР і ДНР, а про людей, які хочуть відділитися. Це вже інше питання: допомагає їм Росія чи ні. Але це не тероризм. Тероризм - це те, що сталось в Парижі.
Людина має право на слово «загинула». А не «ліквідована». Ми розуміємо, що вбиті − це точно люди.
Головне заповідь журналіста зараз - не нашкодь, не дай неперевірену інформацію.
Інформація Генштабу сприймається як істина. Ніхто не намагається подзвонити військовим на позиції, або мешканцям і запитати: «вас обстрілювали, чи ні?» Скільки разів применшувалися втрати під час серйозних військових конфліктів, а журналісти перевіряли інформацію і доводили, що втрати більші. А тепер інформацію про обстріли не перевіряють.
Якщо вам одна сторона каже, що світить сонце, а інша, що падає дощ - треба вийти на вулицю . Ми намагаємось їхати на місце подій, але якщо немає можливості, я дзвоню в Донецьк місцевому журналісту і запитую про стиуацію.
Ніколи немає інформації про те, скільки разів обстріляли Донецьк і хто це зробив. Ми не цікавимось, чи обстріляли наших громадян в Луганську і Шахтарську. Таким чином навіть ментально ми ніколи не повернемо цю частину населення, тому що їх нема в нашому інформаційному просторі. Майже немає Криму і окупованих територій Донбасу.
Важливо дати людям зрозуміти, що вони не покинуті. Що в Києві на якомусь каналі буде сюжет з Макіївки і вони побачать власну вулицю. Це повертання людей до того, що вони не байдужі іншим громадянам України. І що вони є в українському контексті.
Президент не розуміє що медіа - не прес-служба АП чи Кабміну. І коли щось погано, то треба написати, привернути увагу і таким чином вирішити проблему. А розуміння таке: «Ви пишете що погано - значить ви підтримуєте Путіна».