Вогонь

[traktirman]

Темрява. Тиша. Навколо тиша. Раз у раз поміж людьми пробігають вогники. Ось і зараз між двома промайнула іскра. Вони ще не знають що сталось, не усвідомлюють події. Але темрява навколо на одну коротку мить відступає. Якщо Долі буде охоче - цей спалах не зникне, як решта. Золотавим зорепадом іскра впаде долі. Впаде глибоко в душу. Потрапить на сухий трут і появиться маленьке полум'я. Багато хто не помічає й того. Спішить жити. Біжить далі. Буває й так що чутлива душа відчуває це народження одразу. Всяко буває. Проте сам вогник, маленький язичок полум'я тягнеться до неба, народжуючи нову казку.Він жадібно поглинає трут. Біжить по гілочках. Росте. І ось його сяйво вже не губитьсяв темряві. Його тепло поєднує душу з душею. Заворожені його магічним танком душі тягнуться одне до одного. Зближуються. Їх вогник продовжує рости. Це дика стихія. Незвідана. Первинна. Для душ, поєднаних цим вогнем перестає існувати страх... Коло. Тепле та яскраве коло світла їх оберігає. І віддаючись цій магії, душі зливаються в єдину. Енергія цього злиття роздмухує полум'я ще сильніше. Це вже не маленький соромязливий язичок, що міг будь якої миті щезнути. Ні, це те, що зазвичай кличуть вогнищем. Воно оберігає від незгод навколишнього. Зігріває. Ніжить. Пестить. І це триває завжди вічність. Часто люди не розуміють сили що прихована в цвй стихії. Без магії двох існування його стає небезпечним. Полум'я починає вирувати, перетворюватись на монстра. Пожираючи навколишнє цей монстр жадібноохоплює душі. З'являється біль. Всеохоплюючий, нестримний біль. Таке воно - випробовування вогнем. Піддатись болю, відчаю. І залишитись недопалком там, де ще зовсім нещодавно були дві душі. На згарищі надій та сподівань. Чи взяти, прийняти цей біль як данину почуттям. Як плату, пропуск, екзамен на щирість та стійкість. Віддатись іншому без остатку, злитись в екстазі болю разом з іншою душею, дозволити полум'ю ще дужче охопити себе і ніби міфічний фенікс горіти яскраво як наднова. Як спалах ядерного вибуху. До тла. До атома. До переродження.

І наступного дня на галявині двох різних, хоча і поєднаних душ або появиться нова казка, або шрам на тілі землі у вигляді згарища. Що буде там? Покинута чорна галявина, на якій ще довго не роститиме трава і рідкісний звір щважиться вийти.
Чи з життєдайного попелу плявляться нові ростки життя. Життя двох душ, що є одним цілим і водночас двома різними половинками. Де в сердці кожного яскраво і нестримно сяє космічний вогонь. Сяє, зігріваючи навколишній світ. Розганяючи холод і темряву.

Лише вона і знає. Лише темряві це відомо. Лише темряві.