Подорож до Пирогову. Не так сталося, як гадалося.
Вирішили нарешті відвідати найбільший скансен України у Пірогові. Тиждень збиралися, перечитали купу блогів, подивилися на офіційному сайті вартість квитків, переглянули схему проїзду, дізналися, що буде проходити якесь свято плетіння, та нарешті вирушили. Їдемо такі, та мріємо, що подихаємо свіжим повітрям та подивимось в тиші на старовинні будиночки.
Перша несподіванка: біля музею майже неможливо було знайти місце, щоб поставити машину. Безліч машин, навіть за кілометр від входу до музею немає де приткнути свою автівку, навіть траса на Академіка Заболотного, з якої треба повертати до музею заставлена машинами.
Діставшись нарешті до входу дізналися, що вибачайте, музей як музей сьогодні не працює, а відбувається музичний фестиваль «Країна мрій». І вхід на фестиваль коштує зовсім інші гроші. Проте можна послухати, здається, Тартака, Бумбокса і ще декілька гуртів, назви яких вперше чув. Ну не вертатися ж додому - хай буде фестиваль, пішли. Одразу за входом інший капець - це величезна купа наметів, в яких щось продається (був навіть намет нової пошти), і пройти повз натовп хоча б до першої сцени ще треба постаратися.
Нарешті продерлися криз цей натовп і доки нічого дійсно цікавого не відбувалося пішли блукати по музею. Хоча, незважаючи на такий натовп, сам фестиваль вже починав подобатись: там якусь повітряну кулю мають в небо запустити, там якісь вистави відбуваються. Блукаючи по території спочатку зайшли в соцсело, куди звезли будиночки з різних областей України, з кожної по будиночку.
Деякі доволі красиво виглядають, багато квітів.
В деякі будочки можна зайти всередину. Дивне відчуття, коли заходиш всередину, а там багато знайомих речей, бо в радянські часи всі меблі були однакові. Побачив шафу і згадав, що колись така сама стояла і в тебе в хаті колись, подивився на поличку… Коротше, багато чого знайомого.
Поблукавши по селу, та зрозумівши, що майже всі села за радянських часів були трохи схожі один на одного, пішли далі подивитися на коней.
Як раз тут сучасні козаки влаштували справжню виставу: на конях стрибали, шаблями дралися, на повній швидкості з землі щось підіймали, коротше працювали вони добре, проте витрачати зайві 200 гривень на це нам було шкода, тож подивились на виставу здалеку та пішли далі.
Гарна картина: вітряки, гарбуз, та намети з пивом.
Біля кожної групи будиночків розташована така ось карта. Я так зрозумів, що спонсор всього і вся це Первак, бо первак був на кожній лавочці та на кожному вказівнику. Хоча, як на мене, то з вказівниками в Пирогові жахливо. Зрозуміти як дійти з Карпат до Слобожанщини неможливо, краще все обійти і може десь на ту Слобожанщину і натрапиш, а як не натрапиш, то починай наново.
Хатинки, як намальовані.
Цікаво, але таки вдалося знайти кілька незрозумілих мені речей. Наприклад, навіщо навколо паркану колючий дріт? Невже на Поділлі це був обов’язковий атрибут кожного паркану.
Побачивши цю табличку одразу напрошується відповісти: «А так хотілося».
А ще на фестивалі було багато пожежних машин, які їздили то там, то сям.
В кущах можна знайти отакі млини. Шкода що воду в них не пустили, було б цікавіше.
Загалом музей прикольний, чудові хатинки, проте він дійсно великий і обійти його доволі складно. І навіть велосипед не допоможе, бо по тих пагорбах на велосипеді їздити не хочеться.
Сподобався розмальований асфальт в Карпатах.
До речі, саме тут десь відбувалися зйомки серіалу «Останній москаль».
Тож хатинками тут можна блукати та блукати.
Також є декілька церков, хоча не знаю працюючі вони чи ні. Ця ось, наприклад, з протилежного боку реставрувалася.
Мабуть так колись виглядали вулики.
Всі хатинки чудово виглядають. От дивишся на такий дах і не віриться, що він не пропускає воду, але ж так і є, а окрім цього взимку він ще добре зберігав тепло.
Якщо чесно, не знаю що це і навіщо має таку форму.
Ось центральна церква музею. Встигнути сфотографувати її коли біля неї нікого немає було майже неможливо. Поруч зі мною намагалися зробити свої кадри ще декілька фотографів.
Хоча все найголовніше відбувалося в центрі. Музику було чутно у всіх куточках музею. Для малюків теж працювало багато майданчиків. Цей «міні-зоопарк» від ТМ «Простоквашино».
А це просто прикольний лабіринт. Кілька разів проходили повз нього, і кожного разу там бігали діти. Чомусь лабіринти їм завжди подобаються.
На фестивалі було чи то чотири, чи то п’ять сцен, на яких одночасно виступали різні гурти, але відстані між ним була така, що ніхто нікому не заважав.
Вже починало вечоріти, а фестиваль лише набирав обертів.
Жалію лише, що часу було замало і не встиг подивитися найцікавіші виступи. Проте музичні фестивалі це круто. Тому треба якось завітати найближчим часом вже цілеспрямовано послухати музику, відпочити, та повністю поринути в атмосферу фестивалю.
