Черкаський краєзнавчий музей
В краєзнавчому музею востаннє був мабуть в школі, і, чомусь здається, таких, як я в нас ще 99 відсотків. По музеям шастають хіба що школярі, маленькі діти, їхні батьки (якщо ті не змогли якось відмовитися) та працівники музею. Всім іншим там не цікаво (що походить від слова «зовсім»). Насправді так ситуація мабуть тому, що нікому не треба робити їх цікавими, всі і так звикли. Може відсутність конкуренції за відвідувачів, може ще щось за довгі роки перетворило музеї на зовсім нецікаві місця. До того ж вони всі однакові, кожен краєзнавчий музей схожий на такий самий музей в іншому місті. Та то все лірика. Отже вирішив сходити в Черкаський краєзнавчий музей, так би мовити, згадати дитинство.
На вході ж звичайно зустрічає величезна скульптура з серпом та молотом. Не так давно компанію їй склали портрети українських гетьманів.
Обов’язковий експонат всіх краєзнавчих музеїв - це дерев’яний мамонт. Хоча Черкаська область тут скоріше виключення, бо на території Канівського району дійсно є розкопані стоянки людей, де знайшли безліч кісток мамонтів, хоча зовсім окрема тема, куди ті кістки потім ділися. Я вже не кажу про те що дістатися на ту справжню стародавню стоянку для туриста той ще квест. Але хоч якесь відношення до мамонтів Черкащина таки має. Отже тут музею маленький плюс.
Поруч із мамонтом (за пару метрів від нього) здогадайтесь хто? Все вірно - космонавт. %%%ля, що він тут забув, поруч з мамонтом. Я чудово розумію, що роблять космонавти в музеях Житомиру на батьківщині Корольова, але що він забув в Черкасах.
Йдемо далі і поруч із різноманітними грибочками бачимо супутник, це мабуть той самий перший супутник, що запустив Радянський Союз, ще до Гагаріна (жарт). Хоча на ньому стільки оптики, що може наш Черкаський завод Фотоприлад щось таки для нього виготовляв. Взагалі цікаві комбінації експонатів.
Ось до речі і грибочки поряд.
Далі йдуть різні тварини, не самі тварини, звісно ж, а їхні чучела. Деякі виглядають страшненько, але дітям я думаю дуже корисно роздивитися. Хоч будуть знати, як виглядають різні тварини, бо свиню, наприклад, багато хто уявляє, тільки як свинку Пепу. Ще один маленький плюс музею.
Звірів багатенько, деякі в скляних саркофагах.
Зайця шкода.
Далі цілий поверх чогось робоче-крестьянського. З наукової точки зору воно потрібно, але відвідувачів, яким все це цікаве, одиниці. Більшості експонатів з цього поверху місце десь в архівах музею. Дуже важливо, щоб до цих архівів ті, кому це дійсно цікаво, мали доступ. А зараз діти, які є найчастішіми відвідувачами музею, здається просто проходять повз. Хоча й тут знайшов кілька цікавих експонатів: ось цей трактор.
Цей зал наче теж непоганий. Дізнався як виглядає доїльний апарат.
Далі пішли зали українського побуту.
Кімната з писанками. Це, якщо хтось ще не знає, як вони виглядають.
І найновіший зал, який відкрився нещодавно, присвячений війні на сході країни, яка триває вже кілька років, але все одно багато мешканців Черкас не замислюються про те, що там відбувається.
Ще одна світлина з іншого ракурсу.
Останнім я зайшов сюди. Це зал голографічних зображень, тобто голограм. Навіть після всіх пояснень мозок не хоче вірити, що то все несправжнє, а просто зображення.
На останок, мабуть підведу підсумки мого візиту: по-перше, думав, що все буде набагато гірше, тому музей мені сподобався, принаймні склалося враження, що там все це робиться не просто для галочки, а намагаються зробити краще. З іншого боку це поки що мало вдається. Як на мене, я б зовсім прибрав звідти цілий поверх комуністичного минулого, гонки п’ятиліток, соцзмагань та інших радянських штук. Естонці, здається, з цього всього зробили музей червоного терору, а тут наче в нас все так гарно було в цей період, а про голодомор, розстріли та примусове переселення цілих народів щось нічого. По друге (може вже і по-третє), класно, що є стенди дійсно черкаської історії, наприклад ті, що привчені селекціонеру Симиренко, або шестиразовому чемпіону з боротьби Піддубному. Хоча саме ці стенди мені не сподобалися, реально було не цікаво, навіть не фотографував. Сама ідея класна, реалізація така-собі, але то на мій смак. Взагалі в музеях повинно бути цікаво, хоча б дітям, тоді їх будуть відвідувати частіше, а так зараз вся молодь з батьками та їхніми грошима по торговельно-розважальним центрам відпочиває. Сподіваюсь, що в найближчому майбутньому музеї, хоча б цей, стане більш сучасним та цікавим.
Можна ще почитати:
- Опішня. Музей гончарства
- Музей ракетних військ. Побузьке.
- Вінницький ретромузей
Оригінал цієї публікації знаходиться на dreamwidth
На вході ж звичайно зустрічає величезна скульптура з серпом та молотом. Не так давно компанію їй склали портрети українських гетьманів.
Обов’язковий експонат всіх краєзнавчих музеїв - це дерев’яний мамонт. Хоча Черкаська область тут скоріше виключення, бо на території Канівського району дійсно є розкопані стоянки людей, де знайшли безліч кісток мамонтів, хоча зовсім окрема тема, куди ті кістки потім ділися. Я вже не кажу про те що дістатися на ту справжню стародавню стоянку для туриста той ще квест. Але хоч якесь відношення до мамонтів Черкащина таки має. Отже тут музею маленький плюс.
Поруч із мамонтом (за пару метрів від нього) здогадайтесь хто? Все вірно - космонавт. %%%ля, що він тут забув, поруч з мамонтом. Я чудово розумію, що роблять космонавти в музеях Житомиру на батьківщині Корольова, але що він забув в Черкасах.
Йдемо далі і поруч із різноманітними грибочками бачимо супутник, це мабуть той самий перший супутник, що запустив Радянський Союз, ще до Гагаріна (жарт). Хоча на ньому стільки оптики, що може наш Черкаський завод Фотоприлад щось таки для нього виготовляв. Взагалі цікаві комбінації експонатів.
Ось до речі і грибочки поряд.
Далі йдуть різні тварини, не самі тварини, звісно ж, а їхні чучела. Деякі виглядають страшненько, але дітям я думаю дуже корисно роздивитися. Хоч будуть знати, як виглядають різні тварини, бо свиню, наприклад, багато хто уявляє, тільки як свинку Пепу. Ще один маленький плюс музею.
Звірів багатенько, деякі в скляних саркофагах.
Зайця шкода.
Далі цілий поверх чогось робоче-крестьянського. З наукової точки зору воно потрібно, але відвідувачів, яким все це цікаве, одиниці. Більшості експонатів з цього поверху місце десь в архівах музею. Дуже важливо, щоб до цих архівів ті, кому це дійсно цікаво, мали доступ. А зараз діти, які є найчастішіми відвідувачами музею, здається просто проходять повз. Хоча й тут знайшов кілька цікавих експонатів: ось цей трактор.
Цей зал наче теж непоганий. Дізнався як виглядає доїльний апарат.
Далі пішли зали українського побуту.
Кімната з писанками. Це, якщо хтось ще не знає, як вони виглядають.
І найновіший зал, який відкрився нещодавно, присвячений війні на сході країни, яка триває вже кілька років, але все одно багато мешканців Черкас не замислюються про те, що там відбувається.
Ще одна світлина з іншого ракурсу.
Останнім я зайшов сюди. Це зал голографічних зображень, тобто голограм. Навіть після всіх пояснень мозок не хоче вірити, що то все несправжнє, а просто зображення.
На останок, мабуть підведу підсумки мого візиту: по-перше, думав, що все буде набагато гірше, тому музей мені сподобався, принаймні склалося враження, що там все це робиться не просто для галочки, а намагаються зробити краще. З іншого боку це поки що мало вдається. Як на мене, я б зовсім прибрав звідти цілий поверх комуністичного минулого, гонки п’ятиліток, соцзмагань та інших радянських штук. Естонці, здається, з цього всього зробили музей червоного терору, а тут наче в нас все так гарно було в цей період, а про голодомор, розстріли та примусове переселення цілих народів щось нічого. По друге (може вже і по-третє), класно, що є стенди дійсно черкаської історії, наприклад ті, що привчені селекціонеру Симиренко, або шестиразовому чемпіону з боротьби Піддубному. Хоча саме ці стенди мені не сподобалися, реально було не цікаво, навіть не фотографував. Сама ідея класна, реалізація така-собі, але то на мій смак. Взагалі в музеях повинно бути цікаво, хоча б дітям, тоді їх будуть відвідувати частіше, а так зараз вся молодь з батьками та їхніми грошима по торговельно-розважальним центрам відпочиває. Сподіваюсь, що в найближчому майбутньому музеї, хоча б цей, стане більш сучасним та цікавим.
Можна ще почитати:
- Опішня. Музей гончарства
- Музей ракетних військ. Побузьке.
- Вінницький ретромузей
Оригінал цієї публікації знаходиться на dreamwidth