Махно vs Бандера: питання національної міфотворчості
"В українському степу сходяться дві кавалерійські лави по кілька тисяч вершників з кожного боку. Рухаються густо - стремена до стремен в кілька рядів. Зближуючись, мчать назустріч шаленим галопом, виставляючи вперед списи і піднявши шаблі, бо стріляти на скаку з карабіна - річ безглузда. Раптово махновська кіннота розділяється надвоє і півколами зміщується на фланги, а посередині приємно здивований противник помічає 700 тачанок Каретникова, які, розвернувшись на шаленій швидкості, завмирають, як вкопані. З середньої тачанки повільно піднімається сам командир, обводить поглядом своїх повстанців і над степом лунає звична команда «Хлопці! Ррроби грррязь!». 700 кулеметів «Максим» за хвилину видають 42 тисячі куль і невдовзі ворожа кавалерія, яка вже не може зупинитись, перетворюється на криваве місиво. Задніх потім добиває повстанська кіннота, яка завбачливо обійшла ворога з флангів.
[Spoiler (click to open)]З ворожою піхотою чинили інакше. Примусово зігнані в білу чи червону армію солдати не горіли бажанням воювати, а ще більше - помирати. Тому вони, будучи зненацька захопленими повстанцями, кидали зброю і видавали своїх командирів та комісарів. Останніх повстанці безжально рубали, зброю відбирали, а решту полонених відпускали на всі чотири сторони. Проте більшовицькі загороджувальні частини ловили цих солдатів, озброювали їх і знову кидали в бій проти махновців.
Махно лютував: «Ну не рубати ж їх всіх під корінь!?»
Врешті решт вихід було знайдено, полонених не тільки роззброювали а й роздягали наголо. А оскільки у більшовиків запасів обмундирування не було, то тисячі голих червоноармійців місяцями сиділи по українських селах, чекаючи, поки привезуть уніформу".
Вельми популярні останнім часом розмови, що швидке розповсюдження культу Бандери є лише проявом ідеологічних та історичних пошуків українською нацією свого обличчя та характеру, відповіддю на геополітичні та внутренні виклики останніх двох років мають щонайменше один серьозний дефект.
[Spoiler (click to open)]Нестор Махно та очолена ним Революційна Повстанська Армія України вписали в історію українського народу надзвичайно яскраві сторінки. Махно був, щонайменше, видатним організатором особливого, народного війська, талановитим полководцем, дії якого стали одним з вирішальних чинників Громадянської війни на теренах колишньої Російської Імперії.
Махно та РПАУ послідовно втілювали в життя ще один державницький проект українського народу. На відміну від тоталітарної етноцентричної держави, яку мріяв побудувати Бандера, та ліберально-демократичного проекту УНР махновці намагалися створити мережеву децентралізовану державу як обєднання місцевих громад. Це справді інноваційна модель, в якій втілені характерні риси українців Наддніпрянщини.
Можна довго обговорювати постать Махна, його чесноти і набутки. За будь-яких обставин це був діяч, вартий поваги та доброї памяті. А тепер питання руба - чому сучасна українська історіографія, легіони про-українських пропагандистів майже не згадують про нього? Махно, фактично, знов, як в радянські часи, знаходитсья десь на периферії, ледве не табуйований.
Фактично, культ Бандери супроводжується послідовним витісненням з суспільної памяті постаті Махна. І це аж ніяк не випадково. Як невипадковим є замовчування діяльності ОУН(м), Бульби-Боровця та інших учасників націоналістичного руху середини минулого сторіччя.
Культ Бандери є результатом цілеспрямованних зусиль. І спрямовані ці зусилля на просування саме ідеології, що нею керувалося ОУН(б) та його очільники. Має місце саме глорифікація Бандери, в тому числі шляхом замовчування всього, що не вдається втиснути в міф про національно-визвольні змагання, що розпочалися з боротьби УНР-ЗУНР та продовжилися діяльністтю саме С.Бандери та його однодумців.
[Spoiler (click to open)]З ворожою піхотою чинили інакше. Примусово зігнані в білу чи червону армію солдати не горіли бажанням воювати, а ще більше - помирати. Тому вони, будучи зненацька захопленими повстанцями, кидали зброю і видавали своїх командирів та комісарів. Останніх повстанці безжально рубали, зброю відбирали, а решту полонених відпускали на всі чотири сторони. Проте більшовицькі загороджувальні частини ловили цих солдатів, озброювали їх і знову кидали в бій проти махновців.
Махно лютував: «Ну не рубати ж їх всіх під корінь!?»
Врешті решт вихід було знайдено, полонених не тільки роззброювали а й роздягали наголо. А оскільки у більшовиків запасів обмундирування не було, то тисячі голих червоноармійців місяцями сиділи по українських селах, чекаючи, поки привезуть уніформу".
Вельми популярні останнім часом розмови, що швидке розповсюдження культу Бандери є лише проявом ідеологічних та історичних пошуків українською нацією свого обличчя та характеру, відповіддю на геополітичні та внутренні виклики останніх двох років мають щонайменше один серьозний дефект.
[Spoiler (click to open)]Нестор Махно та очолена ним Революційна Повстанська Армія України вписали в історію українського народу надзвичайно яскраві сторінки. Махно був, щонайменше, видатним організатором особливого, народного війська, талановитим полководцем, дії якого стали одним з вирішальних чинників Громадянської війни на теренах колишньої Російської Імперії.
Махно та РПАУ послідовно втілювали в життя ще один державницький проект українського народу. На відміну від тоталітарної етноцентричної держави, яку мріяв побудувати Бандера, та ліберально-демократичного проекту УНР махновці намагалися створити мережеву децентралізовану державу як обєднання місцевих громад. Це справді інноваційна модель, в якій втілені характерні риси українців Наддніпрянщини.
Можна довго обговорювати постать Махна, його чесноти і набутки. За будь-яких обставин це був діяч, вартий поваги та доброї памяті. А тепер питання руба - чому сучасна українська історіографія, легіони про-українських пропагандистів майже не згадують про нього? Махно, фактично, знов, як в радянські часи, знаходитсья десь на периферії, ледве не табуйований.
Фактично, культ Бандери супроводжується послідовним витісненням з суспільної памяті постаті Махна. І це аж ніяк не випадково. Як невипадковим є замовчування діяльності ОУН(м), Бульби-Боровця та інших учасників націоналістичного руху середини минулого сторіччя.
Культ Бандери є результатом цілеспрямованних зусиль. І спрямовані ці зусилля на просування саме ідеології, що нею керувалося ОУН(б) та його очільники. Має місце саме глорифікація Бандери, в тому числі шляхом замовчування всього, що не вдається втиснути в міф про національно-визвольні змагання, що розпочалися з боротьби УНР-ЗУНР та продовжилися діяльністтю саме С.Бандери та його однодумців.