Forgotten Houses
Джек повертався додому 243 маршрутом. Це була незвичайна для нього поїздка, оскільки він ніколи не прямував цим шляхом.
Так сталось, що дорогу проклали через район "забутих будинків". Колись тут згоріло п'ять будинків і люди покинули свої домівки, оскільки вважали це місце проклятим.
Його очі почали швидко бігти повз силу-силенну покинутих домівочок із вікнами, що були забиті дошками, спалених чи просто занедбаних. Раптом він побачив домівку в якій було запалено світло, а ганок не поріс плющем.
Джек дуже здивався, оскільки завжди думав, що тут просто неможливо жити.
Повернувшись додому, Джек прийняв душ і попрямував у ліжко. Думка про той прибраний будиночок не покидала його. Щось підказувало йому, що він має дізнатись, що там. Нарешті бажання дізнатись хоч щось перемогло і він зістрибнув з ліжка.
Через дві хвилини Джек вже їхав на велосипеді у "Forgotten Houses". Його ноги почали крутити педалі все швидше, довге волосся здіймалось під потоком вітру. В нього не було часу, щоб вмагувати його, оскільки невідома сила спонукала його їхати все швидше і швидше.
Ось він вже бачить попереду будинки вкриті плющем і ожиною, із зеленими стінами та проваленими дахами. Через один блок він побачив цей куточок життя в осередку некрозу.
В будинку досі горіло світло, і він спершу вирішив підібратись поближче, щоб роздивитись будинок ззовні, але заходити туди він побоявся. Зайшовши у двір, Джек не помічав нічого незвичайного: там росли квіти, декілька яблунь і вишень.
Він нахилився, щоб підняти яблуко з трави, коли двері відкрились і до нього вийшла дівчина років 25ти. У неї було довге темне волосся і овальне обличчя із вираженими рисами. Її плаття було сліпуче білого кольору, але вона була боса.
Джек привітався. Дівчина нахилила голову і жестом запросила його увійти. Хлопець спершу вагався, але вона чарівно посміхнулась і він пішов за нею. Пройшовши до кімнати, Джек побачив ще п'ятьох людей.
Хлопець із світлим волоссям встав, потис Джеку руку і запросив присісти.
- "Ми чекали на тебе. Хтось мав до нас завітати"
- "Ее...але ж чому? Як ви можете щось знати таке?"
- "Ми просто подумали про це. Я можу запропонувати заночувати у нас, а вранці ми зможемо поспілкуватись"
- "Навіщо?"
- "Ти приїхав за знаннями, чи не так?"
Лице хлопця розплилось у великій посмішці. Джек був збентежений. Його знов покликала чарівна дівчина і він опинився на другому поверсі у просторій кімнаті зі зручним ліжком...
Вранці Джек прокинувся з першими промінцями сонця, що було дуже не схоже на нього, оскільки він постійно прокидався дуже пізно. І взагалі він мало що робив після того як його випхнули з університету. Ось вже другий рік він висів на шиї у батьків і робив вигляд, що шукає роботу.
Сьогодні ж все сталось по-іншому...
Джек встав з ліжка і почав одягатись. Раптом він почув неземний голос, що лунав з вулиці. Мурашки почали бігати по його шкірі. Він ще ніколи не чув такого гарного співу.
Натягнувши на себе футболку він спустився донизу і вийшов на вулиці. У дворі стояла його вчорашня знайома і співала невідомою мовою. Він хтів звернутись до неї, але його зупинив бородатий хлопчина у червоній піжамі.
- "Не потрібно порушувати красу її співу. Пішли всередину, я заварю тобі кави"
Хлопці зайшли у будинок і попрямували на кухню. Джек побачив, що всі інші жителі незвичайного будинку були вже там.
- "Що це все означає? Чому ви тут живете?"
- "У нас закритий соціум і ти сьогодні став його частиною, Джек"
- "Звідки Ви знаєте, що мене звуть Джек?!"
- "Це написано у тебе на футболці. Мабуть, одна із тих невдалих спроб знайти роботу"
- "ем...так...А що означає "закритий соціум"?"
- "Кожен з нас по-своєму талановитий і тому ми насолоджуємось творчістю один одного, насичуємось спільною енергією. Це покинуте місце вільне від людей, що так заважали нам, коли ми жили у своїх містах"
- "А чому Ви вважаєте, що я вже став частиною Вашого соціуму?"
- "Ти досі тут. Приєднуся до нас"
- "Але ж я ні на що не здатен. Я - нездара. Я не можу бути з Вами."
- "Ти просто ще не знайшов цього у собі. Все попереду..."
Так сталось, що дорогу проклали через район "забутих будинків". Колись тут згоріло п'ять будинків і люди покинули свої домівки, оскільки вважали це місце проклятим.
Його очі почали швидко бігти повз силу-силенну покинутих домівочок із вікнами, що були забиті дошками, спалених чи просто занедбаних. Раптом він побачив домівку в якій було запалено світло, а ганок не поріс плющем.
Джек дуже здивався, оскільки завжди думав, що тут просто неможливо жити.
Повернувшись додому, Джек прийняв душ і попрямував у ліжко. Думка про той прибраний будиночок не покидала його. Щось підказувало йому, що він має дізнатись, що там. Нарешті бажання дізнатись хоч щось перемогло і він зістрибнув з ліжка.
Через дві хвилини Джек вже їхав на велосипеді у "Forgotten Houses". Його ноги почали крутити педалі все швидше, довге волосся здіймалось під потоком вітру. В нього не було часу, щоб вмагувати його, оскільки невідома сила спонукала його їхати все швидше і швидше.
Ось він вже бачить попереду будинки вкриті плющем і ожиною, із зеленими стінами та проваленими дахами. Через один блок він побачив цей куточок життя в осередку некрозу.
В будинку досі горіло світло, і він спершу вирішив підібратись поближче, щоб роздивитись будинок ззовні, але заходити туди він побоявся. Зайшовши у двір, Джек не помічав нічого незвичайного: там росли квіти, декілька яблунь і вишень.
Він нахилився, щоб підняти яблуко з трави, коли двері відкрились і до нього вийшла дівчина років 25ти. У неї було довге темне волосся і овальне обличчя із вираженими рисами. Її плаття було сліпуче білого кольору, але вона була боса.
Джек привітався. Дівчина нахилила голову і жестом запросила його увійти. Хлопець спершу вагався, але вона чарівно посміхнулась і він пішов за нею. Пройшовши до кімнати, Джек побачив ще п'ятьох людей.
Хлопець із світлим волоссям встав, потис Джеку руку і запросив присісти.
- "Ми чекали на тебе. Хтось мав до нас завітати"
- "Ее...але ж чому? Як ви можете щось знати таке?"
- "Ми просто подумали про це. Я можу запропонувати заночувати у нас, а вранці ми зможемо поспілкуватись"
- "Навіщо?"
- "Ти приїхав за знаннями, чи не так?"
Лице хлопця розплилось у великій посмішці. Джек був збентежений. Його знов покликала чарівна дівчина і він опинився на другому поверсі у просторій кімнаті зі зручним ліжком...
Вранці Джек прокинувся з першими промінцями сонця, що було дуже не схоже на нього, оскільки він постійно прокидався дуже пізно. І взагалі він мало що робив після того як його випхнули з університету. Ось вже другий рік він висів на шиї у батьків і робив вигляд, що шукає роботу.
Сьогодні ж все сталось по-іншому...
Джек встав з ліжка і почав одягатись. Раптом він почув неземний голос, що лунав з вулиці. Мурашки почали бігати по його шкірі. Він ще ніколи не чув такого гарного співу.
Натягнувши на себе футболку він спустився донизу і вийшов на вулиці. У дворі стояла його вчорашня знайома і співала невідомою мовою. Він хтів звернутись до неї, але його зупинив бородатий хлопчина у червоній піжамі.
- "Не потрібно порушувати красу її співу. Пішли всередину, я заварю тобі кави"
Хлопці зайшли у будинок і попрямували на кухню. Джек побачив, що всі інші жителі незвичайного будинку були вже там.
- "Що це все означає? Чому ви тут живете?"
- "У нас закритий соціум і ти сьогодні став його частиною, Джек"
- "Звідки Ви знаєте, що мене звуть Джек?!"
- "Це написано у тебе на футболці. Мабуть, одна із тих невдалих спроб знайти роботу"
- "ем...так...А що означає "закритий соціум"?"
- "Кожен з нас по-своєму талановитий і тому ми насолоджуємось творчістю один одного, насичуємось спільною енергією. Це покинуте місце вільне від людей, що так заважали нам, коли ми жили у своїх містах"
- "А чому Ви вважаєте, що я вже став частиною Вашого соціуму?"
- "Ти досі тут. Приєднуся до нас"
- "Але ж я ні на що не здатен. Я - нездара. Я не можу бути з Вами."
- "Ти просто ще не знайшов цього у собі. Все попереду..."