про Любчика
Був собі колись один бездомний чоловік. Говорив дуже багато і різними мовами.
Постійні завсідники площі Ринок знали його як жебрака, який чіпляється до туристів зі словами: Excuse me, Sir, can you give me some money?
Деколи йому щастило і туристи замовляли в нього екскурсію. Тоді Любчик мав за що пити.
Десь поміж тим він приходив митися в Осередок підтримки бездомних. В той час ще не було журналу і я там працювала.
Поки машинка прала Любчикові речі, він брав польську або англійську книжку про бездомних і вголос мені перекладав, а я друкувала. Так зявилися 2 розділи книжки "Всі люди мають потенціал".
Вже тоді він говорив, що в нього рак. Чи то шлунку, чи кишечника.
Потім ми почали проект вуличного журналу. Звичайно, що Любчик брав участь, був на презентації першого номеру, потім продавав, бувало, що і пяний, тоді ми забирали в нього посвідчення разом з журналами.
Далі його не стало. Через кілька місяців його друг, який теж приходив митися в Осередок, сказав, що має сумні новини про Любчика. Що Любчика вже немає.
У 6 номері "Просто неба" ми надрукували цю сумну новину.
З того часу минуло півтора роки. Вчора на роздачі їжі приходить собі Любчик, так ніби ми бачилися 2 дні тому. я якраз розказувала якомусь американському студенту, що ми робимо, Любчик спокійно вклинюється в розмову своєю бездоганною англійською, і при тому продовжує сьорбати свій суп.
На мою розповідь, що ми його давно "поховали" він як завжди видав купу тексту, вставляючи туди англійські і іспанські слова.
Називав різні міста, ціни на авіарейси до Чікаго, вулиці Барелони, ціни на машини і т.д і т.д. Каже, що був в Європі.
Але чи це правда, ми напевно ніколи не дізнаємося.