Иван Франко - Борислав смеётся
вот такая суперобложка есть у меня к этой книге
Книга на русском языке, но оригинал собственно на украинском.
Суть в том, что есть 2 варианта концовки этого произведения.
В том варианте, который издавался в советское время, вообще
нельзя понять, почему повесть так называется.
Русский перевод потом найду, вот оба варианта украинского текста:
Всі побратими, окрім Бенедя, Матія і Стасюри, стовпилися довкола Андруся і тихішим голосом розпочали оживлену нараду. Матій сидів на припічку, держачи нетямно в зубах давно вигаслу люльку, Стасюра шпортав палицею по землі, а Бенедьо сидів на лаві, звісивши голову, а по довгій хвилі встав, утер рукавом дві пекучі сльози, що туй-туй хотіли бризнути з його очей, і вийшов надвір. Се він прощався з своїми золотими надіями...
XXI
Мортко, Германів вірник, проспав ніч дуже неспокійно. Погані сни торопили його і стискали його серце смертельною тривогою. Раз йому снилося, що падав стрімголов з якоїсь височенної скали і бачив під с&бою настобурчені обриви і шпилі; то знов йому здавалося, що хата горить, а він, серед удушливого диму і осліпляючих огняних язиків, лежить прикований до ліжка, з величезним каменем на груді, не може ані рушитись, ані крикнути, ані навіть подумати свобідно. А коли серед такого сну, в найбільшій тривозі, весь тремтячий і гарячим потом облитий, він пробудився, то й наяві йому морочилось у голові, всяка погань лізла на думку, і він ніяк не міг позбутися своїх власних привидів. Йому уперто нагадувавсь чомусь Іван Півторак, котрого він підпоїв, обдер з грошей і втрутив до глибокої ями; згадка тота займала йому дух, немов хтось холодною рукою стискав його за горло, коліном давив його груди. Надармо Мортко сплювував і щипав себе в литку, і шептав якісь жидівські закляття, - ніщо не могло розвіяти поганого настрою його духу. Не дожидаючи рана, він схопився з ліжка і, убравшися, побіг до ям. Відколи копання воску сталося головним ділом бориславсьного промислу, а широкий розвиток того промислу чимраз більші обіпював користі, відтоді, крім денної, введено також нічну роботу в ямах. Робітники чередувалися в роботі: одна часть робила денну «шахту», то єсть 12 годин, а друга часть - нічну. До денних був окремий, дньовий касієр, а до нічних - нічний. Мортко був дньовим касієром, і до нього належав найвищий надзір над ямами. Для того він, услужний і вірний свому пану, від котрого брав за те добру плату, приходив до кошар вчасніше, ніж зачиналася дньова шахта, щоб кілько можна наглядати й за роботою нічних робітників.
А особливо нині догляд його був дуже потрібний. Велика маса земного воску, котру Герман зобов'язався доставити «Спілці визискування», мусила нині рано бути доповнена, бо на полуднє Герман назначив несхибний термін, в котрім мав увесь віск віддати повномочним «Спілки», по чім зараз мав одержати від них за той віск гроші, - так як до достави воску на місце переробки, будь вона де-небудь, Герман контрактом не зобов'язався. Приходилось за тим Морткові чимало набігатись, накричатись і налютитись: то робітники робили не так, як треба, то поставкували собі там, де треба було квапитись, то млинок зіпсувався, то ключ від магазину загубився, - словом, усе немов ізмовилось нині робити збитки бідному Морткові, котрий аж охрип і впрів, отіпаючи собою на всі боки і доводячи все до ладу.
Вкінці здавалося, що ось уже все скінчено: послідня до контрактової суми недостаюча брила воску була перетоплена, уформована, зважена і націхована. Три величезні магазини, найбільші на весь Борислав, повні були воску. Ось надторохтіли з Дрогобича дві пишні карети: в одній Герман з Ван-Гехтом, а в другій два повномочні від «Спілки визискування». Герман немов на шпильках сидів у своїм повозі на м'якім сидінні: так щось перло і гнало його якнайборше здати на чужі руки ті величезні скарби, в котрих тепер лежала найбільша часть його маєтку. Відколи почалось видобування і визискування, ніколи ще до тої хвилі Борислав не бачив такої многоти воску накупі. Бориславські жиди частенько приходили оглядати ті величезні магазини і зависними очима гляділи на нагромаджені в них скарби. Тільки Германа одного якось не радували ті величезні піраміди воскових брил; нині перший раз він радісно глянув на них, коли був певний, що за хвилю всі ті маси і брили переміняться в паку банкнотів, котра безпечно спочине в його залізній вертгеймівській касі.
А ВОТ ВАРИАНТ ИЗ АРХИВА ВИКИПЕДИИ
Всі побратими, окрім Бенедя, Матія і Стасюри, стовпилися довкола Андруся і тихійшим голосом розпочали оживлену нараду. Матій сидів на припічку, держачи нетямно в зубах давно вигаслу люльку, Стасюра шпортав палицею по землі, а Бенедьо сидів на лаві, звісивши голову, а по довгій хвилі встав, утер рукавом дві пекучі сльози, що туй-туй хотіли бризнути з його очей, і вийшов на двір. Се він прощався з своїми золотими надіями...
*
* *
Чорна ніч обгорнула Борислав, коли Бенедьо вийшов з хати. Його розпалене лице обвіяв холодний вітер. Денеде блимали світла: ще світили шинки, що до решти випивали кров із робітників. Бенедьо не помічав, що холодний вітер вдирається за його розхрістану сорочку та морозить кров у жилах. Серце товклося йому в грудях мов молотом, коли подумав про всі наслідки Андрусевих замислів.
Кілько то робітників помандрує до криміналів, коли вдасться, кілько біди настане, важке безробіття для тисячів голодного народу... Дві сили боролися у його душі: одна давний, добрий Бенедьо, покірний, працьовитий, що повільною впертою працею хотів доробитися маленького кусничка ґрунту та забезпечили безжурну старість матері, Бенедьо повчений тепер коротким, але болючим досвідом, і другий пристрасний, дужий, що на вид заподіяної кривди; кривди, яка і в його очах перевисшала все заподіяне досі, кипів і поривався за зло злом - може ще навіть більшим - відповісти. Сліпа месть не казала оглядатися на наслідки. Що буде, коли згорить Борислав? Хто потерпить більше: Жиди чи робітники? Не вмів на се Бенедьо відповісти, проходячи вуличками Борислава. Хижий вітер знимався чим раз дужче. Як довго так бродив вулицями, Бенедьо не тямив. Прийшов до себе, коли дійшов до його вух якийсь звук. Чув його цілком добре: виходив із дверей якогось будинку, якого вікна були ярко освітлені.
Ха! ха! ха! - дзвінко доносилося до вух Бенедя.
Адже не улягало ніякому сумнівови: хтось весело сміявся. На білих фіранках мигали чорні тіни. Сміх мов ножем різнув по серці перетомленого Бенедя. Як давно вже не чув веселого сміху! А він сам? Як довго себе тямить, не міг сміятися. Від осьми літ сирота, тяжка праця, хоровита матір, побої майстра і штурханці инших. А тут хтось сміявся: веселим дзвінким голосом. Бенедьо переліз з трудом через паркан і притулився до вікна партерового дому. В кутик вікна заглянув до середини. Довкола довгого стола сиділи головачі нафтового діла. Запивали шампаном побіду. По розбавлених лицях, похляпанім обрусі та по свобідних, надто може свобідних рухах легко було пізнати, що веселість і забава мусіли досягнути вершка. А ось... очі Бенедя упали на постать одного Жида у витертім сурдуті та заболочених чоботах. Його зуби були вишкірені серед обридливого усміху, який викривив ціле худе костисте лице в якусь чортівську маску. Очі всіх були устромлені на Жида, що зігнений в каблук на пальцях підкрадався до печі. Ось він отворив повільно дверці і сягнув обома руками в глибину. Бенедьо напружив зір і притулив лице до шибки, щоби не спустити з ока ні одного руху Жида. Ось обі руки поволі-поволеньки витягають щось із печі, худа постать повертав на пальцях знов до стола і підносить до гори... глухий стогін вирвався з грудей Бенедя. То була робітницька каса, яку високо тримав Мортко! Очі виступили Бенедьови на верх, у грудях бракувало віддиху, всі зібрані плескали наче божевільні в долоні і заливалися гучним сміхом.
Ха! ха! ха!
Борислав сміявся.
Мортко опустив скринку і його очі стрінулися із очима Бенедя, на лице якого падало ярке світло. Бенедьо бачив, як смертельно поблід Мортко, як обезсилені руки з тріском пустили важку скринку на підлогу, як зглянулися Жиди та на німий знак Мортка кинулися до вікна. Але не найшли там нікого.
Бенедьо застав ще побратимів у хаті Матія. Одиноке, що зміг вимовити, коли очі Андруся спинилися на нім, було:
- Братя! І я з вами! Нехай і наш Борислав сміється!
XXI.
Леон мав причину радіти: перший ваґон церезіни котився на північ до російської границі. Инші вагони стояли на готові. Ще два-три дні, а перше замовлення буде завершене, вложена праця стократно нагороджена. На яснім тепер небі не бачив ні хмариночки. Але ні! Його чоло нахмарилося, коли Фанні призналася, що любить безмежно Ґотліба. Тепер, коли Леонови здавалося, що вхопив золотого вола за роги, хотів трохи з Германом, що посмів пустити йому „шпильку“, поторгуватися, хоча в душі не мав нічого проти того. На усильні благання Фанні пішов іще раз до Ґольдкремерів. Застав пригнобленого Германа і збожеволілу Рифку, яка саме відкрила Германови наміри Ґотліба. Але Герман уже знав від Ван Гехта про фабрику заложену Лєоном. Оба станули око в око. Герман показав Леонови телеграму: ваґон церезіни придержано. Суд видав наказ арештувати Шеффеля і опечатати фабрику церезіни. А Ґотліб? Герман усе таки любив свойого одинака, хоч і не такою звірячою любовю, як Рифка. Всі троє порозумівшись сідають до повоза і мчать до Борислава, щоби спасти Ґотліба і Фанні, яка грозить, що смерть собі заподіє, коли Ґотліба стріне нещастя.
КАКИЕ СООБРАЖЕНИЯ НАСЧЁТ РАЗНИЦЫ?
Книга на русском языке, но оригинал собственно на украинском.
Суть в том, что есть 2 варианта концовки этого произведения.
В том варианте, который издавался в советское время, вообще
нельзя понять, почему повесть так называется.
Русский перевод потом найду, вот оба варианта украинского текста:
Всі побратими, окрім Бенедя, Матія і Стасюри, стовпилися довкола Андруся і тихішим голосом розпочали оживлену нараду. Матій сидів на припічку, держачи нетямно в зубах давно вигаслу люльку, Стасюра шпортав палицею по землі, а Бенедьо сидів на лаві, звісивши голову, а по довгій хвилі встав, утер рукавом дві пекучі сльози, що туй-туй хотіли бризнути з його очей, і вийшов надвір. Се він прощався з своїми золотими надіями...
XXI
Мортко, Германів вірник, проспав ніч дуже неспокійно. Погані сни торопили його і стискали його серце смертельною тривогою. Раз йому снилося, що падав стрімголов з якоїсь височенної скали і бачив під с&бою настобурчені обриви і шпилі; то знов йому здавалося, що хата горить, а він, серед удушливого диму і осліпляючих огняних язиків, лежить прикований до ліжка, з величезним каменем на груді, не може ані рушитись, ані крикнути, ані навіть подумати свобідно. А коли серед такого сну, в найбільшій тривозі, весь тремтячий і гарячим потом облитий, він пробудився, то й наяві йому морочилось у голові, всяка погань лізла на думку, і він ніяк не міг позбутися своїх власних привидів. Йому уперто нагадувавсь чомусь Іван Півторак, котрого він підпоїв, обдер з грошей і втрутив до глибокої ями; згадка тота займала йому дух, немов хтось холодною рукою стискав його за горло, коліном давив його груди. Надармо Мортко сплювував і щипав себе в литку, і шептав якісь жидівські закляття, - ніщо не могло розвіяти поганого настрою його духу. Не дожидаючи рана, він схопився з ліжка і, убравшися, побіг до ям. Відколи копання воску сталося головним ділом бориславсьного промислу, а широкий розвиток того промислу чимраз більші обіпював користі, відтоді, крім денної, введено також нічну роботу в ямах. Робітники чередувалися в роботі: одна часть робила денну «шахту», то єсть 12 годин, а друга часть - нічну. До денних був окремий, дньовий касієр, а до нічних - нічний. Мортко був дньовим касієром, і до нього належав найвищий надзір над ямами. Для того він, услужний і вірний свому пану, від котрого брав за те добру плату, приходив до кошар вчасніше, ніж зачиналася дньова шахта, щоб кілько можна наглядати й за роботою нічних робітників.
А особливо нині догляд його був дуже потрібний. Велика маса земного воску, котру Герман зобов'язався доставити «Спілці визискування», мусила нині рано бути доповнена, бо на полуднє Герман назначив несхибний термін, в котрім мав увесь віск віддати повномочним «Спілки», по чім зараз мав одержати від них за той віск гроші, - так як до достави воску на місце переробки, будь вона де-небудь, Герман контрактом не зобов'язався. Приходилось за тим Морткові чимало набігатись, накричатись і налютитись: то робітники робили не так, як треба, то поставкували собі там, де треба було квапитись, то млинок зіпсувався, то ключ від магазину загубився, - словом, усе немов ізмовилось нині робити збитки бідному Морткові, котрий аж охрип і впрів, отіпаючи собою на всі боки і доводячи все до ладу.
Вкінці здавалося, що ось уже все скінчено: послідня до контрактової суми недостаюча брила воску була перетоплена, уформована, зважена і націхована. Три величезні магазини, найбільші на весь Борислав, повні були воску. Ось надторохтіли з Дрогобича дві пишні карети: в одній Герман з Ван-Гехтом, а в другій два повномочні від «Спілки визискування». Герман немов на шпильках сидів у своїм повозі на м'якім сидінні: так щось перло і гнало його якнайборше здати на чужі руки ті величезні скарби, в котрих тепер лежала найбільша часть його маєтку. Відколи почалось видобування і визискування, ніколи ще до тої хвилі Борислав не бачив такої многоти воску накупі. Бориславські жиди частенько приходили оглядати ті величезні магазини і зависними очима гляділи на нагромаджені в них скарби. Тільки Германа одного якось не радували ті величезні піраміди воскових брил; нині перший раз він радісно глянув на них, коли був певний, що за хвилю всі ті маси і брили переміняться в паку банкнотів, котра безпечно спочине в його залізній вертгеймівській касі.
А ВОТ ВАРИАНТ ИЗ АРХИВА ВИКИПЕДИИ
Всі побратими, окрім Бенедя, Матія і Стасюри, стовпилися довкола Андруся і тихійшим голосом розпочали оживлену нараду. Матій сидів на припічку, держачи нетямно в зубах давно вигаслу люльку, Стасюра шпортав палицею по землі, а Бенедьо сидів на лаві, звісивши голову, а по довгій хвилі встав, утер рукавом дві пекучі сльози, що туй-туй хотіли бризнути з його очей, і вийшов на двір. Се він прощався з своїми золотими надіями...
*
* *
Чорна ніч обгорнула Борислав, коли Бенедьо вийшов з хати. Його розпалене лице обвіяв холодний вітер. Денеде блимали світла: ще світили шинки, що до решти випивали кров із робітників. Бенедьо не помічав, що холодний вітер вдирається за його розхрістану сорочку та морозить кров у жилах. Серце товклося йому в грудях мов молотом, коли подумав про всі наслідки Андрусевих замислів.
Кілько то робітників помандрує до криміналів, коли вдасться, кілько біди настане, важке безробіття для тисячів голодного народу... Дві сили боролися у його душі: одна давний, добрий Бенедьо, покірний, працьовитий, що повільною впертою працею хотів доробитися маленького кусничка ґрунту та забезпечили безжурну старість матері, Бенедьо повчений тепер коротким, але болючим досвідом, і другий пристрасний, дужий, що на вид заподіяної кривди; кривди, яка і в його очах перевисшала все заподіяне досі, кипів і поривався за зло злом - може ще навіть більшим - відповісти. Сліпа месть не казала оглядатися на наслідки. Що буде, коли згорить Борислав? Хто потерпить більше: Жиди чи робітники? Не вмів на се Бенедьо відповісти, проходячи вуличками Борислава. Хижий вітер знимався чим раз дужче. Як довго так бродив вулицями, Бенедьо не тямив. Прийшов до себе, коли дійшов до його вух якийсь звук. Чув його цілком добре: виходив із дверей якогось будинку, якого вікна були ярко освітлені.
Ха! ха! ха! - дзвінко доносилося до вух Бенедя.
Адже не улягало ніякому сумнівови: хтось весело сміявся. На білих фіранках мигали чорні тіни. Сміх мов ножем різнув по серці перетомленого Бенедя. Як давно вже не чув веселого сміху! А він сам? Як довго себе тямить, не міг сміятися. Від осьми літ сирота, тяжка праця, хоровита матір, побої майстра і штурханці инших. А тут хтось сміявся: веселим дзвінким голосом. Бенедьо переліз з трудом через паркан і притулився до вікна партерового дому. В кутик вікна заглянув до середини. Довкола довгого стола сиділи головачі нафтового діла. Запивали шампаном побіду. По розбавлених лицях, похляпанім обрусі та по свобідних, надто може свобідних рухах легко було пізнати, що веселість і забава мусіли досягнути вершка. А ось... очі Бенедя упали на постать одного Жида у витертім сурдуті та заболочених чоботах. Його зуби були вишкірені серед обридливого усміху, який викривив ціле худе костисте лице в якусь чортівську маску. Очі всіх були устромлені на Жида, що зігнений в каблук на пальцях підкрадався до печі. Ось він отворив повільно дверці і сягнув обома руками в глибину. Бенедьо напружив зір і притулив лице до шибки, щоби не спустити з ока ні одного руху Жида. Ось обі руки поволі-поволеньки витягають щось із печі, худа постать повертав на пальцях знов до стола і підносить до гори... глухий стогін вирвався з грудей Бенедя. То була робітницька каса, яку високо тримав Мортко! Очі виступили Бенедьови на верх, у грудях бракувало віддиху, всі зібрані плескали наче божевільні в долоні і заливалися гучним сміхом.
Ха! ха! ха!
Борислав сміявся.
Мортко опустив скринку і його очі стрінулися із очима Бенедя, на лице якого падало ярке світло. Бенедьо бачив, як смертельно поблід Мортко, як обезсилені руки з тріском пустили важку скринку на підлогу, як зглянулися Жиди та на німий знак Мортка кинулися до вікна. Але не найшли там нікого.
Бенедьо застав ще побратимів у хаті Матія. Одиноке, що зміг вимовити, коли очі Андруся спинилися на нім, було:
- Братя! І я з вами! Нехай і наш Борислав сміється!
XXI.
Леон мав причину радіти: перший ваґон церезіни котився на північ до російської границі. Инші вагони стояли на готові. Ще два-три дні, а перше замовлення буде завершене, вложена праця стократно нагороджена. На яснім тепер небі не бачив ні хмариночки. Але ні! Його чоло нахмарилося, коли Фанні призналася, що любить безмежно Ґотліба. Тепер, коли Леонови здавалося, що вхопив золотого вола за роги, хотів трохи з Германом, що посмів пустити йому „шпильку“, поторгуватися, хоча в душі не мав нічого проти того. На усильні благання Фанні пішов іще раз до Ґольдкремерів. Застав пригнобленого Германа і збожеволілу Рифку, яка саме відкрила Германови наміри Ґотліба. Але Герман уже знав від Ван Гехта про фабрику заложену Лєоном. Оба станули око в око. Герман показав Леонови телеграму: ваґон церезіни придержано. Суд видав наказ арештувати Шеффеля і опечатати фабрику церезіни. А Ґотліб? Герман усе таки любив свойого одинака, хоч і не такою звірячою любовю, як Рифка. Всі троє порозумівшись сідають до повоза і мчать до Борислава, щоби спасти Ґотліба і Фанні, яка грозить, що смерть собі заподіє, коли Ґотліба стріне нещастя.
КАКИЕ СООБРАЖЕНИЯ НАСЧЁТ РАЗНИЦЫ?