Героїчного пафосу псто.
Не потрібно мати багато наснаги, щоб акуратно виписати віршовані рядки на клаптику паперу та приклеїти все це скотчем до чиєйсь могили. Але якщо задля цього людина опиняється в Парижі на станції метро Філіп Огюст, знаходить там колумбарій цвинтара Пер-Лашез, а в ньому капсулу #6686 - все це не зовсім прості місії - можна сміливо казати: такі люди - пот і сіль землі. Низкий уклін вам, невідомі патріоти, - тим, хто прикрасив прах кавалера ордена Красного Знамени Нестора Івановича Махна квітами, жовто-синім стягом та віршами. Ще дай Бог прийдуть часи, коли дерево свободи поллється кров'ю тиранів, а не тільки вашою.
Спи, батьку. Ми все проїбали. Але знай - в наш свинячий час серед багатомільйонної холопської отари ще є кільканадцять сердець, які б'ються в унісон з гуркотом раптової кавалерійської атаки в запорізькому степу. Сердець, готових до настання Кращого Світу - навіки, до другого пришестя Ісуса Христа Спасителя. Добре, що в твоїй капсулі вистачить місця для попілу кожного з них.
