ТЕРНОПІЛЬ. Частина 1 - Смачне частування!
Млинки.
Залісся.
Десь здалеку, неспішно між зеленими пагорбами наближається дизель-поїзд, що прямує самотньою лінією залізниці, розташованою на межі лісу й неозорих полів, до переваг міської цивілізіції.
Майже три години сонного миготіння свідомості, уривків випадкових діалогів, снування людей, й вуаля, - кінцева станція. Вас вітає Тернопіль!
Швидко прямуємо до підземелля камери схову, щоб лишити важкі речі.
Розраховуємся з невтримним "алко-чарівником", що якимось дивом ще в змозі виписувати квитанції.
Виходимо на зовні й полишаємо залізничний вокзал.
Беремо вуличкою Богдана Хмельницького праворуч, що затиснута з одного боку підпорною кам`яницею, а з другого пошарпаними стінами технічних та житлових будівель.
Прямуючи поїсти та й дещо випити до Старого Млина на початку Збаражської вулиці, минаємо муровані укріплення залізничного переїзду, що дивиться порожніми очима наскрізних проїздів, і виходимо до самогонної ресторації в автентичному стилі.
Новою перлиною цього культового закладу є Вагон-Самогон, що став першим в Україні музеєм самогоноваріння.
На добру пам'ять маємо пруф-фото на згадку :)
Але досить слів!
Заходимо до файної казкової будівлі. Вдало відшукуємо місце для "урочистої" вечері та й починаємо смакування-пригощання добірними наїдками, а також міцними бадьорими наливками.
На додаток до втамування фізичного голоду, місцеві музики допомагали втамовувати голод культурний, виконуючи ліричні й патріотичні пісні.
Як би гарно й затишно не було в Млині, а час спливав, неминуче наближаючи час від'їзду. Тож довелося прощатися з цим гастрономічним притулком вишуканих національних страв й культурної атмосфери.
За мить до виходу на вулицю один погляд на згадку ...
... й поринаємо у холодну пітьму ночі, де на нас вже чекає "пекельна коняка апокаліпсису" (такий незбагненний ситуативний гумор), що виграє сталевими обладунками в тьмяному мерехтінні місяця.
