субота
Вчорашній день був великим і довгим-довгим. І стало ясно, що якщо хочеш все встигнути, то все встигнеш. Або майже все.
Вінниця зустріла мене ритуальним магазином "Ніка" і взагалі здивувала кількістю подібних пунктів. За 25 хвилин у маршрутці я майже нічого не побачила, крім великої кількості велосипедистів, церквичок, рясно вкритих ягодами вишень і Південного Бугу. Далі на мене чекав автобус до Бару. Автобус приблизно такий, яким я їжджу від Мінська до села, 60-70х років, низькі вузькі сидіння, розмічені місця, такого ж плану бабушки, підстаркуваті мужики і трохи молоді. У Барі було добре, сонячно і дуже тихо. Кури ходять, гуси з індиками. Бачила міськраду, площу Леніна святого Миколая, кінотеатр, будинок культури, укрпошту, міліцію і швейну фабрику. Потім мене годували фаршированими перцями, салатом з сирою цвітною капустою і неймовірними пиріжками з вишнями. Ну і взагалі квартира - просто проходной двор з атмосферою комуналки, де вхідні двері взагалі не закриваються, кожні десять хвилин хтось стукає і заходить :) добре в Барі. для повноти вражень треба було зайти в Барі в бар, але я поспішала на останню маршрутку до Вінниці. Проїжджала село "Медвеже вушко" :)
А у Вінниці на мене напала паніка, що я можу спізнитися на поїзд, і мій синхронний друг втомився заспокоювати мене, шо тут близько. Я таки заспокоїлася і встигла :) Поїзд, кстаті, не простий, а "Одеса - Мінськ". Три проходи по вагонах залили тросянковим соусом мою душу, і провідниця з її "будзеце чай?" Потім я довго слухала блюз, щоб заснути, і ніяк не засиналося. А коли нарешті заснула, мене розбудила цьоця і вручила квиток, мол, пад'ежжаем.
Кстаті, ціна на таксі падає рівно вдвічі при виході на Повітрофлотський проспект.
І головне - що я встигла на фільм з гарними машинами і зачісками, "Щоденник пам*яті". ай-не-не-не:)
Вінниця зустріла мене ритуальним магазином "Ніка" і взагалі здивувала кількістю подібних пунктів. За 25 хвилин у маршрутці я майже нічого не побачила, крім великої кількості велосипедистів, церквичок, рясно вкритих ягодами вишень і Південного Бугу. Далі на мене чекав автобус до Бару. Автобус приблизно такий, яким я їжджу від Мінська до села, 60-70х років, низькі вузькі сидіння, розмічені місця, такого ж плану бабушки, підстаркуваті мужики і трохи молоді. У Барі було добре, сонячно і дуже тихо. Кури ходять, гуси з індиками. Бачила міськраду, площу Леніна святого Миколая, кінотеатр, будинок культури, укрпошту, міліцію і швейну фабрику. Потім мене годували фаршированими перцями, салатом з сирою цвітною капустою і неймовірними пиріжками з вишнями. Ну і взагалі квартира - просто проходной двор з атмосферою комуналки, де вхідні двері взагалі не закриваються, кожні десять хвилин хтось стукає і заходить :) добре в Барі. для повноти вражень треба було зайти в Барі в бар, але я поспішала на останню маршрутку до Вінниці. Проїжджала село "Медвеже вушко" :)
А у Вінниці на мене напала паніка, що я можу спізнитися на поїзд, і мій синхронний друг втомився заспокоювати мене, шо тут близько. Я таки заспокоїлася і встигла :) Поїзд, кстаті, не простий, а "Одеса - Мінськ". Три проходи по вагонах залили тросянковим соусом мою душу, і провідниця з її "будзеце чай?" Потім я довго слухала блюз, щоб заснути, і ніяк не засиналося. А коли нарешті заснула, мене розбудила цьоця і вручила квиток, мол, пад'ежжаем.
Кстаті, ціна на таксі падає рівно вдвічі при виході на Повітрофлотський проспект.
І головне - що я встигла на фільм з гарними машинами і зачісками, "Щоденник пам*яті". ай-не-не-не:)