(no subject)
ПРО НЕЇ
1.
Що ти знаєш про неї? Ім’я і невпевнені рухи?
Їй щоночі сняться моря - і болять у тобі океани.
Чорно-біла любов її - клавіші фортепіано.
А сама вона схожа на зиму, душа її - грудень.
Що ти знаєш про неї? Погляд лякливого звіра?
Вся свобода її - сховатися в слові «назовсім».
А у неї до тебе сліпа, безкінечна довіра.
А у неї до тебе лірика, схожа на осінь.
І коли їй у ребра впираються безліч маршрутів,
і коли всі дороги залазять до неї під шкіру,
вона молить про те, щоб ти цілував її тіло,
вона хоче собою твої перехрестя відчути.
Що ти знаєш про неї? Коли починається відстань,
вона все залишає - доросла, неначе утома.
А душа її чиста, неначе вечірня розмова,
ніби музика вітру.
2.
Так стається, що їй випадає палити мости.
Бог у неї спеку і сталь помістив,
і коли бракне кисню,
вона згадує мамине: «Донечко, перерости» -
повертатися пізно.
Їй здається, що тісно і нікуди далі рости,
що життя - божевільня або монастир,
що немає ні віри, ні сенсу, ні сил,
тільки тризна.
Вона звикла ділитися на голоси:
розуміти важливе, шукати у всьому плюси,
і казати, що небо над нею висить
завжди чисте.
Та коли в ній стрічаються Батько і Син,
вона просить, щоб Батько її захистив,
щоб простив винуватцям - і він їм, здається, простив,
як навмисно.
Вона вірить, що все було з тими і з тим,
бо дорога - це часом палити мости
й розсипати намисто…
3.
Жодна самотність не має з нею нічого спільного.
Там, де безліч пунктирів, вона починалась суцільною.
Але часом здавалось, що небо втрачає синь.
І ставало все важче спину тримати рівною.
«Хто ці люди мені, звідки ці імена?
І чому їх відсутність для мене настільки складна?»
Вона звикла миритись з усім, що потрібно знести,
але часом здавалось, що рветься остання струна.
Їй боліло повітря, боліли моря і ліси,
фотознімки, дорожні розмітки, загублені сни.
Аби зрушити з місця вона докладала зусиль -
і дивився Творець, немов це і є глибина.
І мовчала вона, що вже заслужила весни.
Ілюстрація zagrebina
