За що я люблю жанрову фотографію
Накінець зимова фото сплячка закінчилась. Накінець я таки вийшов на вулицю з камерою, прогулювався і дивився навколо. Дивився, дивився, інколи піднімав камеру до очей, дивився, опускав, далі гуляв, знову дивився, пару разів таки навіть понатискав на кнопку.
Після більш ніж 3х місячного фото застою, на вулиці себе почуваю ніби вперше. Кураж вже не той. Треба знову звикати до людей навколо, до відчуття кадру. Але ж який це таки кайф знову вернутись на вулиці і знімати.
Читачі цього журналу з моїх фото, вже мабуть зрозуміли, що найбільше я люблю стріт фотографію. Жанр для мене понад усе.
Далі спробую сформувати свої думки, чому ж все таки вулична жанрова зйомка, а не пейзаж, портрет чи натюрморт (хоча загалом я знімаю все, просто стріт для мене домінуючий).
Ну от, накінець заводжу тег "2010".
Ну перш за все уточнимо, що ж ми розуміємо під словом "жанр" у фотографії.
Классично визначення "жанру" можна сформулювати як: вид фотозйомки, який показує реальність навколо нас "такою як вона є". Сцени з повсякденого життя людини. Хоча може бути жанр і без наявності людини в кадрі, але її присутність там відчуваєтся опосердковано. На відміну від репортажної фотографії, не має прив`язки до події чи місця і жанрова фотографія є більш образною і суб`єктивною. Жанрова фотографія, в ідеалі в мому баченні, повинна бути такою, щоб зображення в прямому значенні, заставляло "лоскотати" асоціативне мислення, розрухувало розум і уяву, заставляло оживити образи, думки і алюзії. Таким мабуть має бути епічний жанр.
Чому в мене "жанр" улюблений жан рв фотографії? Мабуть тому, що саме в ньому я відчуваю всю унікальність фотографії, як мистецтва, саме в тому не повторному моменті життя, який ти фіксуєш, і який помирає відразу ж на твоїх очах. Він вже не повториться ніколи в цьому житті. Мені подобається слідкувати за життям людей, пробувати побачити щось не звичне і цікаве у звичайному, повсякденому житті. Пробую знайти щось цікаве там, де здавалось б того немає або що інші просто не помічають.
Саме через вуличну жанрову фотографію великих классиків, ми маєм нагоду зараз бачити, яким був світ 10/30/60/80 років тому. Якими були люди, що робили, як вдягались, які в них були вирази облич. Жанрова фотографія, як на мене, це унікальне послання в майбутнє.
Але не все так просто, як здавалось б. От здається, вийшов на вулицю, нафігачив 100 кадрів людей на ліво-право, гордо назвав то все "жанром" і все. Але не тут то було. А де ж сюжет, зміст, образи, композиція....От тут і починаються проблеми.
Також за останнє десятиліття вулична жанрова фотографія дуже видозмінилась, що видно по роботах вуличних фотографів . Перш за все змінився стиль самої зйомки і як наслідок наповнення. Зараз в стріт фото, бачимо більшу перевагу форми/образу над змістом/сюжетом. Добре чи погано сказати не можна. Це просто інакша фотографія, не гірша, не краща, просто інша.
Проблема і важкість вуличної фотографії чисто психологічна, бо фізично, ніхто не заважає тобі прицілитись і зробити кадр (хоча в нас всяке може бути :))) ). Але чому ж тоді, як тільки підносиш камеру до ока, дивишся через видошукач на людське обличчя по іншу сторону камеру, і в середині починає наростати відчуття незручності і стиду, за то, шо ти ніби порушуєш приватний простір іншої людини. Таке в собі треба придушувати сходу :))))). Треба вчитись це відчуття перебороти. Саме етика вуличної фотографії, одвічна тема спорів всяких моралістів і т.д. Але, курча, нехай йдуть в дупу, якшо людина вийшла на вулицю, вона опиняється в громадському місці, де вона відкрита соціуму, де на неї дивляться сотні ніших людей. А громадське місце це не приватна власність: шо хочу то і знімаю.
От такі от суб`єктивні думковиливання вийшли....
...Так, шо хто куди а я на вулицю знімати. Якраз маю обідню перерву, гарну погоду за вікном і камеру через плече. Удачі!
Після більш ніж 3х місячного фото застою, на вулиці себе почуваю ніби вперше. Кураж вже не той. Треба знову звикати до людей навколо, до відчуття кадру. Але ж який це таки кайф знову вернутись на вулиці і знімати.
Читачі цього журналу з моїх фото, вже мабуть зрозуміли, що найбільше я люблю стріт фотографію. Жанр для мене понад усе.
Далі спробую сформувати свої думки, чому ж все таки вулична жанрова зйомка, а не пейзаж, портрет чи натюрморт (хоча загалом я знімаю все, просто стріт для мене домінуючий).
Ну от, накінець заводжу тег "2010".
Ну перш за все уточнимо, що ж ми розуміємо під словом "жанр" у фотографії.
Классично визначення "жанру" можна сформулювати як: вид фотозйомки, який показує реальність навколо нас "такою як вона є". Сцени з повсякденого життя людини. Хоча може бути жанр і без наявності людини в кадрі, але її присутність там відчуваєтся опосердковано. На відміну від репортажної фотографії, не має прив`язки до події чи місця і жанрова фотографія є більш образною і суб`єктивною. Жанрова фотографія, в ідеалі в мому баченні, повинна бути такою, щоб зображення в прямому значенні, заставляло "лоскотати" асоціативне мислення, розрухувало розум і уяву, заставляло оживити образи, думки і алюзії. Таким мабуть має бути епічний жанр.
Чому в мене "жанр" улюблений жан рв фотографії? Мабуть тому, що саме в ньому я відчуваю всю унікальність фотографії, як мистецтва, саме в тому не повторному моменті життя, який ти фіксуєш, і який помирає відразу ж на твоїх очах. Він вже не повториться ніколи в цьому житті. Мені подобається слідкувати за життям людей, пробувати побачити щось не звичне і цікаве у звичайному, повсякденому житті. Пробую знайти щось цікаве там, де здавалось б того немає або що інші просто не помічають.
Саме через вуличну жанрову фотографію великих классиків, ми маєм нагоду зараз бачити, яким був світ 10/30/60/80 років тому. Якими були люди, що робили, як вдягались, які в них були вирази облич. Жанрова фотографія, як на мене, це унікальне послання в майбутнє.
Але не все так просто, як здавалось б. От здається, вийшов на вулицю, нафігачив 100 кадрів людей на ліво-право, гордо назвав то все "жанром" і все. Але не тут то було. А де ж сюжет, зміст, образи, композиція....От тут і починаються проблеми.
Також за останнє десятиліття вулична жанрова фотографія дуже видозмінилась, що видно по роботах вуличних фотографів . Перш за все змінився стиль самої зйомки і як наслідок наповнення. Зараз в стріт фото, бачимо більшу перевагу форми/образу над змістом/сюжетом. Добре чи погано сказати не можна. Це просто інакша фотографія, не гірша, не краща, просто інша.
Проблема і важкість вуличної фотографії чисто психологічна, бо фізично, ніхто не заважає тобі прицілитись і зробити кадр (хоча в нас всяке може бути :))) ). Але чому ж тоді, як тільки підносиш камеру до ока, дивишся через видошукач на людське обличчя по іншу сторону камеру, і в середині починає наростати відчуття незручності і стиду, за то, шо ти ніби порушуєш приватний простір іншої людини. Таке в собі треба придушувати сходу :))))). Треба вчитись це відчуття перебороти. Саме етика вуличної фотографії, одвічна тема спорів всяких моралістів і т.д. Але, курча, нехай йдуть в дупу, якшо людина вийшла на вулицю, вона опиняється в громадському місці, де вона відкрита соціуму, де на неї дивляться сотні ніших людей. А громадське місце це не приватна власність: шо хочу то і знімаю.
От такі от суб`єктивні думковиливання вийшли....
...Так, шо хто куди а я на вулицю знімати. Якраз маю обідню перерву, гарну погоду за вікном і камеру через плече. Удачі!