Шевченко об украинском языке. Часть 2
Начало: Тарас Шевченко об московском языке. 18+. Часть 1.
Далее интересно найти в письмах Шевченка фразу "украинский язык". От ведь Шевченко, опередил австрийский Генштаб:
ДО А. О. КОЗАЧКОВСЬКОГО
14 апреля 1854.
А! цур йому. Лучше його й не згадувать, а то як згадаю що-небудь про нашу бідную Україну, то сльози так і закапають із старих очей.
Давно ворушиться у мене в голові думка, щоб перевести на наш прекрасний український язик «Слово о полку Игоря».
ДО О. М. БОДЯНСЬКОГО
1854. 1 мая.
Бачиш, у мене давно вже думка заворушилась перевести його, те слово, на наш милий, на наш любий український язик. Достань, будь ласкав, та передай цьому козачині.
В этот период у Шевченка довольно мало писем на украинском языке, видать это связано с тем, что ему запретили писать на украинском во время ссылки:
ДО З. СЕРАКОВСЬКОГО
6 квітня 1855. Новопетровське укріплення
Мой милый, мой добрый Zyhmonte! Благодарю тебя за твое ласковое, сердечное украинское слово, тысячу раз благодарю тебя. Рад бы я отвечать тем же сердцу милым словом, но я так запуган, что боюся родного милого звука. Особенно в настоящее время я едва и как-нибудь могу выражаться. О моем настоящем горе сообщаю я А. П[лещееву], и ты у него прочитаешь эти гнусные подробности.
О, наконец Шевченко назвал российский язык приличным термином. И то, подозреваю, только потому, что писал россиянину:
ДО С. Т. АКСАКОВА
16 лютого 1858. Нижній Новгород
Трудно мне одолеть великороссийский язык, а одолеть его необходимо.
Наехал Шевченко на друга за употребление термина "закадычный" (кадык - с татарского):
ДО Я. Г. КУХАРЕНКА
17 січня 1859. С.-Петербург
А тепер я захожусь сердиться на тебе, отамане, наш батьку кошовий! Мабуть, ти давно в землях християнських не бував і доброї мови християнської не чував, що зовеш мене закадишним другом. Чи ж чути було коли-небудь меж християнами таке бридке, паскудне слово? Мабуть, ти, батьку, забув нашу християнську мову і дощенту побусурменився? Та дарма!
Из письма брату. Наверное опять на российском написали. В предыдущих письмах брату человеческим языком Шевченко назвал украинский:
Шкода, що твої хлопці написали до мене чортзна по-якому; вони хоч би у Прісі училися писать по-людському.
Какой-то нелестный отзыв о Петрограде:
Ми з вами неначе і не бачились у цім смердячім Петрограді. Цею зимою, може, як Бог поможе, побачимося в Харкові.
Кацапы, они такие:
Мені оце прийшлось до скруту: сьогодні цензура випустила із своїх пазурів мої безталаннії думи та так, проклята, одчистила, що я ледве пізнав свої діточки, а издатель, кацапська душа, половини не дає того, що я прошу і що мені притьмом треба.
Хорошую себе жену выбрал, и, главное, по-московски не говорит:
Я оце заходився жениться, то мені, бач, і тут треба гроші; а вся надія на «Основу» та на «Кобзаря». Будущее подружіє моє зоветься Ликеря - крепачка, сирота, така сама наймичка, як і Харита, тілько розумніша од неї, письменна і по-московському не говорить. Вона землячка наша із-під Ніжина. Тутешні земляки наші (а надто панночки) як почули, що мені Бог таке добро посилає, то ще трошки подурнішали. Ґвалтом голосять: не до пари, не до пари! Нехай їм здається, що не до пари, а я добре знаю, що до пари.
И напоследок теплый фидбек о деятельности москалей на Украине:
Єй-богу, не знаю, з чого й начинать і що тобі розказувать. Був я уторік на Україні - був у Межигорского Спаса. І на Хортиці, і скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися.
Заходився оце, вернувшися в Пітер, гравировать и издавать в картинах остатки нашої України.
Из комментов:
1. "Это Успенская церковь, прославленная в 1654 году принятием присяги на верность московскому царю Алексею Михайловичу гетманом Зиновием Богданом Хмельницким со старшинами и с депутатами всех сословий народа украинского."
["Близнецы", 1855. // Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. - К., 2003. - Т. 4: Повісті. - С. 11-119.]
2. "Новейшие представители вельможной шляхты с чувством просвещенной гордости называют это покровительством украинской народности, которым-де всегда отличались их предки."
Т. Шевченко
1860, февраля 18.
[Письмо к редактору Народного чтения. // Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. - К., 2003. - Т. 5. - С. 194-198.]
3. «Изъ Царяграда, изъ Варшавы и Москвы, прыбували послы зъ великими дарами еднать Богдана и народъ Украинскій уже вольный и сильный...».
[Офорт Тараса Шевченка “Дари в Чигирині” (1844 р.).]