Як літературний журнал "Москва" Коцюбинського оббрехав, 2014 р.
Відкриваємо Литературный журнал «Москва», №Июль, 2014. Той самий номер, де розмістили шовіністичну передмову до збірника «Украина - это Россия». Також там є стаття «ВЫБРАННЫЕ МЕСТА ИЗ УКРАИНСКОЙ ЛЕТОПИСИ». Ось як там бреше автор Ігор Шумейко, коли видумує брехню про одінязик:
Современный харьковский филолог Георгий Геращенко приводит простые, доказательные примеры. В начале XIX века украинское наречие было понятно русскому на 90%. Михаил Коцюбинский в статье "Иван Франко" приводит украинское стихотворение 1838 года на не прооперированном языке:
Пріятным чувствомъ упоенный,
Вхожу в отечественный градъ:
Се холмъ я вижу возвышенный,
Где церковь - матерь русских чадъ.
Днесь мѣсце горде, где предъ вѣки
Стоялъ монаховъ бѣдный домъ,
Котри, покинувъ человѣки,
Творца превозносили въ немъ.
Филологи-синтезаторы перебирали словарь, слова, близкие великорусскому наречию отбрасывались, взамен выдумывались или переписывались кириллицей польские. Итог работы, векового галицайского впрыскивания: "мова" стала понятна россиянину на 20-30%. И процесс искусственного удаления продолжается.
Отож, тут є два рівні брехні. Перший рівень - автор тупо перебрехав цю цитату із реферату Коцюбинського «Іван Франко». Перевірити дуже просто - берем і читаєм оригінал:
Москвофіли хотіли писати мовою Пушкіна, якої, звісно, не знали, а виходило у них так зване «язичіє», мішанина українського, російського і церковнослов’янського.
....Одірваність од народу, од його життя і інтересів - викликає у галицьких українців бажання створити вищу, делікатну, немужицьку літературу. Уважається добрим тоном писати тільки про бояр, князів, з життя вищих класів. Що б ви не взяли до рук з тодішньої літератури - скрізь реакційний дух, мертвота, засмічена Московщиною та церковщиною мова. Ось вам зразок, як писали галичани перед Франком:
«Стихъ во честь Его Превосходительству Преосвященнѣйшому Куръ Михайлу Лѣвицкому Митрополітѣ Галицкому, Архиепископови Львöвскому, Біскупови Каменца Подôльського, Его Императорского Величества дѣйствительному тайному Совѣтникови, Докторови С. Богословия и т. д. во день Святого Архистратига Михаила дня 8, Ноемврия 1838, яко во день Его високого тезоименитства, Іосифом Левицькимъ Парохомъ Школьскимъ Диецезіи Перемыскои оу подножия Его Престола съ найбольшимъ ушанованьомъ сложены.- Въ Перемышли. 1838, въ 4».
А ось трохи віршів з цього твору.
Пріятным чувствомъ упоенный,
Вхожу въ отечественный градъ:
Се холмъ я вижу возвышенный,
Где церковь - матерь Рускихъ чадъ.
Коцюбинський пише протилежне - про те, що галицькі москвофіли створили мовну потвору - «язичіє», яка не мала жодного відношення до живої народної мови.
Другий рівень брехні, це твердження, що росіяни добре розуміли українську мову «в начале XIX века украинское наречие было понятно русскому на 90%». Просто почитайте князя Долгорукого, как он в 1810 г. понимал только 40% украинского языка (и это на Полтавщине) и считал украинцев такими же иностранцами как жителей Прибалтики.
Слід зауважити, що «язичіє» повпливало на західняків, і той же Нечуй-Левицький критикував Грушевського не лише за полонізми, але й за русизми та церковнословянізми: Нечуй-Левицький проти Грушевського. "Криве дзеркало української мови".