Русифікація в літературі: "Злочинці", М. Левицький.
Цікаве оповідання Модеста Левицького «Злочинці». Написано десь на початку 1900-х. В камері сидить евангелист (як тоді казали штундист) і вчитель. Вчитель розказує штундисту за що його посадили. Посадили, який сюрприз, за Т. Шевченка. Почалось його «мазепинство» з дитинства, з того, що він прочитав Євангеліє українською (видано із дозволу синоду в 1906 році):
- ... Мій батько був священик у селі на Поділлі. ... Оце, маєте, одного року у вербну неділю той шуряк мій, сестрин чоловік, як приїхали вони до нас у гостину, привіз батькові Євангеліє українською мовою друковане, що синод видав. Ви такого Євангелія не знаєте?
- Ні.
- Шкода. От раділо б ваше серце! Знаєте, й тепер, як згадаю, як я щиро плакав з иншими людьми в церкві, коли батько мій прочитав у чистий четвер з того Євангелія, то знов аж сльози мені набігають. І батько, читаючи, плакав.
- Оттаке! - похитав головою “євангелист”. - Я й не думав. Я все по слов’янському або по-московському читав.
- А ви достаньте собі, як на волю вийдете, й прочитайте, то побачите. Так оце, чуєте, як привіз шуряк те Євангеліє, то батько мій попереду змагався з ним навіть, що це річ зайва й непотрібна. ... І що далі батько читає, то більше й глибше воно кудись у душу проходить. - “І справді, - каже батько, - як воно гарно, просто й щиро виходить по нашому, по-рідному”. - ,,Бо ж порідному”, - каже мати. А треба вам сказати, що в нас сем’я проста була, инакше й не говорили всі, як по-українському; та тільки до тої пори, до того Євангелія, я зовсім не звертав на це уваги; а тепер почав розбірати, що таке рідне, а що не рідне.
Хоча це художній опис, але повністю співпадає з реальними подіями коли люди були захоплені українським перекладом Євангелія (це харківщина, читати повністю тут):
Або ця історія - як молитись українською приємніше.
Далі описуються переслідування та насмішки через українську мову в бурсі:
...Як поїхав я знов у бурсу, то вже якось инакше дивився на все, що навколо мене діялось. Був у нас учитель там, що раз у раз висміював нас, бурсаків, що ми не вміємо “по-русски” вимовляти, а все “по-мужицькому”: “говорит” а не “ґаваритъ”, “хорошо”, а не “харашо”; сам він був із наших таки країв і звався Мехеда; знали ми, що він дяків син і не любили його за те, що він глузував із нас, а з себе “кацапа” вдавав. От раз, як він отак глузував із нашої “мужичої” мови, я й сказав йому, що тою мовою й Євангеліє написано й краще воно за всі инші Євангелія. Мехеда скипів, насварився на мене, поволік до інспектора; мене посадили на шість годин у карцер і зменшили мені "повєдєніє”
Коли він став вчителем, то йому прямо сказали, що не можна мати ніяких українських книжок:
...Але вже почали раз у раз навідуватись у мою школу й земський член, й інспектор та всамперед наказали мені, щоб ніяких українських книжок не було не тільки в школі, а навіть у мене. - Мы “мазепинцев” не терпим на службе, - сказав мені інспектор, - а за вами, кажется, этот грешок есть. Оце з тої пори й почалося лихо. Діти звикли балакати зо мною рідною мовою, звикли, що й я їм усе розказував тою самою мовою, а тут довелося мені перекручувати, перелицьовувати й себе, й дітей. Я хотів був покинути вчителювання, та шуряк одрадив мені.
Далі описується участь цього вчителя в з'їзді по народній освіті в Петербурзі, де багато представників «інородців» виступали за навчання рідною мовою. І наш герой зачитав відповідний доклад, за що і поплатився роботою. Дуже тонко протролив «одіннарод» пославшись на Столипіна:
Правду казав мій шуряк. Як вернувся я додому - не минуло й двох тижнів після Водохреща, як викликав мене інспектор до себе.
- Були на з’їзді? - питає.
- Був.
- А хто вам дозволив?
- А хіба для цього дозволу треба було? - питаю.
- Адже ж то свята були, я був вільний.
- То-то бо й є, що ви вже занадто вільні; глядіть, щоб не стали зовсім вільні. І доклад читали?
- Читав.
- А чого ви в инородчеську секцію поперлися з цим докладом?
- Туди мене записали, туди й пішов.
- Хіба ж “малороссы” - инородці? - питає.
- Мабуть инородці, коли їх мову забороняють у школі так само як і литовську, й татарську, й грузинську. Та й сам міністр Столипін зачислив українців до инородців.
- Та-ак!... - протягнув інспектор. - Більше мені нічого не треба. Можете їхать. А через тиждень прийшов наказ: “Учителя Романа Руденка освободить отъ занимаемой имъ должности”.
А потім наш вчитель пішов на святкування 100-річчя від дня народження Шевченка і там був заарештований.
Джерело, ст 208.
В тему: Русификация Харькова, 1807 г. - як в школах забороняли говорити українською.
Как же вот ты выразишь “рідною мовою”: квартира, аппартаменты? А? хата и только!