Вчителька української не знає української. Освіта в УРСР, 1980-і.
Нагадало історію із вчителями, що приїхали на західну Україну і не знали мови (посилання внизу). Продовження історій про роботу в приймальній комісії і русифікацію при Щербицькому:
Пригадую розмову з іншою абітурієнткою. Вона з Полтави, українка. Навчалась також у російській школі, але вивчала українську мову і літературу. Мала оцінки з усіх предметів 4 і 5, а з української мови і літератури - трійки. Спробував поцікавитися її знанням української літератури. Питаю, як прізвище того славетного полтавського письменника, якого так високо цінував Тарас Шевченко. Абітурієнтка не могла пригадати. Я вирішив прийти їй на допомогу, нагадавши слова Кобзаря:
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сяє
Тебе не забудуть.
Дівчина зізналася, що їй невідомо, кого мав на увазі Шевченко, але вона припускала, що то, можливо, йшлося про Панаса Мирного. Їй і на думку не спало, що Панас Мирний був тоді лише хлопчиком, коли помер геніальний поет. Виявилося, що абітурієнтка була не обізнана з життям і творчістю Івана Котляревського, якого так величав Шевченко.
Допитуюся в абітурієнтки, чому в неї така низька оцінка з української мови і літератури. Вона розповіла, що вчителька української мови і літератури всюди говорила російською мовою і лише на уроках - українською, але такою українською, яка тільки викликала сміх. Уроки з української літератури були такі, що відбивали в учнів бажання вивчати цю літературу.
Так шкільна українська молодь відлучалася од української мови і літератури. Вона приходила до інституту і хором вимагала, щоб викладачі читали лекції російською мовою, бо українська вже стала їй чужою. Ось які сумні плоди русифікації на Україні, до яких доклав своїх зусиль Щербицький.
В тему: Лучшее советское образование! Учителя не знают языка и не могут приступить к работе, 1960 г.
Джерело.