Писати українською фінансово невигідно, 1960 р.
Виявляється існувала проблема, коли письменники УРСР (та ін. нацреспублік) заробляли менше росіян:
Українські видавництва не мали права без дозволу з Москви здійснювати переклади творів українських письменників і видавати їх на своїй поліграфічній базі. Не стимулювала розвиток української (як і інших національних) літератури постанова Ради Міністрів РСФСР №530, видана ще 7 квітня 1960 року "Про авторські гонорари за літературно-художні твори", згідно з якою авторам з національних республік виплачувався гонорар лише 60% від загальної ставки. Неодноразові звертання членів Спілки письменників України Л. Дмитренка, П. Загребельного, О. Гончара до секретаря ЦК КПРС П.М. Демичева з цього приводу на мали ніяких наслідків. Парадоксальність такої ситуації полягала ще й у тому, що "національний автор ставиться у невигідне становище не лише в порівнянні з положенням письменника, котрий пише російською мовою, але навіть з положенням перекладача, який у даному випадку отримує дві ставки по 100%, а в грошовому виразі більшу суму, ніж автор перекладеного твору".
Цікава ситуація, але більш детально розкопати її складно, цю постанову № 530 не знайшов. Окрім того вона мала бути адаптована до національних республік, і ранні версії адаптації відсутні в інтернеті. Знайшов лише постанову для УСРС 1989 року, там вроді все вирівняли:
4. При виданні в перекладі українською мовою
літературно-художнього твору, виданого спочатку однією з мов
народів СРСР (крім російської), авторові оригінального твору
виплачується винагорода в розмірі 60 процентів ставок,
встановлених для першого видання мовою оригіналу.
При виданні в перекладі українською мовою
літературно-художнього твору, виданого спочатку російською мовою,
винагорода авторові оригінального твору виплачується в розмірі 60
процентів від мінімальної ставки за відповідний вид
літературно-художнього твору. ( Абзац другий примітки 4 підрозділу
"А" розділу I із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 267
( 267-92-п ) від 25.05.92 )
Джерело