Наведемо деякі дані про друк в УРСР, виведені з підрахунків за офіційними публікаціями Книжкової палати та іншою офіційною статистикою.
Отож, населення УРСР було близько 20% від населення усього СРСР в 1950 р, і близько 17% в 1963 р. Якщо станом на 1950 рік українською мовою видавалось періодичних видань вдвічі менше ніж було в процентному складі українців, то до 1962 року цей параметр впав в рази:
"Народное хозяйство СССР в 1963 году; статистический ежегодник", Москва, 1965, с. 616 - 617.
По першій діаграмі треба пам'ятати, що там враховано все, що видавалось в УСРС (і українською і російською мовами).
Ось порівняння скільки найменувань газет було українською, а скільки російською з проміжком у 13 років. Станом на 1963 р. в Україні видавалось рідною мовою менше 30% назв від загальної кількості 2366 шт.:
"Народное хозяйство СССР в 1963 году; статистический ежегодник", Москва, 1965, с. 618 - 619.
Диспропорція просто шалена, але все одно знайдуться русскіє братья, які скажуть, що це не русифікація.
З негуманітарної сфери українських книжок маємо вже незрівнянно менше, а з фізико-математичних та технічних наук їх майже зовсім немає, і то з року в рік. Так само в Техвидаві УРСР та в спеціальних видавництвах українські книжки становлять мізерний відсоток:
При цьому в цей рік в Техвидаві видавали і підручники для ВУЗів. 11 російською і 1 (один) українською. В Медвидаві складається враження, що непогано друкували українською (на фоні інших). Це враження оманливе: більшість україномовних книжок із цих 54 були науково-популярними, серйозні праці були лише російською.
Джерело. «Інтернаціоналізм чи русифікація», 1965 р., Іван Дзюба. Звернення до партійного керівництва УРСР та СРСР.
Продовження.
В тему:
Единым языком в СССР будет русский, зачем вы печатаете украинские книги? Позиция Госкомпрессы, 1965г