(no subject)
Не має значення скільки разів ти в житті стрибнув із парашутом, скільки разів вигукнув «Еврика!», скільки видів сирів із пліснявою чи без ти скуштував. Скільки разів був на морі, скільки зачекінився і десь став мером, скільки дисертацій захистив, скільки разів підіймався на Говерлу, скільки разів не поставив кому там, де треба, скільки разів не послухався й не одягнув шапки, майки, шкарпеток, скільки пар взуття зносив, скільки риби наловив, скільки разів ти прокидався пізніше й не встигав на роботу, скільки разів зуби не чистив, скільки разів ниряв на глибині, скільки разів голови не мив, туалетним папером не користувався, книжок скільки прочитав, запізнювався і не виконував обіцянок, скільки разів зопалу казав погані речі, скільки разів хрестився, а думав про зарплату, скільки грошей потратив чи не потратив, скільки разів ти кричав на брата, скільки сліз не показав, скільки віршів не написав чи написав, скільки людей забув ти чи згадав, скільки разів не попилососив, сміття не викинув, з’їв усі котлети, у собаки кліщів скільки не познімав, скільки часу за телевізором провів, взяв автографів, сестру не провів, у бога не вірив, на небеса грішив, пісень скільки заспівав, скільки алкоголів скуштував, квіти не полив… усе це не має значення. Коли люди обіймаються, то вони разом моляться. Важливість речей подій переоцінена. Недооцінені лиш миті, миті спільного життя, коли здається така туга, а насправді затишок і спокій від того, що всі разом і всі поруч. Жодних каяттів, полеміки, надій, відчайдушних спроб і благань не повернуть ті миті, вони будуть тільки пам’яттю, припорошеною часом. А це ще один гвіздок, ніж, кинжал в душі. І рана жива, болить і нагадує, а тебе уже нема
