Третя з сестер-Ярославен. найвідоміша, найлегендарніша, найлітературніша - Анна, київська князівна на французькому троні. Анна-Агнес, королева Франції.
Якась така моя планида, що мимоволі доводиться дезавуювати історичні легенди. А легенда про Анну - справді гарна і зворушлива.
Легенда.
Довге сватання Генріха І, представника третього покоління династії Капетингів, змушеного шукати наречену далеко від рідного краю - з огляду на папський едикт. що забороняв шлюби між родичами. Ярослав згодився далеко не зразу - він хотів бачити Анну імператрицею (потім таке сумнівне щастя дістанеться її небозі Євпраксії). Зрештою переговори закінчилися згодою, і, здолавши довгу дорогу через всю Європу, прекрасна киянка приїжджає в Францію, тоді ще дуже далеку від більш пізнього становища світоча і законодавця мод всього континенту. Перша зустріч з королем: він захоплений її вродою, вона розчарована - немолодий, негарний, доволі неотесаний. Шлюб і подружня клятва на привезеному Анною Євангелії, пізніше названому Реймським. (І відразу ж коментар до цього епізоду. В 1717 р. Петро І, подорожуючи за кордоном, приголомшив присутніх. коли, оглядаючи пам’ятки Реймського собору, почав вголос читати текст показаного йому Євангелія. У Франції вважали книгу грецькою. Заради справедливості згадаю, що є ще й «апокрифічна» версія, згідно з якою ця книга походить з Хорватії, з 16-го століття).
Продовжуючи епізоди легенди, складеної із життя героїні: перехід Анни в католицизм, народження після довгого періоду бездітності, сина Філіпа і ще двох синів. Коронація Філіпа в семилітньому віці. Генріх помирає і Анна стає королевою-регенткою при малолітньому королі. Пізня любов Анни і графа Валуа - і наступний їх шлюб. Автограф Анни Ярославни від 1075 року - останнє датоване свідоцтво її життя. Різні версії часу смерті і місця поховання.
Уточнення
Будуть, але, як не дивно, не так вже й багато.
«Русская женщина имеет полное право жаловаться на невнимание к ней старинных грамматиков», - писав Федор Буслаев. Навіть Анна - занадто багато прогалин в її біографії. Ми не знаємо року її народження (варіанти - 1022, 1024, 1025, 1028, 1031, 1032, 1034), місця народження (Київ чи Новгород), старшинства Анни серед сестер. Загальноприйнята версія - наймолодша, але це тільки за датою шлюбу. Та й ця дата недостовірна: 1044, 1045, 1048, 1049, 1051 - на вибір, начебто найвірогіднішими є 1049 чи 1050 роки. Не знаємо, якою за ліком дружиною Генріха вона була, другою чи третьою. Невідомий рік народження старшого сина (начебто 1052 р., але з цього приводу є сумніви). Існує уперта легенда, що в королівської пари, крім синів, була й дочка. Не знаємо, чи були в Анни діти у другому шлюбі. Невідомий її рік смерті.
До численних плутанин, що стосувалися особи Анни у французьких хроніках. додалися ще й помилки вітчизняних дослідників 18-19 ст.
Що ж відомо точно?
Роки життя Генріха - 1008-1060, так що можемо вирахувати його вік на час зустрічі з нареченою - 42, зрештою, як на те століття, то доволі підтоптаний. Чи був він вродливим, науковими методами не встановиш. але інформацію про його смерть у глибокій старості таки доведеться відхилити. Коронована була Анна в Реймському соборі, але зовсім не в тому шедеврі зрілої готики. збудованому далеко пізніше, а в напівдерев’яній базиліці часів Карла Великого, що згоріла в 1210 р. Ніякої зміни Анною віросповідування не було, як не було й повного розмежування східного і західного християнства, сам обряд виник в 15-у столітті. Схоже, що версія про тривалу бездітність королівської пари виникла тому, що роком шлюбу вважали 1044 - рік, коли Генріх овдовів і, можливо. відбулося перше невдале сватання. Синів Анни звали Філіпом, Робертом, Гуго. Роберт помер у 14-літньому віці, Філіп на протязі 48 років правив Францією, правда, в історію втрапив не стільки завдяки своїй державницькій діяльності, скільки через матримоніальні пригоди.
Співзвучність імен наступної за Капетингами династії Валуа з іменем графа Рауля Валуа дала можливість деяким дослідникам фантазувати, що вже старший син Анни, Філіп, був сином не Генріха, а графа Рауля. Цілковитий нонсенс. Деякі дослідники обережно припускають, що у вінценосної пари, крім синів, була й дочка, яка, можливо, померла в ранньому віці. По українських популярних виданнях один час гуляла легенда, героїнею якої стала виявлена нібито донька Анни і Генріха на ім’я Едінга, що в 19 років покинула королівський двір і з неясних причин решту життя провела в німецькому селі Пух (тепер це передмістя Мюнхена), де начебто і могила її знайдена. Всіма тверезомислячими істориками ця легенда категорично заперечується.
Повертаючись до Анни. Теперішнє місце збереження Реймського євангелія - міська бібліотека Реймсу. Час від часу випливає питання про герб Анни - в описувану епоху гербів не існувало, були лише гербові печатки. Бібліотека, привезена Анною у Францію, до Французької революції зберігалася у Сенліському монастирі, дальша її доля невідома.
Майже всю цю інформацію я почерпнула зі статті Наталі Крутенко «Анна Київська - королева Франції», опублікованій в журналі «Всесвіт» (№ 5-6 за 2001 рік). Для тих, хто бажає серйозно вивчити матеріальні сліди Анни в історії, авторка рекомендує праці І. Срезневського, В.Лазарева, М.Каргера - про сімейний портрет Ярослава Мудрого в Софійському соборі, де є і Анна; Е.Мельникова, О.Холодилина, П.Черних - про автографи Анни, В.Пашути - про стосунки між Руссю і Францією в епоху Ярослава; Л.Жуковської - про Реймське євангеліє. З українських дослідників найсерйознішим і найцікавішим вважається М.Котляр.
Художніх творів про Анну було стільки, що годі й перелічити, один з останніх, наприклад, роман французької письменниці Р.Дефорж, в оригіналі називався «Небо Новгорода». Я читала у тому ж «Всесвіті». доволі нудний.
Тепер на солодке - діти і внуки Анни.
Старший син, Філіп. Як державець, нічим таким особливим не відзначився. Зазначу, що регентство Анни в період його малолітства було доволі номінальним. Опікун короля, Балдуїн V граф Фландрський помер, коли Філіпу було 15 років. Ніяк не був причетний до завоювання Вільгельмом, тоді ще Байстрюком, сусідньої Англії (нагадаю, що на попередній стадії війни за англійський спадок загинув Гаральд, вуйко Філіпа. Наступною значущою подією його правління був хрестовий похід, але Філіп і тут ухитрився залишитися збоку: з причин романтичного характеру, про які далі. Перший шлюб - з Бертою Голландською, серед дітей (всього їх було п’ятеро) - Людовік VI (Товстий) (1081-1137, король Франції з 1108 р., виконав роль «зміцнювача королівської влади») і Констанція, з 1106 р. дружина Боемунда, князя Антіохійського, одного з вождів хрестового походу.
Перший шлюб Філіпа розпався, йому на очі втрапила інша жінка. Хоча є досить обґрунтована версія, що це він втрапив на очі тій іншій жінці, Бертраді де Монфор, графині Анжуйській, вона написала йому лист з освідченням в коханні і признанням: як їй тяжко жити у шлюбі з чоловіком, котрий її не любить, не розуміє та інше (притому у неї з тим чоловіком вже була купа дітей). Як би там не було, але галантний король не залишив прохання дами без уваги, розійшовся з королевою і одружився з Бертрадою. За це і втрапив під інтердикт (в 1094), прожив з тим десять років, потім нібито розкаявся, але на шлях праведний так і не навернувся. Через інтердикт не зміг прийняти участь в хрестовому поході, ця роль дісталася його братові Гуго (вдруге аналогічний випадок трапився при наступному хрестовому поході, коли ще один французький король, теж Філіп теж втрапив під інтердикт з такої ж причини). А ще до хрестового походу були якнайбезпосередніше причетні зяті Філіпа. Його дочка від шлюбу з Бертрадою, Сесілія, була замужем двічі. Її перший чоловік - знаменитий Танкред, той сам. що «Звільнений Єрусалим» Торквато Тассо. Правда, шлюб швидше номінальний, на момент смерті Танкреда в 1112 році Сесілії було всього 15. Другий шлюб - з Понсом Тулузьким, графом Тріполі.
Ну і щоб не забути - наш Філіп був першим французьким королем з цим іменем, вважають, що ім’я синові дала Анна. Це у сестер Ярославен, схоже, сімейна традиція.
Другий син Анни і Генріха - Гуго Вермандуа, через раніше згадані проблеми Філіпа очолив французьких хрестоносців. Але спершу втрапив не в Єрусалим, а в Константинополь, начебто через корабельну катастрофу. Правили тоді в Константинополі Комніни, конкретно - Алексій, нашому Гуго пощастило втрапити перед очі його юної доньки, майбутнього світоча епохи і першої жінки-історика (або, як хтось зневажливо висловився «принцеси на пенсії», тяжко тим багрянородну образивши), Анни Комніни. Але справив на неї цілком недобре враження тупого варвара, вона його в своїй «Алексіаді» назвала Убосом, «що є якесь негарне грецьке слово». Тим не менше, Гуго-Убоса (сам він себе скромно називав царем царів) в Константинополі прийняли прихильно, а навіть «купу грошей дали», може, з огляду на родинні зв’язки, він розм’як і склав Алексію васальну клятву. Тим часом, згадали про Гуго інші хрестоносці, вирішили, що «льстиві гречини» тримають його в полоні, а то й замордували, і посунули на Царгород. Алексій вступив з вождем хрестоносців, Готфрідом Бульонським, в переговори, вимагаючи, щоб той теж приніс йому васальну клятву, а після того забрався подалі, хоч би і в Святу Землю. Гуго виступав в якості посередника, крили його обидві сторони, Готфрід ще й дуже некуртуазно. Нарешті, чи то завдяки місії Гуго, чи завдяки стрілам печенізької кінноти на візантійській службі, хрестоносці втратили зайвий тупет, вимоги базилевса задовольнили і вирушили в похід, а з ними, нарешті, і Гуго Вермандуа. А от далі йому, бідному, не пощастило: був поранений в битві при Дорілеї, повернувся додому, пішов у другий похід, зазнав поразки і загинув у Кападокії.
За всі ці відомості дякую учасникам форуму Могултая, найбільше мудрій і прекрасній Наві, вона ж
goldenhead Картинки
Ось ця Анна мені сподобалося
Танкред, тільки що не з внучкою Анни, а з чарівницею Ермінією. Ага.