Моршинське літо
У всі попередні відвідини Моршина я витрачала чимало грошей і часу на водні процедури, усілякі там підводні душі чи ванни, намагаючись сяк-так підрихтувати своє дещо проблемне ліве плече. Наша кримська приятелька, яка й приохотила нас до Моршина, ставилася до цього скептично:
- Походи на озеро, поплавай, значно більше користі.
- Та я не знаю, чи чиста там вода, - ніяково виправдовувалася я.
Причина, звісно, була інша.
Плаваю я поганенько - вчитися було ніде. На море мене в дитинстві не возили, Дністер в наших околицях дуже підступний: то мілкий по кісточку, то відразу ж ями та чорториї. Ні, триматися на воді я вміла, але стиль, який у мене виробився, не назвеш ні елегантним, ні швидким. От, радше, черепашачим, якщо мати на увазі сухопутних черепах. У людніших місцях для купання завжди хтось звертав мені увагу, що я не так загрібаю руками, неправильно працюю ногами, а про дихання годі й говорити. Тому я намагалася вибирати для купання відлюдні місця.
На Моршинському озері відлюдних місць не було. Зрання до вечора юрби людей йшли повз наш готель, інколи уточнюючи дорогу до озера. Врешті, не встояла і я. Надто великими були приваби: пологе піщане дно, чистенька - справді чистенька! - вода якраз комфортної глибини. Ну й не надмірна, а все-таки інфраструктура: принаймні, перевдягтися було де.
А, що найкраще, всі відпочивальники мали власні розваги, ніхто мій стиль плавання не критикував, а він, хоч не дуже вишуканий, мав свої переваги. Не вимагав надмірних зусиль. Та й саме купання у тридцятиградусну спеку - дуже приємна річ.
Все-таки я дещо побоювалася і остерігалася. Найнебезпечнішою з моєї точки зору була модна в цьому році розвага батьків з маленькими дітьми: дитина видирається батькові на плечі, а потім, підтримувана дужими батьківськими руками, булькає в воду. Чомусь я страшенно боялася, що приземлиться ця дитина акурат на моїй ще не зовсім здоровій шиї. Тому купалася переважно тоді, коли всі поштиві люди були зайняті іншою водною процедурою - пили мінералку в бюветі. Перед обідом, якраз тоді й вода добре прогрівалася.
Поступово я сміливішала і плавала вздовж лінії буйків (це не бозна-який вичин, буйки розраховані на 7-8 річних дітей, а за п’ять хвилин не дуже інтенсивного загрібання так чи сяк опиняєшся на березі). А все-таки я дуже цим тішилася і, якби побула в Моршині трішки довше, або ж коли б не кілька дощових днів - зважилася б запливати за ті буйки. І, можливо, навіть до середини озера допливла!
А там, можливо, запанікувала б або ще якийсь нещасливий трафунок - втопилася і хто б вам оці байки розповідав?
Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/402712.html
- Походи на озеро, поплавай, значно більше користі.
- Та я не знаю, чи чиста там вода, - ніяково виправдовувалася я.
Причина, звісно, була інша.
Плаваю я поганенько - вчитися було ніде. На море мене в дитинстві не возили, Дністер в наших околицях дуже підступний: то мілкий по кісточку, то відразу ж ями та чорториї. Ні, триматися на воді я вміла, але стиль, який у мене виробився, не назвеш ні елегантним, ні швидким. От, радше, черепашачим, якщо мати на увазі сухопутних черепах. У людніших місцях для купання завжди хтось звертав мені увагу, що я не так загрібаю руками, неправильно працюю ногами, а про дихання годі й говорити. Тому я намагалася вибирати для купання відлюдні місця.
На Моршинському озері відлюдних місць не було. Зрання до вечора юрби людей йшли повз наш готель, інколи уточнюючи дорогу до озера. Врешті, не встояла і я. Надто великими були приваби: пологе піщане дно, чистенька - справді чистенька! - вода якраз комфортної глибини. Ну й не надмірна, а все-таки інфраструктура: принаймні, перевдягтися було де.
А, що найкраще, всі відпочивальники мали власні розваги, ніхто мій стиль плавання не критикував, а він, хоч не дуже вишуканий, мав свої переваги. Не вимагав надмірних зусиль. Та й саме купання у тридцятиградусну спеку - дуже приємна річ.
Все-таки я дещо побоювалася і остерігалася. Найнебезпечнішою з моєї точки зору була модна в цьому році розвага батьків з маленькими дітьми: дитина видирається батькові на плечі, а потім, підтримувана дужими батьківськими руками, булькає в воду. Чомусь я страшенно боялася, що приземлиться ця дитина акурат на моїй ще не зовсім здоровій шиї. Тому купалася переважно тоді, коли всі поштиві люди були зайняті іншою водною процедурою - пили мінералку в бюветі. Перед обідом, якраз тоді й вода добре прогрівалася.
Поступово я сміливішала і плавала вздовж лінії буйків (це не бозна-який вичин, буйки розраховані на 7-8 річних дітей, а за п’ять хвилин не дуже інтенсивного загрібання так чи сяк опиняєшся на березі). А все-таки я дуже цим тішилася і, якби побула в Моршині трішки довше, або ж коли б не кілька дощових днів - зважилася б запливати за ті буйки. І, можливо, навіть до середини озера допливла!
А там, можливо, запанікувала б або ще якийсь нещасливий трафунок - втопилася і хто б вам оці байки розповідав?
Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/402712.html