1846-1848
Поляки чи "поляки"?
Так виглядав найкривавіший епізод 1846 року на східньогалицьких землях. Приємного враження не лишає і краще було б без нього обійшлося, але варто порівняти, що тоді відбувалося на заході. От як згадує одна очевидиця - що сама запам’ятала і що їй розповіли батьки (їй було років 6 в 1846-у, ще не все розуміла)
«Ми були свідками страшної драми, на саму згадку про яку трудно стримати сльози. Може з якихсь двісті возів проїхало з боку Гдова з убитими, пораненими, помираючими жертвами, все під ескортом селян, які їх вже під самим містом ще штрикали вилами чи били киями. Що то був за страшний вид, бачити побитих і зв’язаних невинних громадян, чути розпачливі крики жінок, які теж були зв’язані; та оплакує вбитого чоловіка, та - батька чи сина, та поранена просить негідних катів, щоб вже її дорешти вбили, а вони колють вилами, щоб завдати болю; якась молода і гарна панянка вискакує з возу, падає до ніг Гошардові (уряднику), благаючи, щоб краще її вбили, а батькові життя врятували, який зранений і зв’язаний лежить на возі, повному трупів, але негідний тиран наказав її знову посадити на віз, де її хлопи тягали за волосся».
При всій кровожерливості горожанських мужиків, шестеро вбитих і з десяток поранених - далеко не те саме, що 200 возів, повних мертвих тіл і полонених. Та й цілковито всі сучасники, які залишили згадки про ті страшні події, в’яжуть їх передусім з поляками. Часом це виглядає так дивно, що аж хочеться перепитати: а кого тоді називали поляками?
Вже по руському боці була чимала плутанина в цьому питанні. А.Заярнюк у раніше цитованій праці спостережливо зауважує, що: «...використання селянами слова «поляки» у 1846 році виглядає дуже «свіжим». Група конспіраторів, серед яких був Чапліцький, з’ясували, що селяни дивно ставляться до «поляків», про яких ходили різноманітні чутки. Коли одного разу група селян допомогла конспіраторам не заблукати, а ті запропонували рятівникам приєднатися до них для подальшої подорожі, селяни сказали, що вони б радо до нас приєдналися, якби тільки ми захистили їх від поляків, які мають їх вирізати (...)
Для селян же «поляки» слугували амбівалентним знаком, смисл якого конструювався в ході заворушень залежно від того, хто брав гору і як складалися стосунки між задіяними сторонами. Цю амбівалентність селяни активно використовували навіть під час так званої «бойні» у західних округах Галичини. За донесенням з Сяніцького округу, селяни називали «поляками» всіх неселян, що не носили державної уніформи»
Ого, якби все було так просто! Насправді справа виглядала ще складніше і, схоже, «поляками» називали своїх актуальних противників. На тому ж сайті, де знайшлися спогади жінки, що малою дівчинкою була очевидицею подій, є ще більш характеристичний документ - парафіяльна хроніка, записана місцевим вікарієм Вцісляком. От невеличкий фрагмент:
«Ті 3 пішли і тільки до сіней, до фільварку, тут надбігає хлопець, років може 15, вбігає на цвинтар і каже що посилає його війт Уязду бо поляки вже /пограбували?/ сусідні села і тягнуть на Уязд і Керелікувку - що мають чинити, ледве той скінчив, їде мужик з Лососини горної галопом на коні і кричить поляки вирізали Совліни йдіть на поміч...»
(Наскільки зуміла, відтворила авторську пунктуацію)
Вживання слова «поляки» в цьому фрагменті дивне вже тому, що йдеться про етнічну польську територію. Наскільки розумію, «поляками» називають повстанців № 2, себто селян-«різунів», але, у всякому випадку, ні війт Уяздова, ні вісники нещастя самих себе поляками не вважають
Згадавши ще тих «поляків» які начебто мали б вирізати всіх прочан на Кальварії, якби не військо, лишається хіба зітхнути і згодитися з тими мудрими людьми, які радять пам’ятати: звичні для нас терміни й поняття ще зовсім недавно могли означати щось зовсім інше! А ми ж і далеко не забралися, трохи більше, ніж на півтора століття.
Так виглядав найкривавіший епізод 1846 року на східньогалицьких землях. Приємного враження не лишає і краще було б без нього обійшлося, але варто порівняти, що тоді відбувалося на заході. От як згадує одна очевидиця - що сама запам’ятала і що їй розповіли батьки (їй було років 6 в 1846-у, ще не все розуміла)
«Ми були свідками страшної драми, на саму згадку про яку трудно стримати сльози. Може з якихсь двісті возів проїхало з боку Гдова з убитими, пораненими, помираючими жертвами, все під ескортом селян, які їх вже під самим містом ще штрикали вилами чи били киями. Що то був за страшний вид, бачити побитих і зв’язаних невинних громадян, чути розпачливі крики жінок, які теж були зв’язані; та оплакує вбитого чоловіка, та - батька чи сина, та поранена просить негідних катів, щоб вже її дорешти вбили, а вони колють вилами, щоб завдати болю; якась молода і гарна панянка вискакує з возу, падає до ніг Гошардові (уряднику), благаючи, щоб краще її вбили, а батькові життя врятували, який зранений і зв’язаний лежить на возі, повному трупів, але негідний тиран наказав її знову посадити на віз, де її хлопи тягали за волосся».
При всій кровожерливості горожанських мужиків, шестеро вбитих і з десяток поранених - далеко не те саме, що 200 возів, повних мертвих тіл і полонених. Та й цілковито всі сучасники, які залишили згадки про ті страшні події, в’яжуть їх передусім з поляками. Часом це виглядає так дивно, що аж хочеться перепитати: а кого тоді називали поляками?
Вже по руському боці була чимала плутанина в цьому питанні. А.Заярнюк у раніше цитованій праці спостережливо зауважує, що: «...використання селянами слова «поляки» у 1846 році виглядає дуже «свіжим». Група конспіраторів, серед яких був Чапліцький, з’ясували, що селяни дивно ставляться до «поляків», про яких ходили різноманітні чутки. Коли одного разу група селян допомогла конспіраторам не заблукати, а ті запропонували рятівникам приєднатися до них для подальшої подорожі, селяни сказали, що вони б радо до нас приєдналися, якби тільки ми захистили їх від поляків, які мають їх вирізати (...)
Для селян же «поляки» слугували амбівалентним знаком, смисл якого конструювався в ході заворушень залежно від того, хто брав гору і як складалися стосунки між задіяними сторонами. Цю амбівалентність селяни активно використовували навіть під час так званої «бойні» у західних округах Галичини. За донесенням з Сяніцького округу, селяни називали «поляками» всіх неселян, що не носили державної уніформи»
Ого, якби все було так просто! Насправді справа виглядала ще складніше і, схоже, «поляками» називали своїх актуальних противників. На тому ж сайті, де знайшлися спогади жінки, що малою дівчинкою була очевидицею подій, є ще більш характеристичний документ - парафіяльна хроніка, записана місцевим вікарієм Вцісляком. От невеличкий фрагмент:
«Ті 3 пішли і тільки до сіней, до фільварку, тут надбігає хлопець, років може 15, вбігає на цвинтар і каже що посилає його війт Уязду бо поляки вже /пограбували?/ сусідні села і тягнуть на Уязд і Керелікувку - що мають чинити, ледве той скінчив, їде мужик з Лососини горної галопом на коні і кричить поляки вирізали Совліни йдіть на поміч...»
(Наскільки зуміла, відтворила авторську пунктуацію)
Вживання слова «поляки» в цьому фрагменті дивне вже тому, що йдеться про етнічну польську територію. Наскільки розумію, «поляками» називають повстанців № 2, себто селян-«різунів», але, у всякому випадку, ні війт Уяздова, ні вісники нещастя самих себе поляками не вважають
Згадавши ще тих «поляків» які начебто мали б вирізати всіх прочан на Кальварії, якби не військо, лишається хіба зітхнути і згодитися з тими мудрими людьми, які радять пам’ятати: звичні для нас терміни й поняття ще зовсім недавно могли означати щось зовсім інше! А ми ж і далеко не забралися, трохи більше, ніж на півтора століття.