1846-1848
Поляк - пан і ворог
Вибух і перебіг бунту (в оригіналі вжито слово rabacja) тоне у фальшуванні, звинуваченнях і наклепах, якими відразу ж окидали їх польські еліти на батьківщині і за кордоном. В польських школах постійно розповідають про тупих селян, яких австрійські завойовники успішно нацькували на повстанців. Орда п’яних селюків, що ґвалтують, грабують, палять і пилками пиляють шляхетського патріота за віденські срібняки - от і все, що залишається в пам’яті після такої освіти.
Дійсність була настільки іншою, що досі загрожує підвалинам всієї будови офіційної т.зв. народної історії. Ця загроза добре виявляє істинні заміри тих, хто зводить наклепи на повстання. Придушити пам’ять про нього - це те саме, що підтримувати кічувату та антиісторичну розповідь про об’єднаний католицький і безкласовий народ, про вітчизну, закорінену у шляхетських садибках, про матерів-польок, героїчну молодь з добрих шкіл і темний мотлох, який не цікавився боротьбою за свободу.
Поділи у 18-19-у століттях йшли впоперек цієї візії. В Галиції єдиним обмеженням варварської системи панщини і кріпацтва була австрійська адміністрація. Перший шанс на визволення для тутешньої людності прийшов з розподілом Речі Посполитої. У 80-х роках 18-го століття, разом з йозефінським законодавством вперше у польській історії селяни були піднесені до рангу людських істот (це було раніше Конституції 3-го травня, яка не скасувала кріпацтва). Ці реформи зустрілися з шаленим опором патріотичної шляхти і ніколи не були впроваджені в життя, але пам’ять про них стала важливим елементом колективної свідомості галицьких селян.
В тій свідомості слово «поляк» було синонімом пана, ворога реформ і селянських прав. Польське повстання могло мати тільки одну мету - збільшення утиску і безправ’я. Тому бунтарі розправилися з панськими повстанцями, перш ніж ті взагалі зуміли розпочати своє повстання. Але це питання було для бунтівників другорядним.
Селянський гнів наростав на протязі довгих років - разом із загостренням системи визиску та репресій. Ще в 1803 році шляхта повернула собі чималий кусень свої Речі Посполитої, змусивши австрійських завойовників відновити її право шмагати кріпаків. З цього права користали часто і немилосердно. За десятиліття опір прибирав найрізноманітніші форми з самоскаліченням включно (Мається на увазі сам ватажок повстання, Я.Шела, який, не бажаючи йти до армії, відтяв собі 3 пальці на руці).
В 40-х роках поширився рух за тверезість, спрямований проти такого суспільного нещастя, як пияцтво, що базувалося на шляхетських пропінаційних привілеях (монополії на продаж алкоголю). Його учасником був також Якуб Шела. Шляхта мала монополію на продаж алкоголю і могла карати своїх кріпаків за купування його від інших продавців. То був вид податку, додаткової селянської повинності перед паном. Нічого дивного, що протиалкогольний рух став невинним вступом до бунту.
Менш невинний характер мали численні заворушення, що виникали в окремих маєтках і були придушувані з допомогою австрійського війська, такі, як заворушення в Хохолові в 1831 р. чи в Андрихові в 1835. Іскрою, яка викликала вибух, стали, однак, сексуальні насильства над селянськими дочками, яких постійно допускалися пани і їх прислужники.
Можливо, найскандальнішим у виступі галицьких селян є те, що їхнє повстання було майже цілковито вільне від бандитських ексцесів, які так охоче приписують селянським бунтам взагалі. В русі неграмотних не було хаосу, ксенофобії, антисемітизму чи насилля над жінками. Жорстокість точно сконцентрувалася на панах і їх помічниках - двірських офіціалістах, урядниках, економах. Навіть награбоване у дворах майно переважно доставлене було до органів влади. Селяни не прагнули нажитися, хотіли тільки скасування панщини, яка була найбільшим грабунком в історії»
(Пшемислав Вільгош, стаття з’явилася в 17/12 номері тижневика «Пшекруй»
Przemysław Wielgosz, Artykuł ukazał się w 17/12 numerze tygodnika „Przekrój”)
Либонь, абзац про тверезість додано для того, щоб цілковито збаламутити читача. У всякому випадку, я тепер, зустрівши когось непитущого, уважно придивлюся, чи не ховає він десь в одязі пилки.
Але якщо без жартів, то додала я цей фрагмент заради його заголовку. Зізнаймося: зустрівши його десь на папері чи в мережі, без вияснення обставин, чи довго б ми вагалися з визначенням національної приналежності вирізуваних шляхтичів і різунів-селян?
Не раз я помічала, що галицька історія наче спеціально створена для того, щоб все перевертати з ніг на голову і розривати шаблони мислення...
Вибух і перебіг бунту (в оригіналі вжито слово rabacja) тоне у фальшуванні, звинуваченнях і наклепах, якими відразу ж окидали їх польські еліти на батьківщині і за кордоном. В польських школах постійно розповідають про тупих селян, яких австрійські завойовники успішно нацькували на повстанців. Орда п’яних селюків, що ґвалтують, грабують, палять і пилками пиляють шляхетського патріота за віденські срібняки - от і все, що залишається в пам’яті після такої освіти.
Дійсність була настільки іншою, що досі загрожує підвалинам всієї будови офіційної т.зв. народної історії. Ця загроза добре виявляє істинні заміри тих, хто зводить наклепи на повстання. Придушити пам’ять про нього - це те саме, що підтримувати кічувату та антиісторичну розповідь про об’єднаний католицький і безкласовий народ, про вітчизну, закорінену у шляхетських садибках, про матерів-польок, героїчну молодь з добрих шкіл і темний мотлох, який не цікавився боротьбою за свободу.
Поділи у 18-19-у століттях йшли впоперек цієї візії. В Галиції єдиним обмеженням варварської системи панщини і кріпацтва була австрійська адміністрація. Перший шанс на визволення для тутешньої людності прийшов з розподілом Речі Посполитої. У 80-х роках 18-го століття, разом з йозефінським законодавством вперше у польській історії селяни були піднесені до рангу людських істот (це було раніше Конституції 3-го травня, яка не скасувала кріпацтва). Ці реформи зустрілися з шаленим опором патріотичної шляхти і ніколи не були впроваджені в життя, але пам’ять про них стала важливим елементом колективної свідомості галицьких селян.
В тій свідомості слово «поляк» було синонімом пана, ворога реформ і селянських прав. Польське повстання могло мати тільки одну мету - збільшення утиску і безправ’я. Тому бунтарі розправилися з панськими повстанцями, перш ніж ті взагалі зуміли розпочати своє повстання. Але це питання було для бунтівників другорядним.
Селянський гнів наростав на протязі довгих років - разом із загостренням системи визиску та репресій. Ще в 1803 році шляхта повернула собі чималий кусень свої Речі Посполитої, змусивши австрійських завойовників відновити її право шмагати кріпаків. З цього права користали часто і немилосердно. За десятиліття опір прибирав найрізноманітніші форми з самоскаліченням включно (Мається на увазі сам ватажок повстання, Я.Шела, який, не бажаючи йти до армії, відтяв собі 3 пальці на руці).
В 40-х роках поширився рух за тверезість, спрямований проти такого суспільного нещастя, як пияцтво, що базувалося на шляхетських пропінаційних привілеях (монополії на продаж алкоголю). Його учасником був також Якуб Шела. Шляхта мала монополію на продаж алкоголю і могла карати своїх кріпаків за купування його від інших продавців. То був вид податку, додаткової селянської повинності перед паном. Нічого дивного, що протиалкогольний рух став невинним вступом до бунту.
Менш невинний характер мали численні заворушення, що виникали в окремих маєтках і були придушувані з допомогою австрійського війська, такі, як заворушення в Хохолові в 1831 р. чи в Андрихові в 1835. Іскрою, яка викликала вибух, стали, однак, сексуальні насильства над селянськими дочками, яких постійно допускалися пани і їх прислужники.
Можливо, найскандальнішим у виступі галицьких селян є те, що їхнє повстання було майже цілковито вільне від бандитських ексцесів, які так охоче приписують селянським бунтам взагалі. В русі неграмотних не було хаосу, ксенофобії, антисемітизму чи насилля над жінками. Жорстокість точно сконцентрувалася на панах і їх помічниках - двірських офіціалістах, урядниках, економах. Навіть награбоване у дворах майно переважно доставлене було до органів влади. Селяни не прагнули нажитися, хотіли тільки скасування панщини, яка була найбільшим грабунком в історії»
(Пшемислав Вільгош, стаття з’явилася в 17/12 номері тижневика «Пшекруй»
Przemysław Wielgosz, Artykuł ukazał się w 17/12 numerze tygodnika „Przekrój”)
Либонь, абзац про тверезість додано для того, щоб цілковито збаламутити читача. У всякому випадку, я тепер, зустрівши когось непитущого, уважно придивлюся, чи не ховає він десь в одязі пилки.
Але якщо без жартів, то додала я цей фрагмент заради його заголовку. Зізнаймося: зустрівши його десь на папері чи в мережі, без вияснення обставин, чи довго б ми вагалися з визначенням національної приналежності вирізуваних шляхтичів і різунів-селян?
Не раз я помічала, що галицька історія наче спеціально створена для того, щоб все перевертати з ніг на голову і розривати шаблони мислення...