Блиск і злидні політкоректності

[tin_tina]

Comments

[oles_maslak]

Та дадно. Треба просто бути чесним із собою, і визнати, що "політкоректість" давно перевторюється на таку собі систему впроваждення "новомови" та боротьби із "думкозлочинами"....

[tin_tina]

Все пригадую, коли ж я вперше прочитала це слово, себто політкоректність... Здається, в одному оповіданні В.Діброва, де герой, вигадуючи несамовиті ходи, щоб залишитися в США, пропонує якійсь кіностудії сценарій фільму, а йому радять чи то когось з персонажів викинути, чи, навпаки, включи, щоб було політкоректно :-)
Ціком оффтопічно - чи Ви ще не читали оцього
О постмодерне в Галиции даже не слышали. Но и модерн туда пришел далеко не окончательный. Бандеровцы не пустили.
Автор, що цікаво, хотів галичанам полестити. Ну як таким людям пояснити, що в пізньорадянську епоху український модернізм саме у Львові й вижив, а український постмодернізм саме тут і виник?

[oles_maslak]

Ще не читав:) Ну, автор того тексту цілком вписується у російське (а може й східноукраїнське) сприйняття Галичини як "великого міфу". Міфу, який сприймається чи то гіпертрофовано позитивно, чи гіпертрофовано негативно. Ну а те, що для автора є "мега-плюсами" Галичини, насправді, в країнах на захід від українського кордону та на схід від німецького чи австрійського, сприймається як норма. Інколи проявлена у більш гіпертрофованих формах ніж у Галичині...

[tin_tina]

Здається мені, що це давня біда деяких... гм.... мислителів - мислення за асоціаціями. Спершу ми собі уявимо, як ті міфічні істоти мають поводитися, потім якось визначимося зі ставленням до них, а про таку дрібницю, як співставлення міфу з дійсністю, навіть не подумаємо. Ой, з усіх сил намагаюся якось цей "міф" демаскувати, але... Факти сильні, однак стереотипи сильніші (С).

[kostyantyn1979]

Я колись прочитав в одного з таких, що мій улюблений Віктор Ющенко - носій типово галицької свідомости - величенька така Галичина!

[kostyantyn1979]

Ну так так з багатьма речами. Спершу совєтський кінематограф формує романтичний образ циган, який не в усьому перетинається з дійсністю, закріплює, далі всі дружно засуджують тих, хто помітив, що реальні цигани не поводяться так, як їх показують у кіно...

[tin_tina]

Це схоже, але, імхо, явище трохи іншого характеру. Автор статті, вочевидь, сформував собі спершу якесь уявлення про "народи крові і землі", як в його розумінні, дуже похлібне, а потім чомусь приписав їхні характеристики галичанам. Не буду висловлюватися вже про те, чи існують "народи крові і землі" взагалі, але в цьому випадку порівняння вийшло ну цілковито недоречне. Хіба якщо викинути з "галичан" величезний культурний пласт - "Молоду музу" і Новаківського, АНУМ, "Ми" й "Назустріч", Антонича і Гординського, Карла Звіринського і Софію Караффу-Корбут, Чубая і "Вуйків", бубабістів і взагалі станіславську школу. Але що тоді залишиться...
Мабуть, треба про це написати, а не про якісь дурні "політкоректні" суперечки.

[kostyantyn1979]

Ем, я не вважаю Андруховича українським і галицьким явищем - на мій погляд, він україномовний, але начисто позбавлений справжнього коріння, стилізований під галичанство письменник.

[tin_tina]

І цілком даремно. Він - не дуже типове, але й не виняткове породження галицької провінції, де ще пам"ятали про "довоєнні" часи плюс вихованець дещо космополітичного Львова, саме того, "де ще грали Вуйки і де ще жив Чубай".

[kostyantyn1979]

Я суджу не за його особистістю, а за його творами

[tin_tina]

Єрофєєва я ні так, ні сяк не читала, але чесно попереджу, що Томаса Манна дуже ціную і "Чарівну гору" один час читала так, що зачитала до дірок.
Навпаки, той же Антонич викликав у Андруховіча відразу й бажання поглумитися.
Та Ви що! Скажу тільки одне - це така форма поклоніння. Не без того, щоб не приправлена крихтою іронії, але саме поклоніння. І навіть низькопоклонство :-)

[kostyantyn1979]

Я інакшої думки. Й не лише я один.
Віддам перевагу Гайнріхові.
І суть не в тому, чи Томас Манн або Булгаков хороші.
Суть у тому, що Андруховіч - це не галицьке явище, що не має спадкоємности, протяжности й коріння.
Це література українською для російськомовних. Тому нічого хизуватися, що останні її читають.
Що мені не подобається в сучукрліті?
Низька ерудованість авторів, на відміну від того ж Сапковського.
Зацикленість на чорнусі й сексі.
Систематичний глум над усім українським, який російськомовний читач або не відчуває або схвалює. Умберто Еко чогось над усім італійським ніколи не глузує: в нього італійці найдотепніші, найрозумніші, найкрутіші й найсексуальніші.
Відсутність власного стилю.

[tin_tina]

Умберто Еко? Як же не глузує? Італійське село взагалі зображене як стоянка племені троглодитів, а вже ті пасажі про італійців, яких тільки фігура святого може стримувати від обсикування стін і плотів?
Українська література для російськомовних? "Рушили тріє царі"? "Спи спокійно, місто кольору крові?" Та ну.

[kostyantyn1979]

У "Маятнику Фуко" сучасні авторові італійці зображені найрозумнішими, найдотепнішими, найсексуальнішими, й завжди можуть порозумітися між собою, навіть із різних політичних таборів

[chita_i]

Я українка але також щось не можу порозумітись з тими сільськими чорнушними історіями класиків, де одне страждання, які мені пропонували у школі.

[vassanta]

+ 100, як кажуть!
Досі не розумію - чи вся українська класика така чорнушна, чи для школярів навмисне відбирали твори де "все погано, всі померли". Хоч окрім Вовчка нічого вже не пригадую, та загальне відчуття темряви, горя і абсолютної безвиході залишилось і досі.