Будні раннього модерну на Ратнівщині
Ліси, полювання, бортництво
Як добре відомо - для людини домодерного і ранньомодерного часу ліс - не просто більш чи менш приємне місце відпочинку, але й притулок, захисник, годувальник і постачальник всеможливих благ. На жаль, люди рідко віддячували лісу добром...
У перекладі на реалії Ратнівщини 16-го століття, це виглядало так:
деревина використовувалася на потреби бондарства, конкретно для виготовлення «ванчосу, важільок, фіфлів» - прецікаві слова! Фіфлів навіть гугль не знає. Але це б ще півбіди, скільки там тих фіфлів потрібно, чим би вони не були. По-справжньому згубним виявився продаж дерева на попіл до Ґданська - для виготовлення поташу. «Будний майстер лісових товарів Вавжинець з Велимча прозвітував, що з королівських лісів цього староства, тобто радостовських і велунчицьких, випалено попелу ще у 1562 році лаштів 50, а вже року 1563-го лаштів сто». А важив той лашт попелу 6,5 тонни, займав 12 бочок. Можна тільки вжахнутися, як багато лісу треба було знищити, аби випалити сто лаштів попелу, тобто 650 тонн»
Там же, де ліси ще не встигли перетворитися на попіл, вони були традиційним місцем традиційних занять - полювання і бортництва. Про це перше знайшлися такі цікавинки:
« «Звір, котрого в пущах ловлять, котрого там є досить, бо це староство має лісів, борів, пущ досить, в яких звір є розмаїтий», - так нескладно повістує люстратор у 1565 році. А Теодор Любомирський розпочинає свою статтю «Ратенське староство» сенсаційно: «У ратенських лісах король Владислав, а ще раніше перед ним володимирські князі, проводив кожного року кілька тижнів, розважаючись полюванням. Лови на звірину були важливою частиною промислу: король Данило, збираючи запаси на воєнний похід, сам убивав вепрів на оступі, король Владислав напередодні ґрюнвальдського походу наказав цілу зиму бити звірину, а м’ясо спускати Віслою. Коли в XVII ст. неприятель плюндрував хати підданих, то в обліках заподіяної шкоди відзначено пограбування «рогу тура», що зберігався як пам’ятка по батьках».
Взагалі цей тур, якого не розрізняли з зубром, був таким страшнючим звіром, що «Микола Гусовський у «Пісні про зубра», поемі, що була написана латинською мовою і стосувалася 16-го сторіччя, розповідає, як якийсь бідолашний Лаврін помер зі страху, опинившись віч-на-віч з зубром».
Зате вже бортництво - це всуціль ідилія і найчистіша поезія.
Тут було царство бджіл. Кожен господар недалеко за селом мав, бувало, свій «захід»: у самісінькій гущавині обгороджена площа - тин продирався між стовбурами дубів і сосен. У «заході» - низька чепурна хатинка. По лавках - бортницьке знаряддя: залізна або дерев’яна пішня (сокира), ремінне лезиво (драбинка), стіни заставлені солом’яними козубами, коробами, у них щільники. Трохи далі ліс рідіє - галявина і лука, біля хати дідусь, в нього біля ніг куриться порохня. Довге волосся - то дідова зброя: впаде бджола, заплутається, а він і радий, коли мудре створіння, не маючи в чому затопити своє самовбивче жало, непошкоджене повернеться додому».
