Розлучення мирні і немирні
Загальний порядок здійснення розлучень
«Таким чином, ми розібрали основні причини, які в той час вважалися достатніми для розірвання шлюбу: незгідне життя, хвороба, зміна віросповідання одним з членів подружжя, довга відсутність одного з членів подружжя. Сам обряд розлучення полягав лише в тому, що подружжя у присутності свідків видавало одне одному розлучні листи і потім особисто заявляло їх перед тим урядом, під юрисдикцією якого воно перебувало; хто хотів, заявляв їх ще перед духовним урядом, приходським і єпархіальним».
Звичайною шлюборозлучною процедурою була така:
- При тривалих суперечках і незгодах, коли чоловік і дружина переконувалися, що повернути давню згоду неможливо, вони вдавалися до посередництва близьких, особливо шанованих осіб, запрошували їх на роль полюбовних суддів і доручали їм виробити найсправедливіші умови розлучення, які б не кривдили жодну сторону.
- Оскільки з припиненням шлюбу наступало право дружини на повернення її приданого, то в умови розлучення звичайно входив і розв’язок питання про придане та віно і взагалі про ліквідацію майнових відносин подружжя, що розлучалося, причому полюбовні судді обов’язково розглядали причини і приводи, які призвели до розірвання шлюбу. Якщо більш винною визнавалася дружина ( як у випадку з Раїною Русинівною), то вона втрачала і придане, і віно.
- Видача подружжям розлучних листів не була обов’язковою, їх могла замінити особиста поява обох сторін перед гродським урядом і усна заява про те, що вони звільняють одне одного від шлюбних зобов’язань, причому ця заява вносилася в актові книги.
- Інколи таку ж заяву робили ще перед місцевим архієреєм, причому і тут все зводилося до усної заяви і її запису в актові книги, що велися в той час при єпископських кафедрах.
Існували певні варіації: заяву про розлучення могли робити не перед гродським урядом, а перед домініальним судом поміщика в присутності урядового чиновника (возного), розлучення могло відбуватися «домашнім» порядком, просто в колі родичів з взаємною видачею розлучних листів. Інколи траплялися недобросовісні фігуранти, які намагалися обіграти на свою користь подібні обставини (як у випадку із незабутньою Марушею Збаразькою), однак ставалося таке дуже рідко. Загалом же всі «уряди» - старостинський, гродський та інші - безперешкодно приймали заяви про розлучення і вносили їх в актові книги як і інші законно складені акти
. З цього можемо вивести висновок, що такий порядок видавався всім звичайним, цілком законним і загальновизнаним. Але насправді він цілковито суперечив як церковним законам, так і діючому державному праву, в силу якого всі розлучення були компетенцією духовного суду».
«Таким чином, ми розібрали основні причини, які в той час вважалися достатніми для розірвання шлюбу: незгідне життя, хвороба, зміна віросповідання одним з членів подружжя, довга відсутність одного з членів подружжя. Сам обряд розлучення полягав лише в тому, що подружжя у присутності свідків видавало одне одному розлучні листи і потім особисто заявляло їх перед тим урядом, під юрисдикцією якого воно перебувало; хто хотів, заявляв їх ще перед духовним урядом, приходським і єпархіальним».
Звичайною шлюборозлучною процедурою була така:
- При тривалих суперечках і незгодах, коли чоловік і дружина переконувалися, що повернути давню згоду неможливо, вони вдавалися до посередництва близьких, особливо шанованих осіб, запрошували їх на роль полюбовних суддів і доручали їм виробити найсправедливіші умови розлучення, які б не кривдили жодну сторону.
- Оскільки з припиненням шлюбу наступало право дружини на повернення її приданого, то в умови розлучення звичайно входив і розв’язок питання про придане та віно і взагалі про ліквідацію майнових відносин подружжя, що розлучалося, причому полюбовні судді обов’язково розглядали причини і приводи, які призвели до розірвання шлюбу. Якщо більш винною визнавалася дружина ( як у випадку з Раїною Русинівною), то вона втрачала і придане, і віно.
- Видача подружжям розлучних листів не була обов’язковою, їх могла замінити особиста поява обох сторін перед гродським урядом і усна заява про те, що вони звільняють одне одного від шлюбних зобов’язань, причому ця заява вносилася в актові книги.
- Інколи таку ж заяву робили ще перед місцевим архієреєм, причому і тут все зводилося до усної заяви і її запису в актові книги, що велися в той час при єпископських кафедрах.
Існували певні варіації: заяву про розлучення могли робити не перед гродським урядом, а перед домініальним судом поміщика в присутності урядового чиновника (возного), розлучення могло відбуватися «домашнім» порядком, просто в колі родичів з взаємною видачею розлучних листів. Інколи траплялися недобросовісні фігуранти, які намагалися обіграти на свою користь подібні обставини (як у випадку із незабутньою Марушею Збаразькою), однак ставалося таке дуже рідко. Загалом же всі «уряди» - старостинський, гродський та інші - безперешкодно приймали заяви про розлучення і вносили їх в актові книги як і інші законно складені акти
. З цього можемо вивести висновок, що такий порядок видавався всім звичайним, цілком законним і загальновизнаним. Але насправді він цілковито суперечив як церковним законам, так і діючому державному праву, в силу якого всі розлучення були компетенцією духовного суду».