Гальшка Іллівна
Либонь, Гальшку Острозьку переслідує якийсь фатум. За життя їй довелося 12 років просидіти у вежі. Моя ж Гальшка прочекала на друк в ІП хоч істотно менше, але теж довго - майже півроку. Врешті з'явилася, хто в змозі - загляньте, що вийшло (і, якщо дозволяють моральні принципи, лайкніть :-).
Звичайно, довелося її підкоротити. Для порівняння - далі оригінальна Гальшка, ще й розбита на 2 частини.
Про найвідомішу представницю роду Острозьких, Гальшку Острозьку, вона ж:
Чорна князівна
Паршивий романтизм
В.Короткевич
Паршивий реалізм
Він же
Некороновані королі Волині, Острозькі, любили підкреслювати своє високе походження, називаючи себе потомками і спадкоємцями галицько-волинських Романовичів. Можливо, саме тому в кількох їх поколіннях підряд часто траплялося ім’я Данило. Це, однак, не заважало ні недоброзичливцям Острозьких називати їх потомками якогось малозначущого князька, ні самим їм - вплутуватися у всеможливі авантюри. А при тому вони мали рідкісний дар виходити сухими з води. Все, що з ними траплялося, тільки йшло їм на користь - і так тривало, аж доки не настав час і їм сплачувати за рахунком.
Однак у 30-х роках 16-го століття, коли починається наша історія, ця грізна перспектива ще була далеким майбутнім. Заодно ж - давно минули ті часи, коли представники роду Острозьких не вагалися пристати до постраху всієї Європи - гуситів і навіть були запідозрені у святотатстві; кидали виклик королям і великим князям, підтримуючи бунтівного Свидригайла. Хто б посмів нагадувати про те синам героя і тріумфатора з-під Орші, особистості легендарної і культової, гетьмана великого литовського, воєводи троцького, каштеляна віленського, Костянтина Івановича Острозького, - володарям незліченних багатств і найгучніших титулів, зведеним братам Іллі та Василю Острозьким. (Нагадаю, що князь Костянтин Іванович одружувався двічі, старший син Ілля - від першого шлюбу з Тетяною Гольшанською, другий, Василь - син Олександри Слуцької, внук героїчної красуні Анастасії Слуцької). Зовсім недавно брати поховали батька і розділили його величезні володіння так, що старшому, Іллі, дістався родовий Острог, молодшому - Дубно. Саме цей молодший брат, більше відомий під іменем Костянтин, і стане у кінці століття спершу натхненником релігійної унії, потім - її затятим противником і захисником православ’я (точніше, тої суміші вірувань, яку Його Князівській Милості завгодно буде вважати православ’ям), а, в кінці життя, згідно з деякими припущеннями, - ще й католиком. Але зараз йому всього десять років, попереду в нього спершу роки навчання, а потім ще довге життя, мова зараз не про нього, а про його старшого брата.
В середині 30-х років ми застаємо Іллю при королівському дворі - місці веселому і дещо легковажному, де, з огляду на італійку-королеву Бону Сфорцу, достойну парость роду кондотьєрів та меценатів, панувала мода на все італійське: одяг, звичаї, мистецтво. Князь Ілля - зірка першої величини і прикраса двору, улюбленець королівської пари, найближчий приятель їх сина і спадкоємця ( в той час він вже був “молодшим королем” і “королем-співправителем) Сигізмунда Августа, об’єкт зітхань та інтриг фрейлін королеви.
Прихильність короля Сигізмунда Старого до сина його сподвижника, князя Острозького, доходить до того, що він сам підібрав княжичу дружину - якнайкращу партію в усьому королівстві, першу з красунь двору, повну життя та енергії Беату Костелецьку. Щоб оцінити королівську ласку, слід врахувати ще одну обставину: хоча Беата і так належала до одного з найможніших і найвпливовіших родів королівства, її дійсне походження ще вище. На думку багатьох сучасників, король віддав володарю Волині свою власну позашлюбну доньку від довголітнього зв’язку з Катажиною Тельничанкою. Бажаючи забезпечити майбутнє коханої жінки, з якою він одружитися не міг, король видав колись Катажину за коронного підскарбія, Анджея Костелецького. (Беата Костелецька й справді була донькою Катажини Тельничанки, у якої був з королем Сигізмундом довголітній зв’язок і троє визнаних дітей: Ян, Регіна та Катажина. Однак Беата до числа цих визнаних дітей не входила, вона народилася далеко пізніше, коли її мати давно вже була одружена з Анджеєм Костелецьким, а король - з Барбарою Запойяї, попередницею Бони. Отож можемо вважати, як нам забажається, чимало ж людей і тоді й тепер були певні півкоролівського походження Беати).
Доволі дивно, як це дівчина з таким родоводом стала ще й улюбленицею королеви Бони. Либонь, королева, і сама не зразок доброзвичайності, поблажливо дивилася на слабості короля, а взагалі-то була «особою ядовитою в прямому значенні слова» (чутки про нестрогість звичаїв королеви базувалися на тій обставині, що старша дочка Бони і Сигізмунда, королівна Ізабелла, народилася через 8 місяців після шлюбу. Начебто, цілком вкладається у фізіологічні норми, і все-таки, для королівської сім’ї...не зовсім бажано. Ця обставина черговий раз виплила на світло денне тоді, коли настав час видавати Ізабеллу заміж. Після нещасливої битви під Мохачем угорський престол дістався Яношу Запойяї, котрий у свої 60 ухитрився залишитися неодруженим. Хоча Ізабеллі було близько 16 років, але королі не мають віку. Справа зі шлюбом вже майже була залагоджена, однак Габсбурги, у яких, звичайно ж, була своя кандидатка, почали усіляко поширювати чутки про начебто незаконне походження польської принцеси. За Ізабеллу заступилися всемогутні Османи, особливо ж - славетна Роксолана, яка усіляко, хоч і неофіційно, сприяла польській дипломатії. Про живучість тої давньої плітки свідчить і те, що її не завагався повторити П.Загребельний, ще й скоротивши той критичний термін до 6 місяців).
Отож, шлюб Іллі Острозького та Беати Костелецької відбувся 3 вересня 1538 року, майже відразу ж після ще більш урочистого одруження королевича Сигізмунда і Єлизавети Габсбургівни. На честь подвійної урочистості при дворі відбулися бучні святкування і турніри, в одному з них князь Ілля виступив як супротивник молодого короля (звичайно, поєдинок був чисто декоративним, хоча, як знаємо з французької історії, всяке могло трапитися). Зрештою, подружжя Острозьких від’їхало у свої волинські володіння, красуня Беата виглядала по вуха закоханою, з’явилася вже й надія на продовження роду. Але спільне життя, яке так щасливо почалося, закінчилося несподівано швидко: в 1539 році, через півроку після одруження, здоровий і сильний князь Ілля раптом помер. В тому ж році, 19 червня, народилася його єдина донька, хресне ім’я якої - Єлизавета (можливо, вибране на честь молодої королеви, а також бабусі, Катажини Костелецької, друге ім’я якої теж Єлизавета) по ланцюжку змін Ельжбета - Альжбета - Альшбета перетворилося на Гальшку (повністю вона звалася Єлизаветою Катериною, але в історію ввійшла як Гальшка). Перед смертю князь Ілля встиг заповісти свої величезні володіння дружині і ще не народженій дитині, призначив сім’ї опікунів, заклинаючи Беату і Василя жити в згоді, а також, начебто, зробив якісь розпорядження щодо майбутньої дитини на випадок, коли б народилася дівчинка.
Так що вже народження нашої героїні було затьмарене смутком. Ходили глухі чутки, що смерть батька Гальшки зовсім не була природною, а спричиненою повільною отрутою. Але як там було насправді - сказати важко.
Пройшло 13 років. Багато чого змінилося: помер старий король і воцарився Сигізмунд Август, який навіть столицю переніс із Кракова у Варшаву. Король встиг овдовіти, вдруге романтично одружитися з Барбарою Радзивілл і знову овдовіти. Беата звикла до самостійного життя багатої вдови і закінчила мировою давню сімейну сварку з родичами-Заславськими, розпочату ще її покійним чоловіком. Василь Острозький досяг повноліття і почав проявляти аспірації глави сімейства, через що вони з Беатою смертельно посварилися. Головне ж - підросла Гальшка, найбагатша спадкоємиця Речі Посполитої, і в дім Острозьких почали юрбами з’їжджатися юнаки із найзнатніших магнатських родів, щоб добитися її прихильності. Існує напівісторична-напівлітературна легенда (використана пізніше П.Кулішем), що серед претендентів був і Дмитро Вишневецький, відомий ще як Байда. Ця легенда навіть твердила, начебто глибоке почуття до Гальшки і змусило його все життя залишитися безженним. Але особливу прихильність матері і доньки здобув князь Дмитро Сангушко, перший красень і перший лицар Русі, староста канівський та черкаський, героїчний захисник Житомира від татар, по-європейському вихований та освічений, з витонченими манерами, до того ж - син найкращого друга покійного князя Іллі. Однак, коли дійшло до сватання, Беата почала явно затягувати справу: зволікала, тягнула, посилалася на необхідність королівського дозволу (це, швидше за все, пізніший домисел. Ще Сигізмунд Старий від імені свого власного і своїх наступників зрікся права видавати заміж дівиць і вдів). Існували різні пояснення її поведінки. Якщо нам видається непереконливим те, що Беата просто не хотіла розлучатися з юною донькою - Гальшці не було й 14-и, - то залишається ще версія про те, що вона не бажала втрачати право на управління маєтками дочки, а також підтримувана багатьма сучасниками думка: Сангушка зустрів би куди тепліший прийом, якби він свій закоханий погляд звернув не на дочку, а на матір.
Зрештою Сангушко зовсім втратив терпець і звернувся до дядька Гальшки - князя Василя. Схоже, Дмитро зробив дуже щедрі обіцянки майнового характеру, оскільки Острозький урочисто пообіцяв йому руку Гальшки, підтвердивши заодно, що саме такий шлюб планував покійний брат, а також зумівши переконати Сангушка в тому, що підступна Беата і не думала віддавати за нього доньку. Князь Дмитро поклявся відомстити. Нічим не виявляючи своїх намірів, він приїхав у Острог, а при цьому частина його почту начебто випадково залишилася біля брами. Ледве гість привітався з господарями, як слуги повідомили про те, що збройний загін з 50 чоловік з князем Василем на чолі наближається до замку. Княгиня розпорядилася зачинити браму, але люди Сангушка вже встигли обеззброїти охорону. Тріумфуючий князь Василь вступив у замок, яким давно пристрасно жадав оволодіти. Далі все відбувалося як у страшному сні. Беату, щоб не заважала і не верещала, закрили у її кімнаті під вартою. Гальшку відвели у замкову каплицю, де привезений дядьком священник обвінчав її з князем Дмитром. Перелякана дівчинка не в силах була ні відповісти згодою, ні запротестувати, але замість неї слова згоди промовляв князь Василь. Відразу ж після вінчання Сангушко відвіз юну княгиню в Канів. Василь Острозький залишився господарем Острога і лише суворий наказ короля змусив його випустити Беату.
Цілком можливо, що, попри обставини цього “дивного шлюбу”, Гальшка не відчувала неприязні до мужа і звиклася би з цілком завидним положенням коханої дружини першого лицаря Русі. Але такої можливості їй не дали - почався наступний акт драми.
Ледве здобувши свободу, Беата вирушила до королівського двору. Там, при наймелодраматичніших ефектах - з криком, риданням, розтріпаним волоссям, вона впала в ноги королю і королеві-матері, благаючи про повернення викраденої доньки і найсуворішу кару для самозваного зятя й ненависного шурина.
Королю не хотілося встрявати у ці усобиці. Молодий Сангушко йому досить симпатичний, а Беату, капризну й свавільну істеричку, він не особливо жалував. Заступництво королеви Бони швидше зашкодило б княгині - мати з сином перебували у стані холодної війни ще з того часу, як Сигізмунд Август добивався від неї визнання свого другого шлюбу з Барбарою Гаштольд, уродженою Радзивілл, а вже після смерті Барбари - й поготів. (Чутки звинувачували Бону в отруєнні нелюбої невістки). Але вимоги Беати підтримали майже всі магнатські роди Речі Посполитої. Вислизання з їх рук Гальшки і її величезного посагу ці королята сприйняли як смертельну образу.
Король призначив суд на початок 1554 року, відбутися він повинен був у Книшині - містечку біля Вільна. На суд Сангушко не з’явився, а його адвокати даремно намагалися довести, що шлюб їх підзахисного цілком законний і згідний з волею покійного батька Гальшки. Звинувачувач Станіслав Чарнковський, референдарій коронний, гримів і грозив:
- Нікчемна наша свобода в Польщі, якщо стільки в ній свавілля! Вчинок Дмитрія ганебний і нечуваний, повний зухвальства, зради, розпусти, жадібності, жорстокості. Це зневага для Вашої Королівської Мосці: у княгині доньку відібрано, а у Вашої Королівської Мосці піддану зневолено, якій за правом опіки Ваша Королівська Мосць батька заміняла!
І з неприхованою погрозою:
- Дивувався б я, коли б хтось смів його захищати, ворога цноти, вольності, свободи, Бога і людей.
Король проголосив вирок. Сангушко засуджений на страту і безчестя. Збереже життя лише тоді, коли згодиться на розірвання шлюбу і повернення Гальшки матері. Тоді покарання замінять йому ув’язненням у вежі. А якщо зважиться на втечу, то стане вигнанцем, банітою-інфамісом. Про дійсного натхненника наїзду на Острог, князя Василя, у присуді не згадано й півсловом. Викрутився, як завжди.
Звістка про вирок суду блискавично дійшла до Канева. Дмитро Сангушко навіть не думав ні розлучатися з дружиною, ні безчинно чекати кари. У найбільшому поспіху він зібрав найцінніше майно, найдорожчому ж своєму клейнодові - Гальшці - наказав переодягнутися в чоловічий одяг, і в морозний січневий ранок вони разом з найвірнішими слугами спершу вирушили у родовий маєток Сангушків, власність сестри князя Дмитра, Федори, - Влодаву над Бугом, а звідти, змінивши коней і оминаючи більші поселення, - до чеської границі. Там, в Чехії, князь Сангушко сподівався знайти притулок в тестя Василя Острозького, гетьмана Тарновського (шлюб Василя Острозького і Софії Тарновської відбувся у 1553 році).
Тим часом у Великопольщі збиралася погоня. Беата не жаліла грошей. Згуртувалася ціла армія на чолі з каліським воєводою Мартином Зборовським, до нього приєдналися інші вельможі зі своїми збройними загонами - брати Гурки та родичі Беати. Дуже швидко стає відомим, що втікачі пересікли карпатські перевали і повернули в бік Чехії.
На початку лютого 1554 року відбулися жахливі події, які надовго запам’яталися жителям тихої чеської провінції.
Впевнившись, що втікачі заночували в заїзді села Лиса (інакше Лиска чи Лиски), переслідувачі спершу поїхали в найближче місто Німбрук, запевнили тамтешнього гейтмана Матеса Вахтеля в тому, що на ввіреній йому території переховується страшний злочинець і ворог роду людського, а потім, прихопивши з собою ріхтаря (війта) Адама Кухту і бирича (ката) Матея Зоуфалого, вирушили ловити обложеного з усіх боків звіра. До того часу вже майже весь мотлох з округи, наслухавшись про величезні багатства князя-втікача, приєднався до погоні. У сільський заїзд озброєний натовп увірвався зранку, коли Сангушко, накинувши на себе кунтуш, спустився в кухню замовити сніданок (Навіть меню того останнього сніданку знаємо, князь був веселий і просив приготувати каплунів, щоб порівняти, де вони кращі - в Чехії чи на Русі).
Нападаючі стріляли з рушниць, але не влучили в Дмитра. Князь був беззбройним, так що кинувся вгору по сходах до кімнат, де Гальшка і слуги, ледве прокинувшись, не могли зрозуміти, що відбувається. Переслідувачі схопили його, зірвали одіж з дорогими самоцвітними ґудзиками, побили і тяжко поранили. Даремно Сангушко звертався до їх християнських почуттів і нагадував, що тут вони на чужій землі зі своїми законами. Даремно Гальшка, ридаючи, впала перед катами на землю і обіймала ноги Мартина Зборовського, благаючи про милосердя. Не для того вони приїхали так здалека, щоб тепер відпустити здобич!
Майже непритомну від страху й потрясіння Гальшку посадили у ридван. Можливо, вона ще встигла помітити, як її мужа, закованого в кайдани, скривавленого, напівоголеного, на возі відвозять у Яромир, оголошуючи по дорозі, якого страшного злочинця піймали. Там його закрили у хліві, тяжко пораненого, не дозволивши дати йому навіть ковтка води. Там він і помер від гарячки в ніч з 3 на 4 лютого 1554 року. Навіть і така помста видалася Мартину Зборовському недостатньою - він ще наказав викинути тіло нещасного у купу гною. Лише 7 лютого співчутливі городяни поховали Дмитра у місцевому костьолі, а на плиті із знаком литовської Погоні спадкоємець Дмитра, його брат Роман, наказує вибити напис:
-Hoc loco conditur corpus clari lithuuaniae ducis Dimithr Sanduskowic ex magnifica Olgerdorum familia nati, capitanei Cyrkoviensis et Kanowiensis, quem perfide insidiose Martinus Zborovski trucidavit.
(“Тут спочиває прах славного литовського князя із знаменитого дому Ольгерда, старости черкаського і канівського, по зрадницьки і віроломно убитого Мартином Зборовським”. Плита простояла до 1860 року, коли потомки вбитого її замурували і замінили новою, на якій ім’я вбивці вже не значилося).
У міській книзі Яромира написали також, що заупокійну на чотири голоси по-чеськи співали.
Після всього цього жителі округи зрозуміли, що стали свідками, а то й співучасниками, злочину і жорстокої розправи. Почалося слідство, під час якого власник заїзду Мартин Ліва і замковий урядник Вацлав Коханек померли «від гризоти», головним же винуватцем був оголошений Адам Кухта, якого в 1557 році в Празі побили різками, затаврували і вигнали з міста. Що ж стосується головних винуватців, підданих польської корони, то їх після втручання короля відпустили, змусивши попередньо поклястися, що вони вже ніколи не тривожитимуть спокій мешканців Яромира. Однак імператор Фердинанд, обурений таким самоуправством на його території, ще довго закидав Сигізмунда Августа письмовими протестами.
Тим часом Гальшка опинилася у Познані під опікою матері і тут засвідчила познанським міським властям своє викрадення і пізніше «визволення».
А при королівському двору вже повним ходом йшли торги і змагання за руку князівни Острозької і її придане. Численні претенденти доводили свої права і пропонували плату. Мартин Зборовський, «забійця злочинний і віроломний», вже вважав свою перемогу безперечною. Він сватав Гальшку за сина, теж Мартина і теж учасника достопам’ятної розправи.
Але не його змололося. Король Зборовського терпіти не міг, в листах до шуряків-Радзивіллів називаючи його змією, яку і взагалі не слід впускати в королівство. Ні, король мав інші плани щодо Гальшки - збирався з її допомогою зміцнити свій союз із найвпливовішим магнатським родом Великопольщі, могутніми Гурками. Чи треба говорити, що при цьому ні щастя, ні бажання князівни цілковито не бралися до уваги.
Мати й дочка дістали наказ прибути у Варшаву до королівського двору, де їм і проголосили королівську волю.
Вирок приголомшив Беату. Замість того, щоб вберегти дочку від небажаного з її точки зору шлюбу, вона сама прирекла єдину дитину на стократ гіршу долю. Мало того, що пропонований муж, Лука Гурка, на 35 років старший від Гальшки, він ще й владний і непоступливий тиран. Так що про надію на подальше управління острозькими маєтками можна забути. На додачу до всього, граф Лука Гурка ще й закоренілий протестант. Хоча ми самі переконаємося: конфесійні відмінності якщо й відігравали якусь роль в цих подіях, то хіба лиш зникомо малу.
Попри протести обох жінок, король настоював на негайному вінчанні. У розпачі Беата зважилася на трагіфарсовий крок - під якимось приводом вийшла з кімнати і щезла, у наївній надії, що без неї обряд не відбудеться. Даремно, слуги обнишпорили весь замок і зрештою знайшли княгиню як писав хроніст Лука Гурницький, «у місці не надто пристойному», тобто у палацовій вбиральні (у цій історії в якомусь пекельному постмодерні змішалися крайній трагізм із принизливо-натуралістичними подробицями). Силою зняли їй з пальця перстень, який потім король показав Гальшці як знак материнської волі. Та, зрештою, згодилася, але тільки при умові справжнього дозволу матері. Познанський єпископ Чарнковський у крайньому поспіху провів вінчання. Тут з’явилася Беата, як завжди, з криком і протестами. Побачивши матір, Гальшка вирвалася з рук нареченого. Обидві жінки замкнулися в своїх кімнатах.
Хто тільки не підходив під двері, щоб вмовити їх заспокоїтися і змиритися з королівською волею - сам король, єпископ, Гурка, канцлер - все даремно. Зрештою, король вирішив, що й так забагато часу потратив на розлючене бабство, і від’їхав у Пйотриків (місце засідання сейму). Разом з ним виїхав Лука Гурка і більшість сенаторів.
Беата, скориставшись нагодою, втекла. На цей раз - у Львів. Не могла ж драма Гальшки у своїх звивистих мандрах оминути це містичне місто!
Звичайно, довелося її підкоротити. Для порівняння - далі оригінальна Гальшка, ще й розбита на 2 частини.
Про найвідомішу представницю роду Острозьких, Гальшку Острозьку, вона ж:
Чорна князівна
Паршивий романтизм
В.Короткевич
Паршивий реалізм
Він же
Некороновані королі Волині, Острозькі, любили підкреслювати своє високе походження, називаючи себе потомками і спадкоємцями галицько-волинських Романовичів. Можливо, саме тому в кількох їх поколіннях підряд часто траплялося ім’я Данило. Це, однак, не заважало ні недоброзичливцям Острозьких називати їх потомками якогось малозначущого князька, ні самим їм - вплутуватися у всеможливі авантюри. А при тому вони мали рідкісний дар виходити сухими з води. Все, що з ними траплялося, тільки йшло їм на користь - і так тривало, аж доки не настав час і їм сплачувати за рахунком.
Однак у 30-х роках 16-го століття, коли починається наша історія, ця грізна перспектива ще була далеким майбутнім. Заодно ж - давно минули ті часи, коли представники роду Острозьких не вагалися пристати до постраху всієї Європи - гуситів і навіть були запідозрені у святотатстві; кидали виклик королям і великим князям, підтримуючи бунтівного Свидригайла. Хто б посмів нагадувати про те синам героя і тріумфатора з-під Орші, особистості легендарної і культової, гетьмана великого литовського, воєводи троцького, каштеляна віленського, Костянтина Івановича Острозького, - володарям незліченних багатств і найгучніших титулів, зведеним братам Іллі та Василю Острозьким. (Нагадаю, що князь Костянтин Іванович одружувався двічі, старший син Ілля - від першого шлюбу з Тетяною Гольшанською, другий, Василь - син Олександри Слуцької, внук героїчної красуні Анастасії Слуцької). Зовсім недавно брати поховали батька і розділили його величезні володіння так, що старшому, Іллі, дістався родовий Острог, молодшому - Дубно. Саме цей молодший брат, більше відомий під іменем Костянтин, і стане у кінці століття спершу натхненником релігійної унії, потім - її затятим противником і захисником православ’я (точніше, тої суміші вірувань, яку Його Князівській Милості завгодно буде вважати православ’ям), а, в кінці життя, згідно з деякими припущеннями, - ще й католиком. Але зараз йому всього десять років, попереду в нього спершу роки навчання, а потім ще довге життя, мова зараз не про нього, а про його старшого брата.
В середині 30-х років ми застаємо Іллю при королівському дворі - місці веселому і дещо легковажному, де, з огляду на італійку-королеву Бону Сфорцу, достойну парость роду кондотьєрів та меценатів, панувала мода на все італійське: одяг, звичаї, мистецтво. Князь Ілля - зірка першої величини і прикраса двору, улюбленець королівської пари, найближчий приятель їх сина і спадкоємця ( в той час він вже був “молодшим королем” і “королем-співправителем) Сигізмунда Августа, об’єкт зітхань та інтриг фрейлін королеви.
Прихильність короля Сигізмунда Старого до сина його сподвижника, князя Острозького, доходить до того, що він сам підібрав княжичу дружину - якнайкращу партію в усьому королівстві, першу з красунь двору, повну життя та енергії Беату Костелецьку. Щоб оцінити королівську ласку, слід врахувати ще одну обставину: хоча Беата і так належала до одного з найможніших і найвпливовіших родів королівства, її дійсне походження ще вище. На думку багатьох сучасників, король віддав володарю Волині свою власну позашлюбну доньку від довголітнього зв’язку з Катажиною Тельничанкою. Бажаючи забезпечити майбутнє коханої жінки, з якою він одружитися не міг, король видав колись Катажину за коронного підскарбія, Анджея Костелецького. (Беата Костелецька й справді була донькою Катажини Тельничанки, у якої був з королем Сигізмундом довголітній зв’язок і троє визнаних дітей: Ян, Регіна та Катажина. Однак Беата до числа цих визнаних дітей не входила, вона народилася далеко пізніше, коли її мати давно вже була одружена з Анджеєм Костелецьким, а король - з Барбарою Запойяї, попередницею Бони. Отож можемо вважати, як нам забажається, чимало ж людей і тоді й тепер були певні півкоролівського походження Беати).
Доволі дивно, як це дівчина з таким родоводом стала ще й улюбленицею королеви Бони. Либонь, королева, і сама не зразок доброзвичайності, поблажливо дивилася на слабості короля, а взагалі-то була «особою ядовитою в прямому значенні слова» (чутки про нестрогість звичаїв королеви базувалися на тій обставині, що старша дочка Бони і Сигізмунда, королівна Ізабелла, народилася через 8 місяців після шлюбу. Начебто, цілком вкладається у фізіологічні норми, і все-таки, для королівської сім’ї...не зовсім бажано. Ця обставина черговий раз виплила на світло денне тоді, коли настав час видавати Ізабеллу заміж. Після нещасливої битви під Мохачем угорський престол дістався Яношу Запойяї, котрий у свої 60 ухитрився залишитися неодруженим. Хоча Ізабеллі було близько 16 років, але королі не мають віку. Справа зі шлюбом вже майже була залагоджена, однак Габсбурги, у яких, звичайно ж, була своя кандидатка, почали усіляко поширювати чутки про начебто незаконне походження польської принцеси. За Ізабеллу заступилися всемогутні Османи, особливо ж - славетна Роксолана, яка усіляко, хоч і неофіційно, сприяла польській дипломатії. Про живучість тої давньої плітки свідчить і те, що її не завагався повторити П.Загребельний, ще й скоротивши той критичний термін до 6 місяців).
Отож, шлюб Іллі Острозького та Беати Костелецької відбувся 3 вересня 1538 року, майже відразу ж після ще більш урочистого одруження королевича Сигізмунда і Єлизавети Габсбургівни. На честь подвійної урочистості при дворі відбулися бучні святкування і турніри, в одному з них князь Ілля виступив як супротивник молодого короля (звичайно, поєдинок був чисто декоративним, хоча, як знаємо з французької історії, всяке могло трапитися). Зрештою, подружжя Острозьких від’їхало у свої волинські володіння, красуня Беата виглядала по вуха закоханою, з’явилася вже й надія на продовження роду. Але спільне життя, яке так щасливо почалося, закінчилося несподівано швидко: в 1539 році, через півроку після одруження, здоровий і сильний князь Ілля раптом помер. В тому ж році, 19 червня, народилася його єдина донька, хресне ім’я якої - Єлизавета (можливо, вибране на честь молодої королеви, а також бабусі, Катажини Костелецької, друге ім’я якої теж Єлизавета) по ланцюжку змін Ельжбета - Альжбета - Альшбета перетворилося на Гальшку (повністю вона звалася Єлизаветою Катериною, але в історію ввійшла як Гальшка). Перед смертю князь Ілля встиг заповісти свої величезні володіння дружині і ще не народженій дитині, призначив сім’ї опікунів, заклинаючи Беату і Василя жити в згоді, а також, начебто, зробив якісь розпорядження щодо майбутньої дитини на випадок, коли б народилася дівчинка.
Так що вже народження нашої героїні було затьмарене смутком. Ходили глухі чутки, що смерть батька Гальшки зовсім не була природною, а спричиненою повільною отрутою. Але як там було насправді - сказати важко.
Пройшло 13 років. Багато чого змінилося: помер старий король і воцарився Сигізмунд Август, який навіть столицю переніс із Кракова у Варшаву. Король встиг овдовіти, вдруге романтично одружитися з Барбарою Радзивілл і знову овдовіти. Беата звикла до самостійного життя багатої вдови і закінчила мировою давню сімейну сварку з родичами-Заславськими, розпочату ще її покійним чоловіком. Василь Острозький досяг повноліття і почав проявляти аспірації глави сімейства, через що вони з Беатою смертельно посварилися. Головне ж - підросла Гальшка, найбагатша спадкоємиця Речі Посполитої, і в дім Острозьких почали юрбами з’їжджатися юнаки із найзнатніших магнатських родів, щоб добитися її прихильності. Існує напівісторична-напівлітературна легенда (використана пізніше П.Кулішем), що серед претендентів був і Дмитро Вишневецький, відомий ще як Байда. Ця легенда навіть твердила, начебто глибоке почуття до Гальшки і змусило його все життя залишитися безженним. Але особливу прихильність матері і доньки здобув князь Дмитро Сангушко, перший красень і перший лицар Русі, староста канівський та черкаський, героїчний захисник Житомира від татар, по-європейському вихований та освічений, з витонченими манерами, до того ж - син найкращого друга покійного князя Іллі. Однак, коли дійшло до сватання, Беата почала явно затягувати справу: зволікала, тягнула, посилалася на необхідність королівського дозволу (це, швидше за все, пізніший домисел. Ще Сигізмунд Старий від імені свого власного і своїх наступників зрікся права видавати заміж дівиць і вдів). Існували різні пояснення її поведінки. Якщо нам видається непереконливим те, що Беата просто не хотіла розлучатися з юною донькою - Гальшці не було й 14-и, - то залишається ще версія про те, що вона не бажала втрачати право на управління маєтками дочки, а також підтримувана багатьма сучасниками думка: Сангушка зустрів би куди тепліший прийом, якби він свій закоханий погляд звернув не на дочку, а на матір.
Зрештою Сангушко зовсім втратив терпець і звернувся до дядька Гальшки - князя Василя. Схоже, Дмитро зробив дуже щедрі обіцянки майнового характеру, оскільки Острозький урочисто пообіцяв йому руку Гальшки, підтвердивши заодно, що саме такий шлюб планував покійний брат, а також зумівши переконати Сангушка в тому, що підступна Беата і не думала віддавати за нього доньку. Князь Дмитро поклявся відомстити. Нічим не виявляючи своїх намірів, він приїхав у Острог, а при цьому частина його почту начебто випадково залишилася біля брами. Ледве гість привітався з господарями, як слуги повідомили про те, що збройний загін з 50 чоловік з князем Василем на чолі наближається до замку. Княгиня розпорядилася зачинити браму, але люди Сангушка вже встигли обеззброїти охорону. Тріумфуючий князь Василь вступив у замок, яким давно пристрасно жадав оволодіти. Далі все відбувалося як у страшному сні. Беату, щоб не заважала і не верещала, закрили у її кімнаті під вартою. Гальшку відвели у замкову каплицю, де привезений дядьком священник обвінчав її з князем Дмитром. Перелякана дівчинка не в силах була ні відповісти згодою, ні запротестувати, але замість неї слова згоди промовляв князь Василь. Відразу ж після вінчання Сангушко відвіз юну княгиню в Канів. Василь Острозький залишився господарем Острога і лише суворий наказ короля змусив його випустити Беату.
Цілком можливо, що, попри обставини цього “дивного шлюбу”, Гальшка не відчувала неприязні до мужа і звиклася би з цілком завидним положенням коханої дружини першого лицаря Русі. Але такої можливості їй не дали - почався наступний акт драми.
Ледве здобувши свободу, Беата вирушила до королівського двору. Там, при наймелодраматичніших ефектах - з криком, риданням, розтріпаним волоссям, вона впала в ноги королю і королеві-матері, благаючи про повернення викраденої доньки і найсуворішу кару для самозваного зятя й ненависного шурина.
Королю не хотілося встрявати у ці усобиці. Молодий Сангушко йому досить симпатичний, а Беату, капризну й свавільну істеричку, він не особливо жалував. Заступництво королеви Бони швидше зашкодило б княгині - мати з сином перебували у стані холодної війни ще з того часу, як Сигізмунд Август добивався від неї визнання свого другого шлюбу з Барбарою Гаштольд, уродженою Радзивілл, а вже після смерті Барбари - й поготів. (Чутки звинувачували Бону в отруєнні нелюбої невістки). Але вимоги Беати підтримали майже всі магнатські роди Речі Посполитої. Вислизання з їх рук Гальшки і її величезного посагу ці королята сприйняли як смертельну образу.
Король призначив суд на початок 1554 року, відбутися він повинен був у Книшині - містечку біля Вільна. На суд Сангушко не з’явився, а його адвокати даремно намагалися довести, що шлюб їх підзахисного цілком законний і згідний з волею покійного батька Гальшки. Звинувачувач Станіслав Чарнковський, референдарій коронний, гримів і грозив:
- Нікчемна наша свобода в Польщі, якщо стільки в ній свавілля! Вчинок Дмитрія ганебний і нечуваний, повний зухвальства, зради, розпусти, жадібності, жорстокості. Це зневага для Вашої Королівської Мосці: у княгині доньку відібрано, а у Вашої Королівської Мосці піддану зневолено, якій за правом опіки Ваша Королівська Мосць батька заміняла!
І з неприхованою погрозою:
- Дивувався б я, коли б хтось смів його захищати, ворога цноти, вольності, свободи, Бога і людей.
Король проголосив вирок. Сангушко засуджений на страту і безчестя. Збереже життя лише тоді, коли згодиться на розірвання шлюбу і повернення Гальшки матері. Тоді покарання замінять йому ув’язненням у вежі. А якщо зважиться на втечу, то стане вигнанцем, банітою-інфамісом. Про дійсного натхненника наїзду на Острог, князя Василя, у присуді не згадано й півсловом. Викрутився, як завжди.
Звістка про вирок суду блискавично дійшла до Канева. Дмитро Сангушко навіть не думав ні розлучатися з дружиною, ні безчинно чекати кари. У найбільшому поспіху він зібрав найцінніше майно, найдорожчому ж своєму клейнодові - Гальшці - наказав переодягнутися в чоловічий одяг, і в морозний січневий ранок вони разом з найвірнішими слугами спершу вирушили у родовий маєток Сангушків, власність сестри князя Дмитра, Федори, - Влодаву над Бугом, а звідти, змінивши коней і оминаючи більші поселення, - до чеської границі. Там, в Чехії, князь Сангушко сподівався знайти притулок в тестя Василя Острозького, гетьмана Тарновського (шлюб Василя Острозького і Софії Тарновської відбувся у 1553 році).
Тим часом у Великопольщі збиралася погоня. Беата не жаліла грошей. Згуртувалася ціла армія на чолі з каліським воєводою Мартином Зборовським, до нього приєдналися інші вельможі зі своїми збройними загонами - брати Гурки та родичі Беати. Дуже швидко стає відомим, що втікачі пересікли карпатські перевали і повернули в бік Чехії.
На початку лютого 1554 року відбулися жахливі події, які надовго запам’яталися жителям тихої чеської провінції.
Впевнившись, що втікачі заночували в заїзді села Лиса (інакше Лиска чи Лиски), переслідувачі спершу поїхали в найближче місто Німбрук, запевнили тамтешнього гейтмана Матеса Вахтеля в тому, що на ввіреній йому території переховується страшний злочинець і ворог роду людського, а потім, прихопивши з собою ріхтаря (війта) Адама Кухту і бирича (ката) Матея Зоуфалого, вирушили ловити обложеного з усіх боків звіра. До того часу вже майже весь мотлох з округи, наслухавшись про величезні багатства князя-втікача, приєднався до погоні. У сільський заїзд озброєний натовп увірвався зранку, коли Сангушко, накинувши на себе кунтуш, спустився в кухню замовити сніданок (Навіть меню того останнього сніданку знаємо, князь був веселий і просив приготувати каплунів, щоб порівняти, де вони кращі - в Чехії чи на Русі).
Нападаючі стріляли з рушниць, але не влучили в Дмитра. Князь був беззбройним, так що кинувся вгору по сходах до кімнат, де Гальшка і слуги, ледве прокинувшись, не могли зрозуміти, що відбувається. Переслідувачі схопили його, зірвали одіж з дорогими самоцвітними ґудзиками, побили і тяжко поранили. Даремно Сангушко звертався до їх християнських почуттів і нагадував, що тут вони на чужій землі зі своїми законами. Даремно Гальшка, ридаючи, впала перед катами на землю і обіймала ноги Мартина Зборовського, благаючи про милосердя. Не для того вони приїхали так здалека, щоб тепер відпустити здобич!
Майже непритомну від страху й потрясіння Гальшку посадили у ридван. Можливо, вона ще встигла помітити, як її мужа, закованого в кайдани, скривавленого, напівоголеного, на возі відвозять у Яромир, оголошуючи по дорозі, якого страшного злочинця піймали. Там його закрили у хліві, тяжко пораненого, не дозволивши дати йому навіть ковтка води. Там він і помер від гарячки в ніч з 3 на 4 лютого 1554 року. Навіть і така помста видалася Мартину Зборовському недостатньою - він ще наказав викинути тіло нещасного у купу гною. Лише 7 лютого співчутливі городяни поховали Дмитра у місцевому костьолі, а на плиті із знаком литовської Погоні спадкоємець Дмитра, його брат Роман, наказує вибити напис:
-Hoc loco conditur corpus clari lithuuaniae ducis Dimithr Sanduskowic ex magnifica Olgerdorum familia nati, capitanei Cyrkoviensis et Kanowiensis, quem perfide insidiose Martinus Zborovski trucidavit.
(“Тут спочиває прах славного литовського князя із знаменитого дому Ольгерда, старости черкаського і канівського, по зрадницьки і віроломно убитого Мартином Зборовським”. Плита простояла до 1860 року, коли потомки вбитого її замурували і замінили новою, на якій ім’я вбивці вже не значилося).
У міській книзі Яромира написали також, що заупокійну на чотири голоси по-чеськи співали.
Після всього цього жителі округи зрозуміли, що стали свідками, а то й співучасниками, злочину і жорстокої розправи. Почалося слідство, під час якого власник заїзду Мартин Ліва і замковий урядник Вацлав Коханек померли «від гризоти», головним же винуватцем був оголошений Адам Кухта, якого в 1557 році в Празі побили різками, затаврували і вигнали з міста. Що ж стосується головних винуватців, підданих польської корони, то їх після втручання короля відпустили, змусивши попередньо поклястися, що вони вже ніколи не тривожитимуть спокій мешканців Яромира. Однак імператор Фердинанд, обурений таким самоуправством на його території, ще довго закидав Сигізмунда Августа письмовими протестами.
Тим часом Гальшка опинилася у Познані під опікою матері і тут засвідчила познанським міським властям своє викрадення і пізніше «визволення».
А при королівському двору вже повним ходом йшли торги і змагання за руку князівни Острозької і її придане. Численні претенденти доводили свої права і пропонували плату. Мартин Зборовський, «забійця злочинний і віроломний», вже вважав свою перемогу безперечною. Він сватав Гальшку за сина, теж Мартина і теж учасника достопам’ятної розправи.
Але не його змололося. Король Зборовського терпіти не міг, в листах до шуряків-Радзивіллів називаючи його змією, яку і взагалі не слід впускати в королівство. Ні, король мав інші плани щодо Гальшки - збирався з її допомогою зміцнити свій союз із найвпливовішим магнатським родом Великопольщі, могутніми Гурками. Чи треба говорити, що при цьому ні щастя, ні бажання князівни цілковито не бралися до уваги.
Мати й дочка дістали наказ прибути у Варшаву до королівського двору, де їм і проголосили королівську волю.
Вирок приголомшив Беату. Замість того, щоб вберегти дочку від небажаного з її точки зору шлюбу, вона сама прирекла єдину дитину на стократ гіршу долю. Мало того, що пропонований муж, Лука Гурка, на 35 років старший від Гальшки, він ще й владний і непоступливий тиран. Так що про надію на подальше управління острозькими маєтками можна забути. На додачу до всього, граф Лука Гурка ще й закоренілий протестант. Хоча ми самі переконаємося: конфесійні відмінності якщо й відігравали якусь роль в цих подіях, то хіба лиш зникомо малу.
Попри протести обох жінок, король настоював на негайному вінчанні. У розпачі Беата зважилася на трагіфарсовий крок - під якимось приводом вийшла з кімнати і щезла, у наївній надії, що без неї обряд не відбудеться. Даремно, слуги обнишпорили весь замок і зрештою знайшли княгиню як писав хроніст Лука Гурницький, «у місці не надто пристойному», тобто у палацовій вбиральні (у цій історії в якомусь пекельному постмодерні змішалися крайній трагізм із принизливо-натуралістичними подробицями). Силою зняли їй з пальця перстень, який потім король показав Гальшці як знак материнської волі. Та, зрештою, згодилася, але тільки при умові справжнього дозволу матері. Познанський єпископ Чарнковський у крайньому поспіху провів вінчання. Тут з’явилася Беата, як завжди, з криком і протестами. Побачивши матір, Гальшка вирвалася з рук нареченого. Обидві жінки замкнулися в своїх кімнатах.
Хто тільки не підходив під двері, щоб вмовити їх заспокоїтися і змиритися з королівською волею - сам король, єпископ, Гурка, канцлер - все даремно. Зрештою, король вирішив, що й так забагато часу потратив на розлючене бабство, і від’їхав у Пйотриків (місце засідання сейму). Разом з ним виїхав Лука Гурка і більшість сенаторів.
Беата, скориставшись нагодою, втекла. На цей раз - у Львів. Не могла ж драма Гальшки у своїх звивистих мандрах оминути це містичне місто!