Правила ДДД...
...або як не треба себе поводити за кермом
Зазвичай я воджу досить стримано і поводжуся за кермом максимально обережно. Зважаючи на мій невеликий досвід, це й не дивно.
Після грози на околиці Вільнюса
А досвіду в мене як кіт насцяв - в основному його здобуто на арендованих тачках. А такі акції трапляються не часто. Проте не в досвіді тут справа, а в моїй іноді занадто живій та бурхливій фантазії. Час від часу, коли хтось вже занадто довго маячить перед капотом, хочеться піти на обгін. І тут вмикається моя горезвісна фантазія і я вже бачу як ми всім екіпажем перетворюємося на фарш затиснутий рештками нашого транспортного засобу, що розхрестався на капоті КаМАЗу. Набравши занадто велику швидкість (на думку моєї хворої уяви) я вже бачу нашу автівку в кюветі, чомусь обов'язково колесами догори і подальше вирізання понівечених тіл автогеном теж, навіщось, бачу. Тож за кермом я максимально обережний хоч і не цураюся великих швидкостей коли це дозволяє ситуація на дорозі і здоровий глузд. Проте іноді і цей запобіжник дає збій і тоді трапляються непередбачувані ситуації про які я й хотів би вам розповісти.
Ми їхали зовсім не шосейною дорогою з першої столиці Литви Кернаве в бік траси на Панівежис. Я був лише перший день за кермом і страшно радів з того. Радів ось чому. Коли ми тільки приїхали до наших знайомих у Вільнюс, то через них же й домовились про оренду машини. Особливих побажань у нас не було, попросили щось невеличке та економічне. Андрій зробив кілька телефонних дзвінків і з радістю повідомив, що в потрібний нам день на парковці одного з місцевих торгівельних центрів нас чекатиме економічний Вольксваген Пунто. Що? Немає, на щастя, такої моделі! Є Волькс Поло і Фіат Пунто. То що ж саме нас чекає? Я не знаю, відповів Андрій, приїдете - побачите. Я не переставав нервувати аж до того самого моменту поки не побачив на парковці Вольксваген, бо ж з горезвісним Фіатом в мене були пов'язані не найкращі спогади. Пунто з двигуном об'ємом менше літра за кілька років до того наніс мені тяжку психологічну травму. Їздити на цій газонокосарці загорнутій у фольгу в принципі можна, та ось обгін чого б то не було, навіть клятої сільскогосподарської техніки, це справжній стрес. Динаміка розгону цієї чортопхайки настільки повільна, що доводиться довго перебувати на зустрічці. Познайомившись із Пунто я зрозумів, що потужний двигун - це не тільки розкіш, а ще й, певною мірою, безпека. Тож моя радість від того що Пунто нас оминуло була очевидною!
Так ось в перший день нашої мандрівки ми їхали в бік траси і мене розібрала цікавість чого ж можна вичавити із нашої нової машинки? А можна було немало. Коротше я трохи загрався і не пропустив машину, що намагалася вирулити на нашу дорогу справа. Пронісся прямо перед її капотом, ще й по-сигналив, здається. Мовляв, що ті робиш? Не бачиш я їду? Команда швидко мені пояснила, що я - мудак і не помітив знак виїзду на головну. Тож наше щастя, що той чувак нас помітив і пропустив. Нормально, відповів на це Богач, він їхав за правилами ДДД! Якими правилами, хором перепитали ми? Бо ж про ПДД чули усі. Правила ДДД, повторив Богач, Дай Дорогу Дурню. Годні правила, погодилися усі!
2. Десь в литовський глибинці.
***
Іхсан сидів за столиком біля свого офісу "Турістік інформейшн" який більше нагадував гараж після бомбардування, настільки він був занедбаний і не доглянутий, і, помішуючи маленькою ложечкою чай в традиційному турецькому стакані, неквапливо переповідав як життя його, студента історичного факультета одного зі столичних вузів, закинула в цю діру. Розмова плавно котилося до свого завершення і на прощання він вказав нам на кілька шрамів на своєму чолі та лікті. Ледь вижив, казав, думав без ока залишуся, тож, друзі, будьте уважнішими за кермом. А в чому причина, спитав хтось із нас? Перевищення швидкості, спокійно відповів Іхсан, ніколи не перевищуйте швидкості.
Розпрощавшись з нашим новим другом ми виїхали в бік Коньї. Дороги в Туреччині просто чудові і коли їдеш по трасі з двома смугами в кожному напрямку руху то про швидкість якось зовсім не думаєш. Якщо попереду хтось не поспішає - просто об'їжджаєш його і ніяких проблем. З часом не помічаєш як і зовсім перестаєш користуватися гальмами, навіть на поворотах... Навіть на крутих... Ну а чого, радіус - великий, узбіччя - широке. Коротше, не минуло й години після розмови з Іхсаном як я, забувши про швидкісний режим, а скоріше з цікавості, чи вийде маневр, на, як виявилося, крутому лівому повороті не втримав машину на дорозі. Швидкість була доволі велика, хоч, здається, і в межах дозволенного, а гальмувати було вже запізно. Відбійника з якогось дива не було і врятувало нас тільки те, що турецькі шляхобудівники не пожлобилися на асфальт для узбіччя, котре, саме в цій частині дороги, було завширшки майже як ще одна смуга. Ми натужно, та все ж таки плавно, повернулися на дорогу і я махнув друзям, мовляв, все гаразд, все було під контролем. В самого ж душа неквапливо та обережно виповзала з п'ят. Було б узбіччя вужчим... Або навіть якась срана жменя гравію і проблем би в нас було ого-го. Фантазія працює хоч і запізно але справно: кювет, колесами догори, звісно, автоген - куди ж без нього.
3. Ганяємо чаї з Іхсаном
Фото by jatta8
4. Дороги в Анатолії
Фото by partisan83
***
Ми їдемо проспектом Саванорю зі швидкістю близько сотні кілометрів на годину. Видимість близька до нуля. Двірники, що працюють на максимальній швидкості, встигають лише на якусь мить збити воду зі скла. В цей час ненадовго спалахують габарити машини, що їде попереду. Що найголовніше коли ти їдеш трасою? Звісно вибрати собі правильного спонсора, себто машину яка їде з необхідною для тебе швидкістю, стопами показуючи де пригальмувати, та прикриваючи тебе від небажаної уваги дорожньої поліції. Про фотофіксацію, в умовах коли я не завжди власний капот бачу, мова не йшлася. Тож я прилаштувався за кимось і валю.
Взагалі-то ми повинні були повернути нашу машину сьогодні ввечері, та домовилися з Паулюсом, в якого її брали, що підженемо її куди треба завтра зранку. Він погодився. Мабуть ж відчував провину за те, що видав нам її не зранку, як обіцяв, а сильно після обіду через, що ми провели у Вільнюсі на добу довше ніж планували. На радощах ми майнули у Каунас, а це трохи більше ста кілометрів від столиці. Та ось близько четвертої по обіді він нас набрав і попросив пригнати машину на парковку до шостої. Йобанамать, тільки і сказали ми, та побігли розшукувати своє авто. Знайшли не одразу. Потім ще трохи заблукали в місті в пошуках того самого проспекту Саванорю - найдовшої вулиці в Литві. Найдовша вона тому, що починається у Вільнюсі і тягнеться, зберігаючи нумерацію, до самого Каунаса. По факту між містами це звичайна траса, тож проблем в нас виникнути не повинно було - залишалося більше години, а дорога була чудовою. Та почалися пригоди. Варто було нам виїхати з Каунаса як нас накрило таким рясним дощем, що видимість впала майже до рівня "іду по приборах". Швидкість, ясна річ, уповільнилася. Та все ж це не було надто вже критично, гірше було те, що проспект Саванорю у Вільнюсі нам зовсім не вперся, нам потрібна була дещо інша частина міста і вона знаходилася як раз біля паралельної нашій трасі. Тож перед самою столицею нам потрібно було проїхати кількадесят кілометрів звичайною двополосною дорогою. А це вже було ніфіга не весело, бо ж дощ вщухати не збирався. Моя хвора фантазія працювала на повну, проте збавляти швидкість було не можна. Якимось незрозумілим макаром ми примудрялися обганяти повільні вантажівки й трактори. Під час цих маневрів я помічав, що машина слухається якось уповільнено, наче в поганій комп'ютерній грі з недосконало продуманою фізикою. Зрозуміло було, що на, майже суцільних, калюжах зчеплення з дорогою було мінімальне, а іноді, підозрюю, і зовсім зникало. Мені стало цікаво який в таких умовах у нас гальмівний шлях? Я повільно, але впевнено, втопив гальма в підлогу. Потримав так секунд з п'ять. За цей час машина скинула швидкість кілометрів на десять за годину. Маринка цього навіть не помітила. Доповів їй про експеримент. Бля, відповіла вона. Бля, не міг не погодитися я, й затиснув кермо так, що аж кісточки побіліли. Наче це могло чимось допомогли. Як би там не було, ми встигли. Ще й заправилися дорогою. Дощ на той момент вже вщух.
- О, вже приїхали?, - запитав Богач, що прокинувся на задньому сидінні, - так швидко!
Коли я вийшов з машини руки в мене тряслися. Андрій, що працював поруч і прийшов нас зустріти, сказав що ми якось стрьомно виглядаємо і запропонував піти взяти пива. Ми не відмовилися...
...Паулюс спізнився майже на годину. Тож весь цей слалом був зовсім не до чого.
- Які молодці, ви навіть машину помили, - життєрадісно привітався він!
- Угу, - відповіли ми і пішли до розливайки за наступним пивом...
5. Вільнюс. Процес відпоювання пивом. Наш екіпаж - троє зліва.
Що я можу додати? Будьте обережні на дорогах в якій якості б вас на них не закинуло: чи то за кермом, чи то пасажиром, чи на ровері, чи пішки. Пам'ятайте - правила дорожнього руху, ну і ДДД теж не забувайте. А попереджаючи можливі запитання відповім одразу: так - можна було всього цього уникнути, так - дебіл. Та й взагалі розслабтесь, це я вам ще про дранк-драйв не росповідав)))
Декілька знімків щоб розбавити сухий текст:
6. Наш пепелац у Каппадокії.
7. Думаю пояснювати де це не треба:)
8. Рідні дороги. Вінниччина.
9. Десь в Туреччині
Фото by partisan83
10. Гори Бешпармак, Кіпр. Фото з пасажирського місця.
11. Правду казав Партизан, що найскладніше навчитися водити повільно. Дрочити взад-вперед у тісному дворі не менш стрьомно ніж валити по трасі на великій швидкості! Рига. Латвія.
12. Намагаємося форсувати давньоримський міст.
13. Латвія. Хто казав що наш Поло не всюдихід?
14. Середземноморське узбережжя Туреччини.
Ну і відео з доріг Каппадокії наочно демонструє чому тут можна забути про швидкість. Швидкість можна побачити на 1:15.
Видео by partisan83
Зазвичай я воджу досить стримано і поводжуся за кермом максимально обережно. Зважаючи на мій невеликий досвід, це й не дивно.
Після грози на околиці Вільнюса
А досвіду в мене як кіт насцяв - в основному його здобуто на арендованих тачках. А такі акції трапляються не часто. Проте не в досвіді тут справа, а в моїй іноді занадто живій та бурхливій фантазії. Час від часу, коли хтось вже занадто довго маячить перед капотом, хочеться піти на обгін. І тут вмикається моя горезвісна фантазія і я вже бачу як ми всім екіпажем перетворюємося на фарш затиснутий рештками нашого транспортного засобу, що розхрестався на капоті КаМАЗу. Набравши занадто велику швидкість (на думку моєї хворої уяви) я вже бачу нашу автівку в кюветі, чомусь обов'язково колесами догори і подальше вирізання понівечених тіл автогеном теж, навіщось, бачу. Тож за кермом я максимально обережний хоч і не цураюся великих швидкостей коли це дозволяє ситуація на дорозі і здоровий глузд. Проте іноді і цей запобіжник дає збій і тоді трапляються непередбачувані ситуації про які я й хотів би вам розповісти.
Ми їхали зовсім не шосейною дорогою з першої столиці Литви Кернаве в бік траси на Панівежис. Я був лише перший день за кермом і страшно радів з того. Радів ось чому. Коли ми тільки приїхали до наших знайомих у Вільнюс, то через них же й домовились про оренду машини. Особливих побажань у нас не було, попросили щось невеличке та економічне. Андрій зробив кілька телефонних дзвінків і з радістю повідомив, що в потрібний нам день на парковці одного з місцевих торгівельних центрів нас чекатиме економічний Вольксваген Пунто. Що? Немає, на щастя, такої моделі! Є Волькс Поло і Фіат Пунто. То що ж саме нас чекає? Я не знаю, відповів Андрій, приїдете - побачите. Я не переставав нервувати аж до того самого моменту поки не побачив на парковці Вольксваген, бо ж з горезвісним Фіатом в мене були пов'язані не найкращі спогади. Пунто з двигуном об'ємом менше літра за кілька років до того наніс мені тяжку психологічну травму. Їздити на цій газонокосарці загорнутій у фольгу в принципі можна, та ось обгін чого б то не було, навіть клятої сільскогосподарської техніки, це справжній стрес. Динаміка розгону цієї чортопхайки настільки повільна, що доводиться довго перебувати на зустрічці. Познайомившись із Пунто я зрозумів, що потужний двигун - це не тільки розкіш, а ще й, певною мірою, безпека. Тож моя радість від того що Пунто нас оминуло була очевидною!
Так ось в перший день нашої мандрівки ми їхали в бік траси і мене розібрала цікавість чого ж можна вичавити із нашої нової машинки? А можна було немало. Коротше я трохи загрався і не пропустив машину, що намагалася вирулити на нашу дорогу справа. Пронісся прямо перед її капотом, ще й по-сигналив, здається. Мовляв, що ті робиш? Не бачиш я їду? Команда швидко мені пояснила, що я - мудак і не помітив знак виїзду на головну. Тож наше щастя, що той чувак нас помітив і пропустив. Нормально, відповів на це Богач, він їхав за правилами ДДД! Якими правилами, хором перепитали ми? Бо ж про ПДД чули усі. Правила ДДД, повторив Богач, Дай Дорогу Дурню. Годні правила, погодилися усі!
2. Десь в литовський глибинці.
***
Іхсан сидів за столиком біля свого офісу "Турістік інформейшн" який більше нагадував гараж після бомбардування, настільки він був занедбаний і не доглянутий, і, помішуючи маленькою ложечкою чай в традиційному турецькому стакані, неквапливо переповідав як життя його, студента історичного факультета одного зі столичних вузів, закинула в цю діру. Розмова плавно котилося до свого завершення і на прощання він вказав нам на кілька шрамів на своєму чолі та лікті. Ледь вижив, казав, думав без ока залишуся, тож, друзі, будьте уважнішими за кермом. А в чому причина, спитав хтось із нас? Перевищення швидкості, спокійно відповів Іхсан, ніколи не перевищуйте швидкості.
Розпрощавшись з нашим новим другом ми виїхали в бік Коньї. Дороги в Туреччині просто чудові і коли їдеш по трасі з двома смугами в кожному напрямку руху то про швидкість якось зовсім не думаєш. Якщо попереду хтось не поспішає - просто об'їжджаєш його і ніяких проблем. З часом не помічаєш як і зовсім перестаєш користуватися гальмами, навіть на поворотах... Навіть на крутих... Ну а чого, радіус - великий, узбіччя - широке. Коротше, не минуло й години після розмови з Іхсаном як я, забувши про швидкісний режим, а скоріше з цікавості, чи вийде маневр, на, як виявилося, крутому лівому повороті не втримав машину на дорозі. Швидкість була доволі велика, хоч, здається, і в межах дозволенного, а гальмувати було вже запізно. Відбійника з якогось дива не було і врятувало нас тільки те, що турецькі шляхобудівники не пожлобилися на асфальт для узбіччя, котре, саме в цій частині дороги, було завширшки майже як ще одна смуга. Ми натужно, та все ж таки плавно, повернулися на дорогу і я махнув друзям, мовляв, все гаразд, все було під контролем. В самого ж душа неквапливо та обережно виповзала з п'ят. Було б узбіччя вужчим... Або навіть якась срана жменя гравію і проблем би в нас було ого-го. Фантазія працює хоч і запізно але справно: кювет, колесами догори, звісно, автоген - куди ж без нього.
3. Ганяємо чаї з Іхсаном
Фото by jatta8
4. Дороги в Анатолії
Фото by partisan83
***
Ми їдемо проспектом Саванорю зі швидкістю близько сотні кілометрів на годину. Видимість близька до нуля. Двірники, що працюють на максимальній швидкості, встигають лише на якусь мить збити воду зі скла. В цей час ненадовго спалахують габарити машини, що їде попереду. Що найголовніше коли ти їдеш трасою? Звісно вибрати собі правильного спонсора, себто машину яка їде з необхідною для тебе швидкістю, стопами показуючи де пригальмувати, та прикриваючи тебе від небажаної уваги дорожньої поліції. Про фотофіксацію, в умовах коли я не завжди власний капот бачу, мова не йшлася. Тож я прилаштувався за кимось і валю.
Взагалі-то ми повинні були повернути нашу машину сьогодні ввечері, та домовилися з Паулюсом, в якого її брали, що підженемо її куди треба завтра зранку. Він погодився. Мабуть ж відчував провину за те, що видав нам її не зранку, як обіцяв, а сильно після обіду через, що ми провели у Вільнюсі на добу довше ніж планували. На радощах ми майнули у Каунас, а це трохи більше ста кілометрів від столиці. Та ось близько четвертої по обіді він нас набрав і попросив пригнати машину на парковку до шостої. Йобанамать, тільки і сказали ми, та побігли розшукувати своє авто. Знайшли не одразу. Потім ще трохи заблукали в місті в пошуках того самого проспекту Саванорю - найдовшої вулиці в Литві. Найдовша вона тому, що починається у Вільнюсі і тягнеться, зберігаючи нумерацію, до самого Каунаса. По факту між містами це звичайна траса, тож проблем в нас виникнути не повинно було - залишалося більше години, а дорога була чудовою. Та почалися пригоди. Варто було нам виїхати з Каунаса як нас накрило таким рясним дощем, що видимість впала майже до рівня "іду по приборах". Швидкість, ясна річ, уповільнилася. Та все ж це не було надто вже критично, гірше було те, що проспект Саванорю у Вільнюсі нам зовсім не вперся, нам потрібна була дещо інша частина міста і вона знаходилася як раз біля паралельної нашій трасі. Тож перед самою столицею нам потрібно було проїхати кількадесят кілометрів звичайною двополосною дорогою. А це вже було ніфіга не весело, бо ж дощ вщухати не збирався. Моя хвора фантазія працювала на повну, проте збавляти швидкість було не можна. Якимось незрозумілим макаром ми примудрялися обганяти повільні вантажівки й трактори. Під час цих маневрів я помічав, що машина слухається якось уповільнено, наче в поганій комп'ютерній грі з недосконало продуманою фізикою. Зрозуміло було, що на, майже суцільних, калюжах зчеплення з дорогою було мінімальне, а іноді, підозрюю, і зовсім зникало. Мені стало цікаво який в таких умовах у нас гальмівний шлях? Я повільно, але впевнено, втопив гальма в підлогу. Потримав так секунд з п'ять. За цей час машина скинула швидкість кілометрів на десять за годину. Маринка цього навіть не помітила. Доповів їй про експеримент. Бля, відповіла вона. Бля, не міг не погодитися я, й затиснув кермо так, що аж кісточки побіліли. Наче це могло чимось допомогли. Як би там не було, ми встигли. Ще й заправилися дорогою. Дощ на той момент вже вщух.
- О, вже приїхали?, - запитав Богач, що прокинувся на задньому сидінні, - так швидко!
Коли я вийшов з машини руки в мене тряслися. Андрій, що працював поруч і прийшов нас зустріти, сказав що ми якось стрьомно виглядаємо і запропонував піти взяти пива. Ми не відмовилися...
...Паулюс спізнився майже на годину. Тож весь цей слалом був зовсім не до чого.
- Які молодці, ви навіть машину помили, - життєрадісно привітався він!
- Угу, - відповіли ми і пішли до розливайки за наступним пивом...
5. Вільнюс. Процес відпоювання пивом. Наш екіпаж - троє зліва.
Що я можу додати? Будьте обережні на дорогах в якій якості б вас на них не закинуло: чи то за кермом, чи то пасажиром, чи на ровері, чи пішки. Пам'ятайте - правила дорожнього руху, ну і ДДД теж не забувайте. А попереджаючи можливі запитання відповім одразу: так - можна було всього цього уникнути, так - дебіл. Та й взагалі розслабтесь, це я вам ще про дранк-драйв не росповідав)))
Декілька знімків щоб розбавити сухий текст:
6. Наш пепелац у Каппадокії.
7. Думаю пояснювати де це не треба:)
8. Рідні дороги. Вінниччина.
9. Десь в Туреччині
Фото by partisan83
10. Гори Бешпармак, Кіпр. Фото з пасажирського місця.
11. Правду казав Партизан, що найскладніше навчитися водити повільно. Дрочити взад-вперед у тісному дворі не менш стрьомно ніж валити по трасі на великій швидкості! Рига. Латвія.
12. Намагаємося форсувати давньоримський міст.
13. Латвія. Хто казав що наш Поло не всюдихід?
14. Середземноморське узбережжя Туреччини.
Ну і відео з доріг Каппадокії наочно демонструє чому тут можна забути про швидкість. Швидкість можна побачити на 1:15.
Click to viewВидео by partisan83