Моєму мену. Я твоя.Відкритий лист-звернення=)
Ну от власне і...
Я твоя. Як все виявляється просто."Я твоя женщина, ты мой мужчина. Если надо причину, то это причина..." Да пробачить мене Бутусов за це перефразування.
Я ніжно торкаюсь твоєї руки і волосся, називаю тебе дурнуватими ніжними прізвиськами, набираю твій номер коли мені сумно і ховаю носа в комір твого пальто коли мені холодно, купую тобі листівки, чашки і книжки коли мене переповнює відчуття ніжності(і необовёязково ніжності до тебе, просто поряд саме ти), я читаю тобі свої вірші ( і радію з твого дурнуватого захопленого вигляду з тіннію глибокого не розуміння, ти ж бо не розумієш про що я пишу, просто вмієш мене любити), пересилаю тобі в скайпі анекдоти(типу щоб розважити тебе або просто бо треба ж мені їх комусь пересилати), я приміряю до свого імені твоє прізвище(воно мені не подобається, але це бувби досить екстравагантний літературний псевдонім), уявляю собі наших дітей(хоча ні, брешу.цього не уявляю) і квартиру на набережній(бо якщо у нас щось і буде так це якесь спільне пристанище над водою), я віддаюсь тобі в машині в темних закутках якогось парку(більше ніде, але так навіть краще, жодних приклеювань до місця - парки міняються), пишу тебе електронкою довгі-довгі листи ( мені подобається, що ти на них завжди відповідаєш, хоча не завжди подобається що відповідаєш ти), катаюсь з тобою по нічному місту( тут у нас наступає абсолютна гармонія - нарешті я зустріла тебе, людино, що теж любить дивитися як під колесами зникає дорога) і довго-довго слухаю як твої розповіді про історію ефірного тракту і якісь нові установки до якихось звукових програм(я вважаю це моїм досягненням - я навчилась слухати, те що за значенням для мене дорівнює нулю)...
Хіба цього не достатньо, щоб зізнатися: Я ТВОЯ.
Думаю більш ніж достатньо.Бо крім усього вище перерахованого є ще й дещо замовчане. Наприклад те, що ти завжди тримаєш в бардачку своєї машини для мене цукерки і я як ручна білочка забираю їх звідти щоразу або те, що лише ти знаєш де готують мій улюблений молочний коктейль і тільки ти любиш(не побоюсь цього слова) слухати як я співаю.
Маю зізнатися і що я значно применшую рівень того безглуздого комфорту, що його відчуваю поряд з тобою коли говорю про нас з друзями.
Вибач, що часто я цирічно пишу тобі бувай або щасливо, замість цілую.люблю або хочби смайлика з поцілуночком хоч і знаю що ти чекаєш, вибач, що тупо мовчук оли ти зізнаєшся мені в коханні(але це зовсі не тому, що ти мені байдужий, просто я люблю тебе не так як ти би того хотів і не хочу вводити тебе в оману).
І найголовніше:ДЯКУЮ.
Часом ти дратуєш мене десятками своїх запитань і посяганнями на мою свободу, часом мені не подобається твій запах і твої поцілунки, часом твоя присутність просто заважає мені дихати і я не знаю як скоро втечу від тебе чи як скоро змирюсь з тобою.
Але ти маєш якесь досить дієве снотворне для тарганів в моїй голові або ти саме такий яким і має бути мужчина:чесний, сильний і благородний...Може не до безпамятства коханий....Але що вже тут, коли
Я ТВОЯ.
Я твоя. Як все виявляється просто."Я твоя женщина, ты мой мужчина. Если надо причину, то это причина..." Да пробачить мене Бутусов за це перефразування.
Я ніжно торкаюсь твоєї руки і волосся, називаю тебе дурнуватими ніжними прізвиськами, набираю твій номер коли мені сумно і ховаю носа в комір твого пальто коли мені холодно, купую тобі листівки, чашки і книжки коли мене переповнює відчуття ніжності(і необовёязково ніжності до тебе, просто поряд саме ти), я читаю тобі свої вірші ( і радію з твого дурнуватого захопленого вигляду з тіннію глибокого не розуміння, ти ж бо не розумієш про що я пишу, просто вмієш мене любити), пересилаю тобі в скайпі анекдоти(типу щоб розважити тебе або просто бо треба ж мені їх комусь пересилати), я приміряю до свого імені твоє прізвище(воно мені не подобається, але це бувби досить екстравагантний літературний псевдонім), уявляю собі наших дітей(хоча ні, брешу.цього не уявляю) і квартиру на набережній(бо якщо у нас щось і буде так це якесь спільне пристанище над водою), я віддаюсь тобі в машині в темних закутках якогось парку(більше ніде, але так навіть краще, жодних приклеювань до місця - парки міняються), пишу тебе електронкою довгі-довгі листи ( мені подобається, що ти на них завжди відповідаєш, хоча не завжди подобається що відповідаєш ти), катаюсь з тобою по нічному місту( тут у нас наступає абсолютна гармонія - нарешті я зустріла тебе, людино, що теж любить дивитися як під колесами зникає дорога) і довго-довго слухаю як твої розповіді про історію ефірного тракту і якісь нові установки до якихось звукових програм(я вважаю це моїм досягненням - я навчилась слухати, те що за значенням для мене дорівнює нулю)...
Хіба цього не достатньо, щоб зізнатися: Я ТВОЯ.
Думаю більш ніж достатньо.Бо крім усього вище перерахованого є ще й дещо замовчане. Наприклад те, що ти завжди тримаєш в бардачку своєї машини для мене цукерки і я як ручна білочка забираю їх звідти щоразу або те, що лише ти знаєш де готують мій улюблений молочний коктейль і тільки ти любиш(не побоюсь цього слова) слухати як я співаю.
Маю зізнатися і що я значно применшую рівень того безглуздого комфорту, що його відчуваю поряд з тобою коли говорю про нас з друзями.
Вибач, що часто я цирічно пишу тобі бувай або щасливо, замість цілую.люблю або хочби смайлика з поцілуночком хоч і знаю що ти чекаєш, вибач, що тупо мовчук оли ти зізнаєшся мені в коханні(але це зовсі не тому, що ти мені байдужий, просто я люблю тебе не так як ти би того хотів і не хочу вводити тебе в оману).
І найголовніше:ДЯКУЮ.
Часом ти дратуєш мене десятками своїх запитань і посяганнями на мою свободу, часом мені не подобається твій запах і твої поцілунки, часом твоя присутність просто заважає мені дихати і я не знаю як скоро втечу від тебе чи як скоро змирюсь з тобою.
Але ти маєш якесь досить дієве снотворне для тарганів в моїй голові або ти саме такий яким і має бути мужчина:чесний, сильний і благородний...Може не до безпамятства коханий....Але що вже тут, коли
Я ТВОЯ.