Про спогади)
Цікаво як виглядає в нашій голові свідомості підсвідомості? архів спогадів? Всі ті миті і миттєвості, слова, рухи, кольори, смаки, запахи, дотики, страхи, відчуття ? І чому щось так і залишається ніколи не згаданим, а щось раптом виникає так яскраво ніби ось тільки вчора... а пройшли вже роки (Цілі роки! Вже цілі роки відділяють мене від чогось... це і є дорослість?)
Я сиділа на ліжку встеленому паперовими хусточками (ну знаєте як в американських фільмах? Тільки там плачуть, а я сякуюсь)) і читала Довлатова і слухала музику коли раптом перед моїми очима виникла Катранка. Здається Довлатов писав шось про водорості,а я згадала Катранку...
Я була там коли закінчила 9ий клас, одразу після того як здала вступні екзамени в коледж. Я поїхала туди трохи допомогти нашим тренерам з туризму з молодшою групою, а насправді тому що путівка була дешева, а мама хотіла відправити мене на море, хоч кудись. Але саме звідти, здається, 8 років тому і почалось моє дорослішання. Але я загадала не це, а місточок.
От 15ти річна я в бірюзових коротких шортиках виходжу на місток за корпусом. Мені мабуть треба було когось погукати, але там нікого не було. Лиман був зеленим, на тому березі наші хлопці ловили рибу і кругом пахло водоростями. Я постояла там всього хвилинку, на мене рибою дмухнув лиманно-морський вітер і я подумала, що маю йти, бо інакше мій ніс і зовсім згорить і про те, що може саме зараз буде час випрати білизну...
Я кліпнула і лиман зник. Звісно зник, як і всі спогади. Але чому приходив? Чого я тільки не згадувла з Катранки, але ніколи сам лиман...Чому ж тепер? Цікаво як же це працює?
З.І. Привіт тобі, Лимане))
Я сиділа на ліжку встеленому паперовими хусточками (ну знаєте як в американських фільмах? Тільки там плачуть, а я сякуюсь)) і читала Довлатова і слухала музику коли раптом перед моїми очима виникла Катранка. Здається Довлатов писав шось про водорості,а я згадала Катранку...
Я була там коли закінчила 9ий клас, одразу після того як здала вступні екзамени в коледж. Я поїхала туди трохи допомогти нашим тренерам з туризму з молодшою групою, а насправді тому що путівка була дешева, а мама хотіла відправити мене на море, хоч кудись. Але саме звідти, здається, 8 років тому і почалось моє дорослішання. Але я загадала не це, а місточок.
От 15ти річна я в бірюзових коротких шортиках виходжу на місток за корпусом. Мені мабуть треба було когось погукати, але там нікого не було. Лиман був зеленим, на тому березі наші хлопці ловили рибу і кругом пахло водоростями. Я постояла там всього хвилинку, на мене рибою дмухнув лиманно-морський вітер і я подумала, що маю йти, бо інакше мій ніс і зовсім згорить і про те, що може саме зараз буде час випрати білизну...
Я кліпнула і лиман зник. Звісно зник, як і всі спогади. Але чому приходив? Чого я тільки не згадувла з Катранки, але ніколи сам лиман...Чому ж тепер? Цікаво як же це працює?
З.І. Привіт тобі, Лимане))