Оповідка про те, як збудити фотомитця
Якось моя лубіма Перкалаба піяла у лубімому Львові. З такої нагоди вирішила вбратися не так, як завжди. Скидалася я на циганча - спідниця бувша у вжитку, сягає по кісточки, на вухах теліпаються блискучі цяцьки. Йду центром міста у блакитних капцях, на зустріч мені фотографічних дєл мастєр Юрко Д. Неодноразово здибала його десь посеред вулиці, але як не намагалася привернути до себе увагу, він вперто не хтів дивитися в мій бік. А тут, зовидивши мене, його рука інстинктивно смикнулася до фотоапарату. Шо я винесла для себе із цієї історії - тре бути троха пришелепкуватим, щоб у фотографа засвітиласі червона лямпочка, а з віконечка до тебе вилетіла пташка. Кінець.
Наводка на той самий концерт:
tikobuvuspivalu.livejournal.com/20596.html