Брати Гадюкіни: повернення
В силу різних причин, а головно через лінощі та творчий застій, востаннє публікувала до цього журналу влітку минулого року. А нещодавно чудовий Мирко "Рудий писок" пропіарив один із моїх записів чотирирічної давнини звідси на своїй сторінці у соціальній мережі, зробивши мені приємність та надавши снаги для написання цього тексту. А те, що три тижні тому я стала свідком концерту - повернення легендарних Братів Гадюкіних, то й собі спробую повернутися з лаконічного Facebook до розлогого LiveJournal для опису вражень від музичної події.
Десятки тисяч шанувальників гурту Брати Гадюкіни, котрі з'їхалися до столиці з усіх куточків України на Tribute to у 2011 році дали сигнал хлопакам покінчити із творчою павзою по причині втрати Сергія Кузьмінського та облюбувати стіни студії задля запису нового альбому. Благо, усіх учасників гурту Б задарував талантами та добрими вокалами. Трагічні події в країні пришвидшили цей процес і уже у вересні цього року відбувся офіційний реліз альбому "Made in Ukraine". Щоб прорекламувати пісні із нового альбому, Брати Гадюкіни вирушили у тур містами України. Розпочати на фарт вирішили із рідного Лембергу.
За кілька годин до концерту у Львові міркувала, що, мабуть, особливого ажіотажу ця подія у містян не зумовить, оскільки квитків у касі було вдосталь. Зіваки, які не потурбувалися про квитки заздалегідь, мали можливість зробити це безпосередньо на вході до палацу спорту "Україна". Наперекір усім скептикам того вечора зібрався повен зал.
Не знаючи чого очікувати від оновлених Гадів, я проміняла звичний фан-сектор на набундючені трибуни, про що одразу пожалкувала. Просидівши каменем три пісні вирішила, що з мене годі і, здолавши бар'єр між стриманими трибунами і шаленством фан-зони, я опинилася у самому серці співів, танців і рок-н-роллу.
Не можу замовчати організаторського ляпу. Ті здерли по 250 грн. за квитки у перший ряд, але про комфорт людей не потурбувалися. На відстані витягнутої руки від трибуни встановили звукове обладнання, за яким навстоячки розмістилися звукооператори, котрі не залишили нінайменшої можливості до огляду сцени для "щасливих" власників квитків у першому ряду. Це зумовило словесну перепалку між обома сторонами. Після погроз від технічного персоналу, що без них не буде концерту, розгнівана публіка вирушила з'ясовувати стосунки із організаторами.
Для розігріву публіки запросили львівський блюз-рок колектив Калич Блюз. Олег Калитовський переконував, що його бенд крутий і саме тому їм довірили відкрити цей вечір. Натомість Каличів зустріли доволі стримано.
У концерті було навпіл старих добрих гітів Братів Гадюкіних і нового репертуару. Робився акцент на новому, бо Брати Гадюкіни не мають наміру виїжджати на старих піснях, а для успішного музичного майбутнього треба якогось розвитку. Музиканти, мабуть, переплутали міста, бо "Хлопців з Бандерштадту" ми не почули, натомість "Файне місто Тернопіль" прозвучало двічі. Лундін забув слова до "Карпати програли футбол". Кінець.
Десятки тисяч шанувальників гурту Брати Гадюкіни, котрі з'їхалися до столиці з усіх куточків України на Tribute to у 2011 році дали сигнал хлопакам покінчити із творчою павзою по причині втрати Сергія Кузьмінського та облюбувати стіни студії задля запису нового альбому. Благо, усіх учасників гурту Б задарував талантами та добрими вокалами. Трагічні події в країні пришвидшили цей процес і уже у вересні цього року відбувся офіційний реліз альбому "Made in Ukraine". Щоб прорекламувати пісні із нового альбому, Брати Гадюкіни вирушили у тур містами України. Розпочати на фарт вирішили із рідного Лембергу.
За кілька годин до концерту у Львові міркувала, що, мабуть, особливого ажіотажу ця подія у містян не зумовить, оскільки квитків у касі було вдосталь. Зіваки, які не потурбувалися про квитки заздалегідь, мали можливість зробити це безпосередньо на вході до палацу спорту "Україна". Наперекір усім скептикам того вечора зібрався повен зал.
Не знаючи чого очікувати від оновлених Гадів, я проміняла звичний фан-сектор на набундючені трибуни, про що одразу пожалкувала. Просидівши каменем три пісні вирішила, що з мене годі і, здолавши бар'єр між стриманими трибунами і шаленством фан-зони, я опинилася у самому серці співів, танців і рок-н-роллу.
Не можу замовчати організаторського ляпу. Ті здерли по 250 грн. за квитки у перший ряд, але про комфорт людей не потурбувалися. На відстані витягнутої руки від трибуни встановили звукове обладнання, за яким навстоячки розмістилися звукооператори, котрі не залишили нінайменшої можливості до огляду сцени для "щасливих" власників квитків у першому ряду. Це зумовило словесну перепалку між обома сторонами. Після погроз від технічного персоналу, що без них не буде концерту, розгнівана публіка вирушила з'ясовувати стосунки із організаторами.
Для розігріву публіки запросили львівський блюз-рок колектив Калич Блюз. Олег Калитовський переконував, що його бенд крутий і саме тому їм довірили відкрити цей вечір. Натомість Каличів зустріли доволі стримано.
У концерті було навпіл старих добрих гітів Братів Гадюкіних і нового репертуару. Робився акцент на новому, бо Брати Гадюкіни не мають наміру виїжджати на старих піснях, а для успішного музичного майбутнього треба якогось розвитку. Музиканти, мабуть, переплутали міста, бо "Хлопців з Бандерштадту" ми не почули, натомість "Файне місто Тернопіль" прозвучало двічі. Лундін забув слова до "Карпати програли футбол". Кінець.