Поляни - Майдан
Перший день листопада.
Ми поїхали вдруге мерзнути і шукати золоту осінь. І знайшли. І перше, і друге в асортименті.
Отже ідея була забуритись в ліс, дещо там знайти та повернутись до темноти. Бугагага :)))
Грунту було в багато, багнюки досить мало.
Що таке Поляни? Село розташоване посеред лісу та в 1944 році активно підтримувало УПА. Через це село було спалене НКВС, а більшість його жителів були розстріляні. З того часу село не відновилося: протягом останніх 10 років село не має жодного жителя, але з обліку не зняте.
Ми на тому місці побачили хіба що будиночок в яру та якусь ферму. Села як такого не знайшли.
Спочатку дорогою через Брюховичі ми заїхали в ліс трішки пофоткатись.
А потім поперли далі в сторону Полян. За Бірками повернули на грунти в бік Рокитного. Вдалині церка в Бірках.
Саме Рокитне шикарне село. Воно лежить в долині річки Млинівка, тому витяйгнуте кілометрів на 5.
Чийсь дерев'яний будиночок.
В селі є дерев'яна Церква Собору Пресвятої Богородиці 1861 року.
Мостик, який веде до сараю.
А тут річка витікає з озера на свому шляху.
Озера на шляху річки.
А це болотце на краю села.
Грибоочки.
Стовпи йдуть в яр, де було село Поляни. В самому Яру навіть мобільник не ловить. Ми спустились вниз, але загубили маму. Тому довелося екстренно повертатись. А потім вже поїхали іншим шляхом через ферму.
За фермою починається дуже класний ліс. Ним йде хороша дорога. Але ми таки заблукали та трохи потовкали навпростець, шукаючи дорогу.
Класна дорога лісом зненацька перетворилась на глибоку калюжу.
Ми вигрібли з лісу в селі Майдан. Село це досить дивне. Будиночки роскидані на горах, між ними треба долати круті спуски та підйоми. Приїхали на якись хутір, там нас вуйко послав через яр. Поки ми вилізли з того яру вже почало темніти. Тому ми вирішили прориватись до асфальту. І як завжди допомогли добрі люди. Тітонька провела нас спочатку своїм подвір'ям, а потім турбазою якогось крутого вуйка. Отже ми вибрались до дороги навіть не по темноті.
На турбазі навіть лижний спуск був, али ми його в сутінках не помітили. Та персональний став.
Далі попили чаю та потулили 30 км асфальтом до Львова. Було вже дуже холодно, тому, гадаю, сезон вже закритий.
Сезон позорний, 850 кілометрів.
Відеозвіт:
Трек
This entry was originally posted at http://ti-ua.dreamwidth.org/255068.html. Please comment there using OpenID.
Ми поїхали вдруге мерзнути і шукати золоту осінь. І знайшли. І перше, і друге в асортименті.
Отже ідея була забуритись в ліс, дещо там знайти та повернутись до темноти. Бугагага :)))
Грунту було в багато, багнюки досить мало.
Що таке Поляни? Село розташоване посеред лісу та в 1944 році активно підтримувало УПА. Через це село було спалене НКВС, а більшість його жителів були розстріляні. З того часу село не відновилося: протягом останніх 10 років село не має жодного жителя, але з обліку не зняте.
Ми на тому місці побачили хіба що будиночок в яру та якусь ферму. Села як такого не знайшли.
Спочатку дорогою через Брюховичі ми заїхали в ліс трішки пофоткатись.
А потім поперли далі в сторону Полян. За Бірками повернули на грунти в бік Рокитного. Вдалині церка в Бірках.
Саме Рокитне шикарне село. Воно лежить в долині річки Млинівка, тому витяйгнуте кілометрів на 5.
Чийсь дерев'яний будиночок.
В селі є дерев'яна Церква Собору Пресвятої Богородиці 1861 року.
Мостик, який веде до сараю.
А тут річка витікає з озера на свому шляху.
Озера на шляху річки.
А це болотце на краю села.
Грибоочки.
Стовпи йдуть в яр, де було село Поляни. В самому Яру навіть мобільник не ловить. Ми спустились вниз, але загубили маму. Тому довелося екстренно повертатись. А потім вже поїхали іншим шляхом через ферму.
За фермою починається дуже класний ліс. Ним йде хороша дорога. Але ми таки заблукали та трохи потовкали навпростець, шукаючи дорогу.
Класна дорога лісом зненацька перетворилась на глибоку калюжу.
Ми вигрібли з лісу в селі Майдан. Село це досить дивне. Будиночки роскидані на горах, між ними треба долати круті спуски та підйоми. Приїхали на якись хутір, там нас вуйко послав через яр. Поки ми вилізли з того яру вже почало темніти. Тому ми вирішили прориватись до асфальту. І як завжди допомогли добрі люди. Тітонька провела нас спочатку своїм подвір'ям, а потім турбазою якогось крутого вуйка. Отже ми вибрались до дороги навіть не по темноті.
На турбазі навіть лижний спуск був, али ми його в сутінках не помітили. Та персональний став.
Далі попили чаю та потулили 30 км асфальтом до Львова. Було вже дуже холодно, тому, гадаю, сезон вже закритий.
Сезон позорний, 850 кілометрів.
Відеозвіт:
Click to viewТрек
This entry was originally posted at http://ti-ua.dreamwidth.org/255068.html. Please comment there using OpenID.