того трагічного дня у кожного з нас помер друг...
Лютий почався для України трагічно... Хоча ми вже так звикли до слова "смерть", що навіть не звертаємо уваги на воєнні новини і просто пролистуємо далі. І хтось скаже - щодня на фронті гинуть сотні молодих хлопців, та чомусь ніхто не влаштовує вечори пам'яті в їхню честь по всій країні. І в мене немає відповіді на це питання. В душі зробилася вже така величезна дірка від усієї нечисті, що відбувається ТАМ...Немає слів... Та ранок понеділка кожен з нас, українців, запам'ятає на довгий час і, нажаль, він викарбується в спогадах темним, болючим смутком. Хотілося вірити, що це чергова "фейкова" новина, що через декілька хвилин хтось з інтернет-користувачів напише "чуваки, не ведіться, хвилину тому бачив його в магазині"... Але десь глибоко всередині зростало розуміння, що ці страшні, дикі слова - правда... Ця новина "взірвала" Україну, ніби бомба масового знищення. Вона розліталася дрібними друзками повідомленнями, посиланнями, фотографіями в інстаграмі. І в кожного в думці звучали лише єдині слова - "не вірю. не може бути. неправда". Відчуття, ніби в цей день пішла з життя рідна людина для кожного з нас. Він був рідним і своїм для всіх, однаково жив як для "своїх", так і для "чужих". Не ставів штампів, не міряв світ грошима, не створював ілюзій. Того вечора, запалюючи свічки пам'яті по всій Україні, кожен з нас прощався з частинкою себе. Разом з ним пішла простота, щира та справжня душа українця. З його загибеллю закінчилася епоха чогось більшого, ніж просто українська музика. Для мене він був символом ностальгії за дитинством і безтурботним сміхом. Його пісні завжди асоціюватимуться з веселощами, навіть в цей трагічний момент. Не хочеться говорити про цю Велику Людину в минолому часі. Людина жива, поки живе пам'ять про неї. Поки про неї згадують і моляться - вона житиме. В наших серцях, в нашим думках, в наших спогадах. Навіть той, хто не знав його особисто, сьогодні проводжає його в останню путь неначе друга. Друга, який житиме вічно. Стоячи в той вечір серед величезного натовпу, який став одним цілим, однією чорною тугою, не було слів, щоб висловити жаль і відчуття несправедливості. Найкращі завжди йдуть рано - їм не місце в цьому жорсткому, пропаленому ненавистю світі. Для них настає кращий час, хоча й далеко від рідних. Так було вирішено не нами, просто на небі комусь захотілося послухати українського року. І я сподіваюся, що ти там веселиш їх своїми жартами, дивишся на нас згори і подумки "офігіваєш" від того жалю, що охопив всю країну. Понеділок і без офіційного оголошення став днем жалоби, тебе вшанували не єдиною хвилиною мовчання, ще досі немає слів і просто хочеться мовчати... Мені здається, українці й самі не підозрювали, наскільки сильно цінували і поважали тебе як особистість. Так стається завжди - цінуєш людину тільки після її кончини. І ті мільйони квітів і свічок, запалених зараз в твою пам'ять не компенсують й долі того жалю. Тої втрати, що кожен з нас відчув цього дня. Дивлюся фото з прощання у Львові і хочеться вірити, що ти бачиш цей скорботний люд згори і тихо посіхаєшся до нас. Легенда житиме в наших серцях, твої слова і музика житимуть в наших думках допоки житиме Україна. Спи спокійно, Кузьма. Ти справжній син своєї країни!
