Казки про диктаторів

[thekillabee]

Найсмішніше в інтернеті - це всякі фотожаби. Найсмішніше з фотожаб - це фотожаби про політиків. Я, як і всі нормальні люди, щасливо ридаю над усякими картинками, на яких на ВФ падає вінок, а на ЮВ - ще щось важке. І, знаєте, ця тенденція - сміятися - викликає в мене двояке почуття. З одного боку, гумор, направлений на кривдників, виконує заміщувальну функцію, бо ми набуваємо здатності й далі функціонувати в статичній халепі, з якої ніяк не вилізти. З іншого боку - гумор олюднює, і в цьому випадку олюднює те, чому людські риси не притаманні. Недарма в СРСР тоннами генерувалися всякі милі байки про дєдушку Лєніна (який був тим іще поцом). Це такі примітивні та дієві піар-технології, що аж смішно. Адже щойно людина стає героєм міфу, вона автоматично переміщається в іншу площину, де вже нема місця критичній оцінці. Кому спаде на думку осуджувати Котигорошка, там, Кощія Безсмертного, Кікімору? Міф можна просто приймати, а людські критерії оцінки там уже не працюють. Персонаж - це вже не зовсім людина. Персонаж такий, бо такий, і крапка.

Інколи мені здається, що всякий гумор має раз і назавжди зникнути з політики, і тоді всі подивляться на ситуацію вже остаточно тверезо, і всім стане страшно. А коли страшно, тоді починаєш готуватися до всякого.