Когда-то давно я жила с родителями на Воскресенке и ходила в обычный детсад. У нас там были обычные детсадовские порядки: обычные завтраки и обеды, обычные тихие часы, обычные площадки с изуверски раскрашенными павильонами, ходили в этот садик со мной обычные дети, и одним из них был обычный мальчик А. (имени называть не буду). С этим А. у нас
(
Read more... )
Comments 26
а свою любовь я называл тогда:мая кагалева(хотя про олбанский ничего ещё и не знал в силу его отсутствия в природе))
Reply
Reply
Reply
Reply
а за рекламу танців прикольно. всігда мріяв податись, але так шкода, що часу нема. ех!
Reply
А щодо танців, то дарма, часу на все вистачить, перевірено. Час - він просто гумовий, якщо є бажання. Приходь, у нас там кльово. Як казав чи то Шрі Чінмой у своїй лекції, чи Прабгупада (не пам*ятаю): Танец - це життєвість. Чи якось так. :)
Reply
а танці спробую, тяжко по часу, тренування, робота, навчання( мо далі розгребусь:)
Reply
Reply
а шо ти танцюєш?
Reply
Я танцюю страшний хіп-хоп. Йо!
Reply
Reply
Reply
К сожалению почти ничего не могу припомнить про свой садик. Так несколько зарисовок: фото группы, утренник, войнушки (самое начало - толпа детей бежит с криками Войнаааа!!! на площадку), прокапывание коридоров в глубоком снегу (Выше моей головы! Вот такие зимы были :)) ) и еще парочка ничего не значащих моментов.
Была вроде какая-то "любов", но ничего кроме перешептывания в "тихий час" между придвинутыми друг к другу кроватей я не помню. К сожалению :(
Reply
Reply
Reply
Leave a comment