День пам'яті
Зі згадок моєї бабці (Вінницька обл.):
- Перед голодом прийшли й забрали все, що можна було їсти. Тоді почався голод. Спочатку люди не вірили, що їх полишать ось так, думали, що видаватимуть якісь пайки з продуктів, які забрали. Але коли в селі почали помирати, зрозуміли, що ніхто нічого не поверне. А хліб у селі був - в амбарі, який цілодобово охороняли озброєні люди. Він там лежав і сирів, потім почав гнити.
Один мій френд озвучив революційну думку, мовляв, вижили в селі самі ті, хто їв своїх односельчан. Це не зовсім так. Вижив той, кому з якоїсь причини пощастило вижити. Їли все, що можна було їсти: корінці, мишей і всю іншу живність, яка має в собі м'ясо. Бабця розповідала історію, як її сестра (1933-го їм було 4 і 5 років), опухла від голоду, копалася в пилу й знайшла коров'ячий послід. Подумала, що це дерун, і почала їсти. Коли траплялись їстивні дикі колоски, збирали їхнє насіння по кілька годин, потім несли додому на кашу. Але це треба було робити обережно, бо якби побачив хтось із партійних, витрусив би на землю й розтоптав.
Пам'ять - це дуже важливо. Якщо наші діти знатимуть від нас самих, як це було з нашими власними рідними, ніякі спекуляції чинуш не переконають їх, що Голодомору не було. Як, наприклад, неможливо переконати мене.
- Перед голодом прийшли й забрали все, що можна було їсти. Тоді почався голод. Спочатку люди не вірили, що їх полишать ось так, думали, що видаватимуть якісь пайки з продуктів, які забрали. Але коли в селі почали помирати, зрозуміли, що ніхто нічого не поверне. А хліб у селі був - в амбарі, який цілодобово охороняли озброєні люди. Він там лежав і сирів, потім почав гнити.
Один мій френд озвучив революційну думку, мовляв, вижили в селі самі ті, хто їв своїх односельчан. Це не зовсім так. Вижив той, кому з якоїсь причини пощастило вижити. Їли все, що можна було їсти: корінці, мишей і всю іншу живність, яка має в собі м'ясо. Бабця розповідала історію, як її сестра (1933-го їм було 4 і 5 років), опухла від голоду, копалася в пилу й знайшла коров'ячий послід. Подумала, що це дерун, і почала їсти. Коли траплялись їстивні дикі колоски, збирали їхнє насіння по кілька годин, потім несли додому на кашу. Але це треба було робити обережно, бо якби побачив хтось із партійних, витрусив би на землю й розтоптав.
Пам'ять - це дуже важливо. Якщо наші діти знатимуть від нас самих, як це було з нашими власними рідними, ніякі спекуляції чинуш не переконають їх, що Голодомору не було. Як, наприклад, неможливо переконати мене.