Продолжим, что ли :)

[the_mockturtle]

Пішли. На розі у крамниці
Взяли шампанського, конхвет -
Усе, що люблять молодиці;
Надрали з будяків букет
У баби Галі на городі -
Жіночій догодить природі,
Бо той noblesse таки oblige.
Паняночки ж були пихаті,
Манерні, витребенькуваті,
Весь час тринділи про Париж.

Молодша, Оля, енергійна -
Регоче, скаче, верещить;
А Таня більш меланхолійна -
Очима блима і мовчить.
Якраз вони вечерювали.
Гуртом під вишнями співали:
«Возьмі мене в щаслівий плєн!»
Аж гульк - Владімір, наче з неба:
«Ось, ось він я, коли вам треба!»
А слідом входить і Євген.

Сусіді ввічливо киває,
Сідає чемно на ослін,
І подих Таньчин переймає,
А серце тенькає: «Це він!»
У зацяткованій краватці,
Спінжак на шовковій підкладці,
Від блиску лакових штиблет
Аж Тані засліпило очі;
Гада: сьогодні проти ночі
Із ним влаштую тет а тет.

Вже соловейко в лісосмузі
Стрічає співом новий день.
В три вирви виштовхали друзів,
Бо накубрячилися впень.
Повзуть. Трива розмова п’яна.
«Кажи, яка із них Тетяна?»
Євген Владіміра пита,
Одначе той не в’яже лика,
Ригає, чвака і мугика
І в такт макітрою хита.

Тим часом у батьківській хаті
Моя Тетяна, ледь жива,
Сидить в розхристанім халаті,
Зітхає, плаче. На жнива
Крокують досвіта селяни,
Уже і сонечко рум’яне
Із-за комори вигляда.
Тетяна на ноги скочила,
У каламар перо вмочила
І пише милому листа:

«Я помню чудноє мгновєньє,
Відкрию серце тільки вам:
Я до сіх пор под впєчатлєньєм,
Як ви хильнули двісті грам,
Як «Очі чорнії» співали,
Як камарінську танцювали,
Як спати під столом лягли,
Як батько вас дрючком ганяли...
Якби ж мене ви обійняли,
Якби ж поцілувать могли!»