Цунамі протесту: від Бразилії до Росії. Та чи будуть зміни?
Світові ЗМІ часто обговорюють феномен і безрезультатність протестів 2010-х.
Учасники «оксамитових революцій» кінця 80-х без інтернету та мобільних телефонів знищили тоталітрані режими. «Весна народів» 1848 - 49 років набула практично панєвропейського характеру у епоху, коли електричний телеграф робив перші несміливі кроки. Протести ж 2010-х, на які люди виходять за допомогою соцмереж, як правило закінчують символічними поступками влади. Чи можна розглядати нинішні масові протести лише як гігантські свистки у паровому котлі?
Автор: Максим Паламарчук
Словосполучення «масові протести» у 2000-ні роки викликало чітку асоціацію з «кольоровими революціями». Гібридний режим, що маніпулює демократичними процедурами, накопичення суспільного незадоволення, фальсифікації під час виборчої кампанії - і натовпи протестуючих на вулицях столиці. У новому десятилітті щось подібне відбулося у Росії взимку 2011 - 2012 року, коли Володимир Путін продемонстрував, що не лише повернеться у президентське крісло, але й не має жодних намірів ослаблювати «суверенну демократію».
(Читати більше)