(no subject)

[tetty]

У меня зазвонил телефон
- Кто говорит?
- Слон...
Піднімаю слухавку і чую:
- Алло?
- Алло, - погоджуюсь я, бо в принципі, немаю нічого проти "алло".
- А я туди потрапив? - запитує мене дивно знайомий голос
- А куди,- уточнюю- цілились?
- Мені Петра Васильовича
- То Ви таки не туди потрапили
- А який у Вас номер телефону?
- А який Вам треба? - я незворушна, як Родіна-Мать з мечем слухавкою в руці.
- Такий-то-такий-то, - здається співрозмовник.
- Ні, це інший номер, спробуйте ще.
- А скажіть мені, який у Вас? - я буквально відчуваю, як в нього хитро примружуються очі
- Такий-то-такий-то, - здаюся і я, мені, зрештою, не шкода.
- Ну то я Вам зателефоную пізніше і запрошу на каву, - його голос перетворюється на старе, зацукрене варення.
- Ага, Петра Васильовича свого на каву водіть, - вдаю ображену.- До побачення.
Кладу слухавку і розумію, кого нагадував мені отой голос - підстаркуватого, дивакуватого викладача політології в рідному універі, який гарненьку дівчину міг отак запросто і за вушко вкусити.
Але то вже зовсім інша історія.