Карпати. Аршиця. Підйом, хребет, гори та повернення.
Поснідавши, спакували речі і рушили далі. Якраз підійшла якась група, схоже місцевих, схоже хтось там мав відношення до пласту, хтось з них купався, ото екстремал.
Погода рішила зробити гарний день саме сьогодні. Дертися по схилах стало трохи важче, але поки сил ще повно.
Погляд назад, десь там внизу лишилося озеро
Спочатку йшли через якусь чи то вирубку, чи що, згодом зайшли в ліс, то було добре, бо сонце вже почало навіть припікати
Піднявшись трохи вверх декілька раз робили короткі зупинки для передиху, бо організми, замучені шкідливими звичками, довго не тянув, під час однієї з них трохи пошарився по сторонах, поробив фотографії.
Ось, якраз там земля покрилася рослинністю, мох це, чи що?
Серед усіх поскубаних ялинок, нежданно - негадано попалося потужне дерево, яке захопило для себе цілу галявину
Заодно здибав і представників місцевої фауни, яскраво-синіх равликів
Навіть не знаю, з Чорнобиля вони сюди попали? Чи то наші равлики наїлися якихось генно-модифікованих решток туристів і собі мутували? Чи це звичні і це нормально?
З набиранням висоти потроху високі дерева починаються відступати.
Відкривається погляд на сусідні гори - теоретично це Менчелик
Замість типових, «нормальних» дерев починається якесь низькоросле неподобство. Якщо не помиляюся, то воно жерепом називається
Тут нам ще пощастило, бо тропа натоптана була. А потім ми його надзвичайно покохали.
І ось, нарешті, вершина, з якої відриваються захоплюючі види (мабуть це була Нивка). Я таке бачив вперше, бо попередній раз на Говерлі був суцільний туман, а тут, ши-и-ик. Далі фото, ну як їх ще прокоментуєш?, дика природа у всій своїй величі і красі.
Кльово тіні від хмар біжать по землі, на рівнині такого не побачиш
На одній з вершин ще навіть сніг лишився, не розтанув, хоча давно уже жара
Рюкзак теж відпочиває :)
Неочікувано на цій горі почав пробиватися мобільний зв'язок, тому всі повилазили на тур і намагалися кудись додзвонитися.
Час пройшов, всі відпочили, намилувалися краєвидами, потрібно було рушати далі, ось в цю зелень.
Спочатку ніби була стежечка і все йшлося гарно, але чим далі, тим більш вона губилася.
Ну, десь так воно виглядає зсередини :)
Хитросплетіння гілок, коренів, сучків і голок, оце то саме, про що я згадував раніше, і що покохали..
Частина групи пішла вперед, частина відстала, я опинився посередині і ніби то йшов правильно, але ж щось гілок все більше і більше ставало, але мене це не зупинялоя, я піймав кайф пробивання через такі зарості, сподобалося чомусь, ну а ті хто відстав, йшли по моїх слідах, думаючи, що я знаю кудою йти. Вони помилялися. В результаті ми проклали нову дорогу %) мене трохи обматюкали і пішли далі всі разом
Звідти я був вийшов
Погляд назад, десь звідти ми прийшли
Коли під ногами попадалися ділянки з такими валунами
всі дуже раділи цьому , легше йти.
Нарешті дійшли до підніжжя ще однієї гори, скоріш всього Слобушниці, доки всі відпочивали внизу та радилися куди йти далі, я видерся на самий верх, знайшов там природоохоронний знак
Та поробив ще фотографій навколишніх пейзажів.
Коли спустився, народ рішив, що вже досить, пора спускатися вниз, потихеньку пішли вниз. І тут в мене сіла батарейка чомусь :( , не в фотоапараті а в мені, щось я відчув себе малость втомленим, спуск вниз почав вимотувати більше ніж підйом. Тому фото майже закінчилися.
По ходу вниз натикнулися на якусь калюжку, яку для власного заспокоєння та для відчуття всіх виконаних планів назвали озером Аршиця,
хоча це не так скоріш всього. Вода там була льодяна-льодяна і чудово пилася.
Далі спуск йшов в районі струмка, що витікав з цього озерця і поступово перетворювався у річку. На шляху зустрічалися, вирубки, ще якісь сліди цивілізації, здавалося, що ось-ось і буде вже більш-менш нормальна дорога, але ні….
Струмок водоспадний
Декілька раз приходилося перебиратися по камінню з однієї сторони на іншу. В кінці-кінців я впевнився в собі, возгордився,як класно в мене то виходить і в результаті бовкнувся в воду, скупався таки по пояс. Після цього настрій ще більш піднявся ))) Але ось, нормальна дорога, темніє і необхідно шукати місце, де отаборитися. Пощастило, вийшли на то, що на карті значиться як гуртожиток лісорубів, у ньому навіть було декілька кімнат цивільних, от в ньому і зупинилися, мали нормальний дах над головою.
Розмістилися, запалили вогнище, зварили поїсти, поїли, я положив бєрци до вогню, щоб просохли трохи, переборщив, кусок халяви піджарився (зате висохли до ранку), посиділи, потравили байки і завалилися всі дружно по спальниках спати. Давно до цього я так гарно не спав.
На третій день поснідали, зібралися, прибрали, загасили і пішли вниз в Осмолоду вже по знайомому маршруту.
Ще якесь цікаве дерево
Гори проводжали нас такою самою погодою, як і зустрічали
таки прогноз погоди не обманув, один день був сонячний, всі інші дощові.
В селі спакувалися, поки те-інше пройшовся по самому селу, сумне звичайно видовище, знайшов пам’ятник невідомому солдату лісорубу
На цьому в принципі все. Похід сподобався, приніс купу вражень, відчуттів та досвіду. Було круто :)
А насамкінець запам'ятайте!!!
Погода рішила зробити гарний день саме сьогодні. Дертися по схилах стало трохи важче, але поки сил ще повно.
Погляд назад, десь там внизу лишилося озеро
Спочатку йшли через якусь чи то вирубку, чи що, згодом зайшли в ліс, то було добре, бо сонце вже почало навіть припікати
Піднявшись трохи вверх декілька раз робили короткі зупинки для передиху, бо організми, замучені шкідливими звичками, довго не тянув, під час однієї з них трохи пошарився по сторонах, поробив фотографії.
Ось, якраз там земля покрилася рослинністю, мох це, чи що?
Серед усіх поскубаних ялинок, нежданно - негадано попалося потужне дерево, яке захопило для себе цілу галявину
Заодно здибав і представників місцевої фауни, яскраво-синіх равликів
Навіть не знаю, з Чорнобиля вони сюди попали? Чи то наші равлики наїлися якихось генно-модифікованих решток туристів і собі мутували? Чи це звичні і це нормально?
З набиранням висоти потроху високі дерева починаються відступати.
Відкривається погляд на сусідні гори - теоретично це Менчелик
Замість типових, «нормальних» дерев починається якесь низькоросле неподобство. Якщо не помиляюся, то воно жерепом називається
Тут нам ще пощастило, бо тропа натоптана була. А потім ми його надзвичайно покохали.
І ось, нарешті, вершина, з якої відриваються захоплюючі види (мабуть це була Нивка). Я таке бачив вперше, бо попередній раз на Говерлі був суцільний туман, а тут, ши-и-ик. Далі фото, ну як їх ще прокоментуєш?, дика природа у всій своїй величі і красі.
Кльово тіні від хмар біжать по землі, на рівнині такого не побачиш
На одній з вершин ще навіть сніг лишився, не розтанув, хоча давно уже жара
Рюкзак теж відпочиває :)
Неочікувано на цій горі почав пробиватися мобільний зв'язок, тому всі повилазили на тур і намагалися кудись додзвонитися.
Час пройшов, всі відпочили, намилувалися краєвидами, потрібно було рушати далі, ось в цю зелень.
Спочатку ніби була стежечка і все йшлося гарно, але чим далі, тим більш вона губилася.
Ну, десь так воно виглядає зсередини :)
Хитросплетіння гілок, коренів, сучків і голок, оце то саме, про що я згадував раніше, і що покохали..
Частина групи пішла вперед, частина відстала, я опинився посередині і ніби то йшов правильно, але ж щось гілок все більше і більше ставало, але мене це не зупинялоя, я піймав кайф пробивання через такі зарості, сподобалося чомусь, ну а ті хто відстав, йшли по моїх слідах, думаючи, що я знаю кудою йти. Вони помилялися. В результаті ми проклали нову дорогу %) мене трохи обматюкали і пішли далі всі разом
Звідти я був вийшов
Погляд назад, десь звідти ми прийшли
Коли під ногами попадалися ділянки з такими валунами
всі дуже раділи цьому , легше йти.
Нарешті дійшли до підніжжя ще однієї гори, скоріш всього Слобушниці, доки всі відпочивали внизу та радилися куди йти далі, я видерся на самий верх, знайшов там природоохоронний знак
Та поробив ще фотографій навколишніх пейзажів.
Коли спустився, народ рішив, що вже досить, пора спускатися вниз, потихеньку пішли вниз. І тут в мене сіла батарейка чомусь :( , не в фотоапараті а в мені, щось я відчув себе малость втомленим, спуск вниз почав вимотувати більше ніж підйом. Тому фото майже закінчилися.
По ходу вниз натикнулися на якусь калюжку, яку для власного заспокоєння та для відчуття всіх виконаних планів назвали озером Аршиця,
хоча це не так скоріш всього. Вода там була льодяна-льодяна і чудово пилася.
Далі спуск йшов в районі струмка, що витікав з цього озерця і поступово перетворювався у річку. На шляху зустрічалися, вирубки, ще якісь сліди цивілізації, здавалося, що ось-ось і буде вже більш-менш нормальна дорога, але ні….
Струмок водоспадний
Декілька раз приходилося перебиратися по камінню з однієї сторони на іншу. В кінці-кінців я впевнився в собі, возгордився,як класно в мене то виходить і в результаті бовкнувся в воду, скупався таки по пояс. Після цього настрій ще більш піднявся ))) Але ось, нормальна дорога, темніє і необхідно шукати місце, де отаборитися. Пощастило, вийшли на то, що на карті значиться як гуртожиток лісорубів, у ньому навіть було декілька кімнат цивільних, от в ньому і зупинилися, мали нормальний дах над головою.
Розмістилися, запалили вогнище, зварили поїсти, поїли, я положив бєрци до вогню, щоб просохли трохи, переборщив, кусок халяви піджарився (зате висохли до ранку), посиділи, потравили байки і завалилися всі дружно по спальниках спати. Давно до цього я так гарно не спав.
На третій день поснідали, зібралися, прибрали, загасили і пішли вниз в Осмолоду вже по знайомому маршруту.
Ще якесь цікаве дерево
Гори проводжали нас такою самою погодою, як і зустрічали
таки прогноз погоди не обманув, один день був сонячний, всі інші дощові.
В селі спакувалися, поки те-інше пройшовся по самому селу, сумне звичайно видовище, знайшов пам’ятник невідомому солдату лісорубу
На цьому в принципі все. Похід сподобався, приніс купу вражень, відчуттів та досвіду. Було круто :)
А насамкінець запам'ятайте!!!