Чорногорія. Пригоди п'ятого дня. Котор. Закинуте і забуте село Шпіл'ярі.
Десь в другій половині підйому, здається, після позиції Соранко, через одну з бійниць є хитрий лаз, що веде в закинуте невелике село Шпіл'ярі. Коли воно закинулося, чому його покинули люди - інформації нізвідки виколупати не вдалося - в інтернеті інфа відсутня, опитування людей тоді там теж нічого не дало. Ну, принаймні на вигляд, покинули його не “вчора”, а значно раніше.
Єдине місце, де в районі цього села лишилися люди, це невеликий будинок лівіше, практично на тій римсько-австрійській дорозі
Туристи його чомусь не жалують, спускатися туди не хочуть, хоча нічого складного немає. Ну та й воно добре, нам було не ліньки, а виходиш за стіни фортеці і опиняєшся в дзвенячій природній тиші, де з навколишніх звуків пропадає весь людський гамір і лишається тільки природа і шурхання власних ніг об стежку.
Зі всіх споруд Шпіл'ярі вціліла тільки церква Св. Георгія другої половини XVI ст.
Над входом письмена, видно якісь цифри латиною, можливо то рік побудови? Може хтось розшифрувати?
Поруч з церквою кипарис (чи туя?), вражає своєю висотою, таке враження, що він її одноліток, ніколи до цього такий височенних і струнких бачити не доводилося
А все, що лишилося від житлових і господарчих споруд перетворилося на мальовничі руїни в горах...
303
Можна зайти до когось в гості
На одній з стін зруйнованого будинку помітка туристичного маршруту
А от за будматеріалами мешканцям цього поселення далеко ходити не було потрібно
Достатньо спуститися і можна набирати тачками
Думаю, при зведенні Котору та фортечних стін теж користувалися матеріалами звідси.
Як уже помітно з попередніх фотографій, село знаходилося в ущелині, зі всіх сторін його обступають гори.
А ось вже видніється і фортеця
Повертаємося назад
Праворуч, лівіше стовпа електропередач, внизу стіни просвічується бійниця, через яку можна пролізти на тропу до села або повернутися назад у стіни на стежку догори. Що ми і зробили, про що я розповів раніше.
З Котору лишився ще музей котів.
Далі буде...
Єдине місце, де в районі цього села лишилися люди, це невеликий будинок лівіше, практично на тій римсько-австрійській дорозі
Туристи його чомусь не жалують, спускатися туди не хочуть, хоча нічого складного немає. Ну та й воно добре, нам було не ліньки, а виходиш за стіни фортеці і опиняєшся в дзвенячій природній тиші, де з навколишніх звуків пропадає весь людський гамір і лишається тільки природа і шурхання власних ніг об стежку.
Зі всіх споруд Шпіл'ярі вціліла тільки церква Св. Георгія другої половини XVI ст.
Над входом письмена, видно якісь цифри латиною, можливо то рік побудови? Може хтось розшифрувати?
Поруч з церквою кипарис (чи туя?), вражає своєю висотою, таке враження, що він її одноліток, ніколи до цього такий височенних і струнких бачити не доводилося
А все, що лишилося від житлових і господарчих споруд перетворилося на мальовничі руїни в горах...
303
Можна зайти до когось в гості
На одній з стін зруйнованого будинку помітка туристичного маршруту
А от за будматеріалами мешканцям цього поселення далеко ходити не було потрібно
Достатньо спуститися і можна набирати тачками
Думаю, при зведенні Котору та фортечних стін теж користувалися матеріалами звідси.
Як уже помітно з попередніх фотографій, село знаходилося в ущелині, зі всіх сторін його обступають гори.
А ось вже видніється і фортеця
Повертаємося назад
Праворуч, лівіше стовпа електропередач, внизу стіни просвічується бійниця, через яку можна пролізти на тропу до села або повернутися назад у стіни на стежку догори. Що ми і зробили, про що я розповів раніше.
З Котору лишився ще музей котів.
Далі буде...