Чорногорія. Третій день - гори-Цетін'є-гори-Негуші-гори і трішки моря вдалині.
Цей день пройшов культурно і мирно. Без хащів, кілометрових піших походів і інших майстайл пригод. Побував в Цетін'є, Негуші, відпочив трохи від гірсько-морських краєвидів, побувавши виключно в гірських, отримав певну долю гострих відчуттів проїжджаючи в автобусі по краєчку урвищ :). Крім того, як згодом для мене стало зрозумілим, це стала єдина вилазка в внутрішню частину країни.
Тут буде загальна історія, а основні пункти покажу згодом.
Почалося все з затяжного підйому, з якого було видно всі ті самі пейзажі - Будву
Бечічі
пішохідний тунель, який я показував раніше, проходить через той мис.
Св. Стефан - острівець внизу зліва
Але питома вага гір явно збільшується
Їдемо далі - старі австрійські фортеці, їх тут багато, ними втикана чи не кожна доступна вершина і служили вони не тільки для оборони з моря, а для оборони від тих самих чорногорців.
Спершу було Цетін'є (кругом пишуть Цетінє, але звучало воно там з апострофом, тому апостроф я писатиму) - по міркам Чорногорії місто середньої величина, колись просто столиця, а зараз духовна та культурна столиця країни.
Погуляли там, щоправда дуже мало часу і далі покидаємо, та їдемо в гори
Особливості гірського землеробства
Оскільки рівнин дуже мало, а їсти хочеться - робилися такі тераси, на яких і велося господарство. Розповідали, що в минулі часи врізати собі кусок чужої землі було смертельною образою і не один літр крові пролився внаслідок таких дій.
От зараз я стою на одній з них, видніється тільки дах якогось сараю на рівень нижче
Проте на сьогодні такі тераси, в тій масі, що довелося побачити, знаходяться в закинутому стані
Нарешті можна відпочити від водного моря. Тут кругом море кам'яне.
В мене в Чорногорії атрофувала боязнь висоти. На високих поверхах, мостах і.т.д. завжди було страшно підходити до краєчку. Тут же тої висоти стільки, що вона просто перестає сприйматися...
Якісь оборонні споруди...
Ще були Негуші - родове село династії правителів Чорногорії
А за ним знов повернення додому, але вже трохи іншою дорогою з пейзажами нової місцевості :) Ось, вони вже видніються
неправильне тонування вікон автобуса псує всю кольорову гаму.
Бока-Которська затока, з самим Котором внизу
А сюди сідав мій літак, аеропорт Тіват.
В принципі, можна уявити, що ти і так на літаку летиш і дивишся вниз
якщо не враховувати навколишню флору :)
Тут же одразу видно присутність кириличного туриста:)
Спускатися нам ген-ген ще далеко вниз, до тої літери М, а потім ще нижче
По ось такій типовій дорозі
Хтось на вікімапії її правильно назвав - «безумный серпантин», зроблю скрін, покажу, якто воно виглядає
Ну а далі була незчисленна кількість поворотів, розминань з зустрічним транспортом та повернення додому.
Доводилося комусь їздити самостійно по тих дорогах? Як враження? В мене з подібного досвіду лише дорога з Алушти в Феодосію, але тут значно круче і, мабуть, порівнювати не варто. Цікаво було б спробувати.
Вдома навіть встиг в цей день ще цивільно поку патися та позагорати :)
А ось про Цетін'є та Негуші розповім окремо.
Далі буде...
Тут буде загальна історія, а основні пункти покажу згодом.
Почалося все з затяжного підйому, з якого було видно всі ті самі пейзажі - Будву
Бечічі
пішохідний тунель, який я показував раніше, проходить через той мис.
Св. Стефан - острівець внизу зліва
Але питома вага гір явно збільшується
Їдемо далі - старі австрійські фортеці, їх тут багато, ними втикана чи не кожна доступна вершина і служили вони не тільки для оборони з моря, а для оборони від тих самих чорногорців.
Спершу було Цетін'є (кругом пишуть Цетінє, але звучало воно там з апострофом, тому апостроф я писатиму) - по міркам Чорногорії місто середньої величина, колись просто столиця, а зараз духовна та культурна столиця країни.
Погуляли там, щоправда дуже мало часу і далі покидаємо, та їдемо в гори
Особливості гірського землеробства
Оскільки рівнин дуже мало, а їсти хочеться - робилися такі тераси, на яких і велося господарство. Розповідали, що в минулі часи врізати собі кусок чужої землі було смертельною образою і не один літр крові пролився внаслідок таких дій.
От зараз я стою на одній з них, видніється тільки дах якогось сараю на рівень нижче
Проте на сьогодні такі тераси, в тій масі, що довелося побачити, знаходяться в закинутому стані
Нарешті можна відпочити від водного моря. Тут кругом море кам'яне.
В мене в Чорногорії атрофувала боязнь висоти. На високих поверхах, мостах і.т.д. завжди було страшно підходити до краєчку. Тут же тої висоти стільки, що вона просто перестає сприйматися...
Якісь оборонні споруди...
Ще були Негуші - родове село династії правителів Чорногорії
А за ним знов повернення додому, але вже трохи іншою дорогою з пейзажами нової місцевості :) Ось, вони вже видніються
неправильне тонування вікон автобуса псує всю кольорову гаму.
Бока-Которська затока, з самим Котором внизу
А сюди сідав мій літак, аеропорт Тіват.
В принципі, можна уявити, що ти і так на літаку летиш і дивишся вниз
якщо не враховувати навколишню флору :)
Тут же одразу видно присутність кириличного туриста:)
Спускатися нам ген-ген ще далеко вниз, до тої літери М, а потім ще нижче
По ось такій типовій дорозі
Хтось на вікімапії її правильно назвав - «безумный серпантин», зроблю скрін, покажу, якто воно виглядає
Ну а далі була незчисленна кількість поворотів, розминань з зустрічним транспортом та повернення додому.
Доводилося комусь їздити самостійно по тих дорогах? Як враження? В мене з подібного досвіду лише дорога з Алушти в Феодосію, але тут значно круче і, мабуть, порівнювати не варто. Цікаво було б спробувати.
Вдома навіть встиг в цей день ще цивільно поку патися та позагорати :)
А ось про Цетін'є та Негуші розповім окремо.
Далі буде...