про важливість контексту
Прочитав вчора дві статті зовсім не пов'язні між собою, ні хронологічно, ні тематично, але вони прекрасно лягли такими собі пазлами в контекст українського руху кінця ХІХ - пер. пол.ХХ ст.
1) Перша стаття: Pierre VOILLERY. Un centre bulgare antirusse à Paris 1839-1846 (Болгарський антиросійський центр в Парижі у 1836-1846 рр.) // Cahiers du monde russe, vol.23-1, 1982. Втявляється, в часи Липневої монархії в Парижі сформувалась і активно діяла група болгарських інтелектуалів на чолі з Александром Екзархом і братами Вагорідами, які співпрацювали із польською еміграцією і знаходились під сильним впливом "Отеля Ламберт" і особисто Адама Чарторийського. Це коло болгарський емігрантів стало трошки пізніше основою болгарського національно-культурного відродження. В кінці 40-х років багато з тих болгарів повернулись додому, але контакти з "Отелем Ламберт" не припинили та продовжили активно співпрацювати з "козакофілом" Михайлом Чайковським (Садик Пашею). Тут як би коло й замикається: з одного боку Чайковський - останній кошовий отаман султанської протекції, який по праву претендував на традиції Задунайської Січі та мазепинців на чолі з гетьманом Орликом, з іншого боку Адам Чарторийський - автор концепції Межимор'я, альтернативного російському слов'янофільства і фактичний засновник "Прометеївського руху", який вже за Пілсудського і Петлюри став офіційною ідеологією уряду УНР в екзилі. Той же Олександр Шульгін, міністр закордонних справ того уряду та головний редактор "La Revue de Promethée" був почесним професором Софійського університету і мав особливо широкі контакти в болгарський колах.
2) Друга стаття дуже свіжа: Андрій ПОРТНОВ. Ленін і більшовизм в українській соціалістичній думці першої третини ХХ століття. В ній автор наводить не так багато нової інформації, але прекрасно систематизує стосунки українських лівих революціонерів з російськими марксистами напередодні та після 1917 року. Ще в другій половині XIX ст. революційний народницький рух був особливо активним в українських губерніях Російської Імперії, вже тоді Михайло Драгоманов зазначав, що традиційні помірковані "українофіли" регулярно втрачали активну молодь, яка вливалась в підпільну діяльність "Народної Волі", а пізніше есерів та есдеків. Пізніше це призвело до сильних протиріч у революційному середовищі стосовно створення окремої української партії. На цю тему є дуже відомою полеміка двох швейцарських емігрантів представниук УСДРП Льва Юркевича та РСДРП Володимира Леніна. І тут коло знову замкнулось: Юркевич був за походженням типовим представником поляків-хлопоманів, як приміром, і його однокласник по Першій Київській гімназії В'ячеслав Липинський. Вони навчались на кілька класів старше за двох інших однокласників тієї ж гімназії - "щирих козаків" Левка Чикаленка і Олександра Шульгіна, які в свою чергу, були на один рік старші за такого собі гімназиста ... Михайла Булгакова.
1) Перша стаття: Pierre VOILLERY. Un centre bulgare antirusse à Paris 1839-1846 (Болгарський антиросійський центр в Парижі у 1836-1846 рр.) // Cahiers du monde russe, vol.23-1, 1982. Втявляється, в часи Липневої монархії в Парижі сформувалась і активно діяла група болгарських інтелектуалів на чолі з Александром Екзархом і братами Вагорідами, які співпрацювали із польською еміграцією і знаходились під сильним впливом "Отеля Ламберт" і особисто Адама Чарторийського. Це коло болгарський емігрантів стало трошки пізніше основою болгарського національно-культурного відродження. В кінці 40-х років багато з тих болгарів повернулись додому, але контакти з "Отелем Ламберт" не припинили та продовжили активно співпрацювати з "козакофілом" Михайлом Чайковським (Садик Пашею). Тут як би коло й замикається: з одного боку Чайковський - останній кошовий отаман султанської протекції, який по праву претендував на традиції Задунайської Січі та мазепинців на чолі з гетьманом Орликом, з іншого боку Адам Чарторийський - автор концепції Межимор'я, альтернативного російському слов'янофільства і фактичний засновник "Прометеївського руху", який вже за Пілсудського і Петлюри став офіційною ідеологією уряду УНР в екзилі. Той же Олександр Шульгін, міністр закордонних справ того уряду та головний редактор "La Revue de Promethée" був почесним професором Софійського університету і мав особливо широкі контакти в болгарський колах.
2) Друга стаття дуже свіжа: Андрій ПОРТНОВ. Ленін і більшовизм в українській соціалістичній думці першої третини ХХ століття. В ній автор наводить не так багато нової інформації, але прекрасно систематизує стосунки українських лівих революціонерів з російськими марксистами напередодні та після 1917 року. Ще в другій половині XIX ст. революційний народницький рух був особливо активним в українських губерніях Російської Імперії, вже тоді Михайло Драгоманов зазначав, що традиційні помірковані "українофіли" регулярно втрачали активну молодь, яка вливалась в підпільну діяльність "Народної Волі", а пізніше есерів та есдеків. Пізніше це призвело до сильних протиріч у революційному середовищі стосовно створення окремої української партії. На цю тему є дуже відомою полеміка двох швейцарських емігрантів представниук УСДРП Льва Юркевича та РСДРП Володимира Леніна. І тут коло знову замкнулось: Юркевич був за походженням типовим представником поляків-хлопоманів, як приміром, і його однокласник по Першій Київській гімназії В'ячеслав Липинський. Вони навчались на кілька класів старше за двох інших однокласників тієї ж гімназії - "щирих козаків" Левка Чикаленка і Олександра Шульгіна, які в свою чергу, були на один рік старші за такого собі гімназиста ... Михайла Булгакова.