Червоногруд-2009
Моя стаття про Червоногруд річної давнини. Нова, сподіваюсь, буде незабаром.
Напевне, відчуття захоплення переповнює кожного, для кого неіснуюча вже столиця Червоноградського князівства, а пізніше - Подільського воєводства, була мрією. Таке ж саме відбувається в душі того, хто вперше в житті (а потім вдруге, втретє, вдесяте) ступає на землю червоного кольору, бачить у величезному зеленому кратері силуети двох замкових башт і чує дзюркотіння найбільшого й найкрасивішого в рівнинній частині України водоспаду.
Дуже довго я відкладав відвідання Червонограду. Якось все не складалося… І ось, покинувшись одного туманного літнього ранку в Карпатах, я вирішив: хочу побачити Червоноград! І ні коли-небудь, неодмінно сьогодні!
Минають 150 - 200 кілометрів, і вже о 8 ранку руїни замку під моїми ногами. Був звичайний будній день і відвідувачів у місті-примарі не було зовсім. Я був один на один із мрією. За півдня зустрів лише пастуха корів та сторожа дитячого садку.
Вперше я дізнався про Червоноград на початку 2007 року з сайту http://www.koster.com.ua, а його фото вперше побачив в ілюстрованому путівнику «Країна замків і фортець» видання «Оіюм» 2007 року. Місце відразу ж вразило. Потім була книга «Замки і фортеці Західної України» відомого дослідника замків Ореста Мацюка. Ну і, нарешті, найдосконаліше джерело знань про замки http://www.castles.com.ua, де Ірена Пустельникова назвала Червоноград найкращим місцем в Україні. Що ж, заперечувати це - безглуздо…
А починалося все понад тисячу років тому, коли Червоногород був резиденцію руських князів. Тут, в столиці Червоногородського князівства в околицях дерев’яного замку полювали Галицько-Волинські князі, аж поки у 1240 році місто не було спустошено татаро-монгольською навалою.
За польською версією назва «Червоний город» походить від незвичайного багряного кольору земля, на якій розташоване місце. За українською - від назви давньоруського літописного міста Червень. При всьому моєму патріотизмі, мені вже ж ближче до вподоби польська версія походження назви легендарного міста.
В середині XIV століття Подільські землі захоплюють литовські феодали. В 1363 році князь Ольгерд після вдалого походу на татар біля річки Синюхи віддає Поділля своїм племінникам князям Коріятовичам, фундаторам замків в Кам’янці, Бакоті, Смотричі, Мукачевому.
Тоді ж Коріятовичі засновують в Червоногороді кляштор домініканців, який, ймовірно, був зруйнований 1427 року молдавським господарем Петром.
Після смерті Ольгерда владу в Великому князівстві Литовському отримують Ягайло з Вітовтом. Останній намагається підпорядкувати собі Поділля, але наштовхується на опір Федора Коріятовича. У 1393 році Вітовт йде походом на Поділля, перемагає Коріятовича і становиться тут повноправним володарем. У 1395 році Ягайло (на той момент вже польський король), приєднує Поділля разом із Червоногородом до Польщі.
У 1430 році власником Червонограду стає Теофіл Язловецький - польський магнат, староста Кам’янця, володар замку у сусідньому Яз ловці. А через чотири роки місто отримує статус королівського і стає столицею всього Західного Поділля.
Опісля 10 років, у 1444 році, відбудовується кляштор домініканців, а ще через 4 роки Червоноград отримує Магдебурзьке право від польського короля Казимира ІV Ягелончика. Тоді ж королівським старостою міста становиться найбільший на Поділлі землевласник Михайло Бучацький.
У 1576-1579 на службі у Червоногородського воєводи перебував Михайло Хмельницький - батько майбутнього великого гетьмана. Тут де він і одружився. Через 70 років його син Богдан із своїм козацьким військом та селянськими загонами довколишніх сіл повернеться до Червонограду. Але вже для того, щоб зруйнувати його…
Перед цим, на початку XVII століття Червоноград переходить у власність магнатів Даниловичів. На місці дерев’яного замку Микола Данилович у 1615 році будує мурований. Замок був в плані чотирикутним з високими оборонними мурами і чотирма баштами. Тоді ж на кошти родини Лісецьких збудовано домініканський костел Успіння Діви Марії, мальовничі руїни якого і до сьогодні прикрашають мертве місто.
Згодом Червоногород знову занепадає. Після руйнівного походу козаків у 1648 році, влітку 1672 році замкові стіни побачили війська турецького султана Магомета ІV. Турецьке ярмо закінчилося в 1699 році. Ще більш ніж півстоліття замок стояв наполовину зруйнованим, а від колишньою могутньою столиці Подільського воєводства залишилося лише невелике поселення.
Нові часи для Червонограду почалися, коли у 1772 році Західне Поділля разом із Галичиною потрапляє під владу Австрійської імперії. У 1778 році австрійський уряд продає містечко князю Каролю Понінському. Адам Понінський разом із сином Калістом розбирають залишки мурів, і в 1820 році з решток замку завдяки видатному львівському архітекторові Юліану Захаревичу постає розкішний палац з двома вежами у неготичному стилі, увінчаними зубчастими коронами.
У 1835 році на сусідньому пагорбі з’являється ще одна цікава споруда Червонограду - родинна усипальниця Понінських. Зведена вони була княгинею Геленою Понінською в пам’ять про своїх передчасно померлих дітей. Надгробок виконує видатний датський скульптор Бертель Торвальдсен, перед цим 7 років демонструючи його у Варшаві.
Сьогодні, нажаль, усипальниця являє собою повну руїну…
Пізніше, у 1846 році Гелена Понінська засновує монастир сестер Милосердя, які займалися вихованням дітей-сиріт та опікою над хворими. Можливо, руїни костелу-каплиці на сусідньому пагорбі - це залишки цього монастиря?
До речі, монастир на місці неіснуючого вже Червонограду знову відкрито Українською автокефальною православною церквою у 2003 році.
На початку ХХ століття Червоноград переходить до своїх останніх власників - князів Любомирських. Княгиня Марія Любомирська по-справжньому опікувалася своїм найкрасивішим на Поділлі маєтком.
Але Перша світова війна стала початком кінця не лише замку, але й всього містечка. В міжвоєнний період в розвалинах замку ще жив вчитель, а навколо колишнього замку ще існувало поселення переважно з польським населенням.
Крапку в існуванні Червонограду поставив польсько-український конфлікт у лютому 1945 році. Тоді, начебто, загін вояків УПА з сусіднього Ниркова знищів все населення містечка - 38 поляків. Ймовірно, що це - польська версія. Діточкам у таборі «Ромашка», що і досі діє поруч з руїнами замку розповідали, що населення Червонограду знищили німці. Мешканці ж Ниркова мають свою думку: винищення населення спровокували співробітники НКВД в рамках операції «Вісла». Після виселення поляків сюди повинні були заселитися українські переселенці з Польщі. Ця версія мені здається найбільш вірогіднішою.
Ось така історія цього містичного місця. З одного боку - така велика, з другого - така сумна. Офіційно Червоноград припинив існування у 1970 році: поселення з назвою Червоне було виключено з переліку міст, селиш і сіл Української РСР у зв’язку з відсутністю мешканців.
Але руйнування замку на цьому не припинилося. У 80-ті роки голова колгоспу з села Нирків віддає наказ розібрати пам’ятку для побудови свинарнику. В Ниркові постав новий свинарник, а від замку залишилося ще менше…
Але, незважаючи на стан пам’ятки, потік приїжджих сюди не зменшується. Навпаки, з кожним роком місце стає більш популярнішим. Популярнішим для туристів, відпочиваючих і просто «шашличників». Але не для влади. Для неї, начебто, міста з тисячолітньою історією не існує. Замок продовжує розвалюватися, а гори сміття - зростають.
Крім замкових руїн туристів кличе до Червонограду й найбільший в рівнинній частині України водоспад Джуринський. Висота цього дива складає 16 метрів, і складається він з декількох каскадів.
Існує легенда про його штучне походження. Начебто у 1620 році турки під час облоги Червонограду змінили русло річки Джурин, щоб прискорити капітуляцію міста. Правда це чи не правда, але факт залишається фактом: в найчарівнішому в Україні місці грохотить найчарівнішій в Україні водоспад…
Відео- і фотоматеріали про Джуринський водоспад можна подивитися тут
Ще фото:
Напевне, відчуття захоплення переповнює кожного, для кого неіснуюча вже столиця Червоноградського князівства, а пізніше - Подільського воєводства, була мрією. Таке ж саме відбувається в душі того, хто вперше в житті (а потім вдруге, втретє, вдесяте) ступає на землю червоного кольору, бачить у величезному зеленому кратері силуети двох замкових башт і чує дзюркотіння найбільшого й найкрасивішого в рівнинній частині України водоспаду.
Дуже довго я відкладав відвідання Червонограду. Якось все не складалося… І ось, покинувшись одного туманного літнього ранку в Карпатах, я вирішив: хочу побачити Червоноград! І ні коли-небудь, неодмінно сьогодні!
Минають 150 - 200 кілометрів, і вже о 8 ранку руїни замку під моїми ногами. Був звичайний будній день і відвідувачів у місті-примарі не було зовсім. Я був один на один із мрією. За півдня зустрів лише пастуха корів та сторожа дитячого садку.
Вперше я дізнався про Червоноград на початку 2007 року з сайту http://www.koster.com.ua, а його фото вперше побачив в ілюстрованому путівнику «Країна замків і фортець» видання «Оіюм» 2007 року. Місце відразу ж вразило. Потім була книга «Замки і фортеці Західної України» відомого дослідника замків Ореста Мацюка. Ну і, нарешті, найдосконаліше джерело знань про замки http://www.castles.com.ua, де Ірена Пустельникова назвала Червоноград найкращим місцем в Україні. Що ж, заперечувати це - безглуздо…
А починалося все понад тисячу років тому, коли Червоногород був резиденцію руських князів. Тут, в столиці Червоногородського князівства в околицях дерев’яного замку полювали Галицько-Волинські князі, аж поки у 1240 році місто не було спустошено татаро-монгольською навалою.
За польською версією назва «Червоний город» походить від незвичайного багряного кольору земля, на якій розташоване місце. За українською - від назви давньоруського літописного міста Червень. При всьому моєму патріотизмі, мені вже ж ближче до вподоби польська версія походження назви легендарного міста.
В середині XIV століття Подільські землі захоплюють литовські феодали. В 1363 році князь Ольгерд після вдалого походу на татар біля річки Синюхи віддає Поділля своїм племінникам князям Коріятовичам, фундаторам замків в Кам’янці, Бакоті, Смотричі, Мукачевому.
Тоді ж Коріятовичі засновують в Червоногороді кляштор домініканців, який, ймовірно, був зруйнований 1427 року молдавським господарем Петром.
Після смерті Ольгерда владу в Великому князівстві Литовському отримують Ягайло з Вітовтом. Останній намагається підпорядкувати собі Поділля, але наштовхується на опір Федора Коріятовича. У 1393 році Вітовт йде походом на Поділля, перемагає Коріятовича і становиться тут повноправним володарем. У 1395 році Ягайло (на той момент вже польський король), приєднує Поділля разом із Червоногородом до Польщі.
У 1430 році власником Червонограду стає Теофіл Язловецький - польський магнат, староста Кам’янця, володар замку у сусідньому Яз ловці. А через чотири роки місто отримує статус королівського і стає столицею всього Західного Поділля.
Опісля 10 років, у 1444 році, відбудовується кляштор домініканців, а ще через 4 роки Червоноград отримує Магдебурзьке право від польського короля Казимира ІV Ягелончика. Тоді ж королівським старостою міста становиться найбільший на Поділлі землевласник Михайло Бучацький.
У 1576-1579 на службі у Червоногородського воєводи перебував Михайло Хмельницький - батько майбутнього великого гетьмана. Тут де він і одружився. Через 70 років його син Богдан із своїм козацьким військом та селянськими загонами довколишніх сіл повернеться до Червонограду. Але вже для того, щоб зруйнувати його…
Перед цим, на початку XVII століття Червоноград переходить у власність магнатів Даниловичів. На місці дерев’яного замку Микола Данилович у 1615 році будує мурований. Замок був в плані чотирикутним з високими оборонними мурами і чотирма баштами. Тоді ж на кошти родини Лісецьких збудовано домініканський костел Успіння Діви Марії, мальовничі руїни якого і до сьогодні прикрашають мертве місто.
Згодом Червоногород знову занепадає. Після руйнівного походу козаків у 1648 році, влітку 1672 році замкові стіни побачили війська турецького султана Магомета ІV. Турецьке ярмо закінчилося в 1699 році. Ще більш ніж півстоліття замок стояв наполовину зруйнованим, а від колишньою могутньою столиці Подільського воєводства залишилося лише невелике поселення.
Нові часи для Червонограду почалися, коли у 1772 році Західне Поділля разом із Галичиною потрапляє під владу Австрійської імперії. У 1778 році австрійський уряд продає містечко князю Каролю Понінському. Адам Понінський разом із сином Калістом розбирають залишки мурів, і в 1820 році з решток замку завдяки видатному львівському архітекторові Юліану Захаревичу постає розкішний палац з двома вежами у неготичному стилі, увінчаними зубчастими коронами.
У 1835 році на сусідньому пагорбі з’являється ще одна цікава споруда Червонограду - родинна усипальниця Понінських. Зведена вони була княгинею Геленою Понінською в пам’ять про своїх передчасно померлих дітей. Надгробок виконує видатний датський скульптор Бертель Торвальдсен, перед цим 7 років демонструючи його у Варшаві.
Сьогодні, нажаль, усипальниця являє собою повну руїну…
Пізніше, у 1846 році Гелена Понінська засновує монастир сестер Милосердя, які займалися вихованням дітей-сиріт та опікою над хворими. Можливо, руїни костелу-каплиці на сусідньому пагорбі - це залишки цього монастиря?
До речі, монастир на місці неіснуючого вже Червонограду знову відкрито Українською автокефальною православною церквою у 2003 році.
На початку ХХ століття Червоноград переходить до своїх останніх власників - князів Любомирських. Княгиня Марія Любомирська по-справжньому опікувалася своїм найкрасивішим на Поділлі маєтком.
Але Перша світова війна стала початком кінця не лише замку, але й всього містечка. В міжвоєнний період в розвалинах замку ще жив вчитель, а навколо колишнього замку ще існувало поселення переважно з польським населенням.
Крапку в існуванні Червонограду поставив польсько-український конфлікт у лютому 1945 році. Тоді, начебто, загін вояків УПА з сусіднього Ниркова знищів все населення містечка - 38 поляків. Ймовірно, що це - польська версія. Діточкам у таборі «Ромашка», що і досі діє поруч з руїнами замку розповідали, що населення Червонограду знищили німці. Мешканці ж Ниркова мають свою думку: винищення населення спровокували співробітники НКВД в рамках операції «Вісла». Після виселення поляків сюди повинні були заселитися українські переселенці з Польщі. Ця версія мені здається найбільш вірогіднішою.
Ось така історія цього містичного місця. З одного боку - така велика, з другого - така сумна. Офіційно Червоноград припинив існування у 1970 році: поселення з назвою Червоне було виключено з переліку міст, селиш і сіл Української РСР у зв’язку з відсутністю мешканців.
Але руйнування замку на цьому не припинилося. У 80-ті роки голова колгоспу з села Нирків віддає наказ розібрати пам’ятку для побудови свинарнику. В Ниркові постав новий свинарник, а від замку залишилося ще менше…
Але, незважаючи на стан пам’ятки, потік приїжджих сюди не зменшується. Навпаки, з кожним роком місце стає більш популярнішим. Популярнішим для туристів, відпочиваючих і просто «шашличників». Але не для влади. Для неї, начебто, міста з тисячолітньою історією не існує. Замок продовжує розвалюватися, а гори сміття - зростають.
Крім замкових руїн туристів кличе до Червонограду й найбільший в рівнинній частині України водоспад Джуринський. Висота цього дива складає 16 метрів, і складається він з декількох каскадів.
Існує легенда про його штучне походження. Начебто у 1620 році турки під час облоги Червонограду змінили русло річки Джурин, щоб прискорити капітуляцію міста. Правда це чи не правда, але факт залишається фактом: в найчарівнішому в Україні місці грохотить найчарівнішій в Україні водоспад…
Відео- і фотоматеріали про Джуринський водоспад можна подивитися тут
Ще фото:
