De profundis
Цеппелін завлився, а разом із ним і Ікар. Через те, що нині співбесіду в німецькій амбасаді призначають аж на початок серпня, а квитки в мене на 30 червня, залишаюсь в цьому багні, яке зветься Україною. Без перспективи подорожей нормальним світом, я тут просто задихаюсь, перетворюючись на поточеного черв'яками в'язня. Шкода не невипитих з Андруховичем кальвадосів, і тим більше не 3300 гривень за квитки (хоча зазначені духовні і матеріальні атракції також надзвичайно привабливі), а саме цієї втраченої надії на свободу. Свободу вибору зручного часу і місця подорожі. Свободу вільного пересування світом після піврічного безперервного писання книжок, від яких паморочиться голова і витікають очі. Безумовно, можна зачекати кілька місяців і спробувати прорватись знову восени, але бажання відбито, так само, як і всі кволі атаки "Динамо" в іграх з "Брагою".
Подорожувати до Албанії, Хорватії, Македонії, Чорногорії, Сербії і навіть Ізраїлю, через те, що це доступно будь-кому в Україні, особливо не хочеться. Крим і чорноморське узбережжя викликають напади нудоти, а дивлячись з Карпат на сусідніх недосяжних єесівських сусідів, знову ж таки, хочеться плакати. Про єгипти і туреччини якось навіть непристойно і згадувати. Інтровертна, ляклива, застібнута на всі ґудзики, але далеко не цнотлива, закрита парканами, на кшталт тих, що мають під Києвом нардепи навколо своїх псевдопалаців, Західна Європа - ось та одісея, гідна справжнього мандрівника.
В котре пересвідчуєшся, що ти, татуйований тризубом, є нікчемою і жалюгідним жебраком в очах абсолютно нічим не кращих за тебе західних епікурейців. Гидко.
Гадаю, я за прикладом Єрофєєва, тепер спілкуватимусь з ангелами, яких викликає добірка різноманітних рідин, з міцністю від 10 до 42%. Він також був невиїзним.