Я тут днями з'їздив до країни казок Молдови в чудовому товаристві камрадів
yaremka &
fatamorrgana і ось, що з цього вийшло.
Дорога до Молдови вже сама по собі як путівник. Треба тільки знати, де зупинятись. Ми знали. Приміром, в Межирові, що під Жмеринкою. На світлині старовинні печі для випалювання цегли. Щоправда зараз її не випалюють, а виколупують, в чому переконались на власні очі.
Печі знаходяться не в самому селі, а напівдорозі до сусіднього селища Рів, а в Межирові збереглись, якщо так можна казати при погляді на ці пам'ятки, костел, зведений родиною Орловських в XVIII столітті і синагога. Самі руїни.
В костелі...
...і на його даху. Точніше, на склепіннях. Ходити тут було дещо моторошно, особливо після того, як Яремка показав всередині на місця в кладці, які будь-якої миті можуть завалитись.
Те, що лилишось від синагоги. Зважте івритські літери над вікнами. Хтось може знає,що вони означають?
Місцевий голова колгоспу нещодавно розвернув тут бурхливу діяльність - шукав приховане єврейське золото. Розкурочив колишній дім раввіна і перепахав всю землю перед синагогою. Не знаю, чи щось знайшов, але є відомості, що з Києва приїздив навйть головний раввін України просити припинити "розкопки".
Це вже Могилев-Подільський. Грецька церква святого Георгія Переможця. 1820 рік.
Її інтер'єри. Іконостас хоч і старий, але не оригінальний. Первісно тут був п'ятиярусний іконостас, замовлений в грецьких майстрів з Ніжина.
Дзвіниця віднедавна має цілком симпатичние синє фарбування купола.
Між іншим, церква стоїть прямо перед контрольно-пропускним пунктом українсько-молдовського кордону. Оскільки ми їздили автомобілем, то прикордонними зажадали від нас закордонних, а не внутрішніх паспортів. До того ж, треба було віддати 180 гривень за "зелену карту" (страховку) авта.
Вже на молдовському боці митник якось ніяково запросив мене до своєї буди, і так само, ніяковіючи повідомив, що мені належить віддати ще 80 гривень на велику молдовську природу. Я мав лише 90. Митник здачі не дав, проте довго і майже запопадливо дякував.
В Молдові все одразу інше. Перш за все, архітектура. Просто навпроти митниці височіють циганські хороми, зведенів за принципом чим багатше і яскравіше, тим краще. Під ними пиячать, і галасують шоколадні роми. Таке враження, що потрапив до Індії... Дуже шкодую, що не сфотографував одне таке золотозубе товариство в чорних шкіряних куртках 90-х років. Певно, спрацював інстинкт самозбереження. Все на румунському, всі на румунському. Гроші міняють тут-таки, але ми були 1-го травня і молдавани, як гідні нащадки переобраних комуністів теж святкували. Тому леї, дуже подібні на наші купони, обміняли в меняли:)). Курс 1 грн - 1,3 леї.
Між іншим, навпроти Могилева, місто Атаки, або Отачь (румунською), і тут також є дещо з архітектурного спадку. Приміром, церква XVIII століття в молдовсько-буковинському стилі. Перед нею бюст Петру Мовіле, себто нашому Петру Могилі, який походив зі старого молдовського боярського роду.
А це вже одне з чудес молдовської архітектурної традиції. Знаходиться воно в селі Рудь, що на півдорозі між Атаками і Сороками. До речі, про дорогу. Якщо ви вважали, що найгірші траси в Україні, то, посміхніться, бо в сусіда корова здохла - найгірші асфальтні покриття цієї частини світу в Молдові. Дорога являє собою зоране поле і всі машини вихилябть, наче водії повпивались місцевого Білого Буська. Треба постійно лавіювати, адже на зустріч по твоїй смізі, об'їжджаючи воронки чварить якась там Дачіа. Коротше, їхати можна максимум 40 км/г.
Але і в молдаван є чому повчитись. Приміром, турботі про туристів. Оце малечсеньке село Рудь має таблицю, де всі навколишні цікавинки розписано і показано. А чи хтось з вас зрозуміє щось звідси?:)
Монастир Святої Трійці 1777 року - головний привід заїхати сюди. Увага! Дорогою треба подолати невеличкий, але дуже крутий серпантин - монастир лежить в скелястій і лісистій улоговині.
Келії з дзвіницею - чудовий приклад румунської архітектурної школи початку ХХ століття.
Троїцька церква прекрасна. Вважається, що вона ще з XVI століття. Нажаль, до середини так і не потрапили.
Колодязь
Тут, навіть, можна зупинитись на ніч. Проте дівчинам доведеться одягати довгі спідниці і хустку. Фатаморргана була серед постраждалих. Московський патріархат дотягнувся і сюди...
Сороки. Молдовське весілля під стінами фортеці. Хочу такі кульки!:)
Беручі до уваги якість тамтешніх доріг, ми прийшли до висновку, що цей весільний лімузин курсує лише набережною взад-вперед:)...
...а коли таки виїжджає до міста, то вже незабаром ремонтується в СТО "Ля дядя Вася" з чудовим лого милих рибок.
Взягалі з якістю послуг в Сороках все ок. Оса вам чудовий, яскравий взірець їхньої якості.
Ще одна церква в молдовському стилі. ХІХ століття.
Капітелі колон ну дуже оригінальні.
Штефан чел Маре (Штефан Великий). Це молдовський Шевченко. Він скрізь. Навіть, на купюрах абсолютно всіх номіналів. Засновника молдовської державності, на відміну від кобзаря, ще й канонізовано.
Набережна Сороки. Праворуч фортеця XV століття, ліворуч контрольно-пропускний прикордонний паром ХХ-го.
Судячи з розмірів нашого прапора, паром явно належить молдаванам.
Фортеця, чи румунською читатеа, стоїть посеред парку на березі Дністра.
Орієнтовний час побудови - друга половина XV століття. Не перебудовувалась. Ніколи не була взята. Єдина достовірна дата штурму: 1692 рік. Штурм був невдалим.
Паром в дії. Між іншим, ним можуть користатись лише жителі Сорок або мешканці сіл з протилежного берега.
Фортеця відкрита з середи по понеділок з 9:00 до 18:00. Вхід коштує чи то 2 чи 5 лей. Екскурсія, здається, 20. Там єдиний працівник музею, і одночасно, його директор - Ніколає Булат. Він і за так вам екскурсію зробить. До речі, надзвичайно класний чувак. Якщо в когось будуть до нього питання: ось вам його мейл: ncbulat(цуцик)gmail.com.
В надбрамній вежі каплиця. Дуже схожа на каплицю Хотинської фортеці. Нічого дивного - обидві будували молдавани.
-Штефан чел Маре да буде з вами!
За стінами фортеці, на горі, певно, ще більша цікавинка Сорок - палаци циганського кварталу.
Дорогою туди можна оглянути нецікаву синагогу. До Другої світової в Сороках 80% населення складали євреї.
Це друга синагога, яка тепер належить не хасидам, а пожежникам. Поруч - наш циганський гід, схожий на кота Базіліо різнокольоровими скельцями окулярів і золотими зубами. Він і показав нам деякі пам'ятки ромського народу, за що взяв скромні 5 гривень.
Одна з них - "Большой Театр". Коні над порталом, майже, в натуральну величину:)).
Поруч з ним - ось це чудо. Зауважте, там ще маленька крамничка є. Як в анекдоті: - Абраме, що б ти робив, коли б був царем?
- Я б ще трошки шив на дому.
Там ще, кажуть, є палацик - точна копія Білого Дому у Вашингтоні, але ми його не знайшли.
"Хвіртка" до "халупки" циганського барона Артура Чераре. На обійсті дві "Чайки" зі спущеними колесами. Доля краси...:). Барон претендує на верховну владу над циганами пострадянського простору.
Свіча Вдячності під Сорокою. Вдячність може бути до будь-кого, як зазначено на камені на початку сходів до монумента. Сходинок 657, висота над Дністром - 100 метрів.
Моделі:
yaremka &
fatamorrgana Всередині - каплиця.
Ззовні - ракета.
Хлопці міряються фототехнікою:
yaremka Панорама Сороки від Свічі.
Село Косеуць за 11 кілометрів від Сороки. Там є паром, яким можуть переправлятись всі. Школа початку ХХ століття. Над колонками написи румунською кириличними літерами.
Монастир під селом.
Схоже, що купатись можна лише під дашком.
Лампада по-молдовськи.
Напис румунською над рохп'яттям: ІХТІ.
Ви гадаєте це колодязь?
А це пічь капличка.
Врешті, додому. Паром коштує 50 лей. Курсує раз на 1,5 години. Останній з Молдови о 18:00, з України о 17:30
Під кінець переправи паромник попросить вас допомогти цим багром пришвартуватись.
Дві кумедні ремарки з мого спілкування з нашими прикордонниками:
я: - Яка дорога звідси до Вінниці?
прикордонник: - Синку, це тобі не Молдова. Дорога - як книжка пише!
прикордонник: - Ви з Києва?
я: - Так.
прикордонник: - І ви прописані на вулиці Молдовській?!
я: - Так.
При цьому в очах прикордонника з'явилось якась мішанина з величезного здивування і шкоди за мене:)).
До речі, дорога була таки нічого, нормальна. Їхали назад через Томашпіль, Шпиків, Тиврів і Вінницю. Відстань між Вінницею і Бердичевим взагали приємно вразила - новий асфальт, в селах нові ліхтарі. Європа!
Нові розписи в старій церкві села Дзигівка. Баня суто буковинська.
Колись тут був маєток Ярошинських. Від нього залишився цей будиночок...
...і, справжнє відкриття для мене, - пізньобароковий костел з кінця XVIII століття.
Наступне село - Клембівка. Це ймовірний старий палац (зараз палац культури).
Хутір Боагодатне в Томашпільському районі. Щоправда, дорога туди від траси зовсім не благодатна, а скоріше, молдовська, але там зберігся, і зараз процвітаю в усіх сенсах старовинний парк в колишньому маєтку графині Бенет.
Ще три роки тому, як кажуть місцеві "через хащі нічого не було видно за три метри".
Страуси Саша і Сірожа теж живуть в парку.
На цьому місці колись стояв палац графині.
В господарчому приміщенні обладнали міні-готель. Два класні номери по 90 гривень і один люкс за 120. Горяча вода є, а цін таких вже нема ніде. До речі, в райцентрі Томашпіль готелів теж нема.
На в'їзді до Шпикова.