про свайбу (фото)
Страшна проблема жіночого життя - що надіти? - часом трансформується у просто катастрофічну - в чому їхати? Практично неможливо вибратись із дому на кілька днів в умовах перемінного клімату, букету хронічних болячок і підлої натури, яка без пилочки для нігтів і паличок для вух відмовляється себе органічно почувати в поїздці… Плюс кожного разу свята обітниця не тягати за собою сумки з непотрібними речами…
На Покрову я збиралася на старосвітське весілля до брата моєї подруги. Хто не бачив у «Новинах», то у Києві, в Мамаєвій слободі, 15 жовтня відбувалося весілля за традиційним українським обрядом. Масштаби акції в Харкові уявити було складно (як виявилось, весілля мало на меті зйомки музично-документального фільму, кліпу Олега Скрипки, дружина якого була режисером дійства, і піар-кампанію Мамаєвої слободи, котру власник планує зробити місцем постійного проведення подібних заходів).
Відразу було попереджено, що без запрошення й національного костюма на весілля не пустять, а тому останній зшибався із речей різного ступеня автентичності: сорочка, пояс і керсетка такі-да були автентичні, з прабабиної (царство небесне) скрині; правда, сорочку довелося трохи вкоротити, бо інакше вона не влазила під спідницю, останній вихід якої на люди був класі в дев’ятому й яка мала відігравати роль плахти за відсутністю плахти автентичної. Відсутність автентичності компенсувалась, утім, значною поїденістю міллю (це стосувалося, крім того, і керсетки, і хустки)… Були також цілком автентичні коралі, хоч і мало, і стрічки, імєлся й сапог-чулок, не автентичний, зате страшно модний…
За законом підлості ближче до вихідних прогноз погоди почав обіцяти заморозки і дощ з мокрим снігом, а з Києва надійшли категоричні звістки, що весілля відбуватиметься на вулиці і до 23 години. З особливою гостротою постало питання, як же я під дощем з мокрим снігом ходитиму в лєнтах і страшно модних сапогах-чулках… Проте після того як на акції в Молодіжному парку я замерзла як цуцик, питання було розв’язано: з Харкова я поїхала в зимових чоботах, розстроєних чуствах і з повною сумкою автентичного дрантя.
Іще різнорідніші почуття мене охопили, коли наступного дня в Мамаєвій слободі я побачила цілу кімнату, завішану й завалену таким же національним убранням, яке надала кіностудія ім. О. Довженка для зйомок фільму. Ще б сказати, що я десь у кадр потрапила в прабабиній (царство небесне) керсетці, але й того ні: прогноз не збрехав, і дубняк у Києві був такий, що керсетку і лєнти було негайно сховано під шерстяну хустку і ватяну юпку.
(Об студійну плахту я, до речі, обламала всі нігті, бо манікюр українською ментальністю не передбачений і в туалет у автентичному вигляді ходити було печально). Зате мої зимові чоботи були предметом заздрощів численних родичів з обох сторін, які теж далеко не всі уявляли, що Мамаєва слобода - це цілий комплекс під відкритим небом, таке собі міні-Пирогово, тільки споруди сучасні, а грязюка цілком автентична і дощ цілий день валив із різним ступенем інтенсивності далеко не віртуальний…
До речі, деяких гостей не надихнула перспектива перевдягатись у національний одяг, але розклад був категоричний: тих, хто не проходив дрес-код, з території проганяли, щоб не дай Бог, не потрапили в кадр. Правда, переважна більшість близьких і рідних була національно свідома, перевдяглась охоче й із задоволенням брала участь у масовці. Особливо веселили повторні дублі зйомок, коли, скажімо, не встигали зняти перехід із хати молодого до хати нареченої…
Центральною персоною весілля, крім, звичайно, молодих,
був, як ви розумієте, Олег Скрипка, який з’явився на вінчанні і був до кінця зйомок, даючи можливість фанатам сфотографуватися поблизу нього.
Ракурси, правда, не завжди вдалі, але під час зйомок фотографувати забороняли…
Слід віддати належне його дружині Наталці, яка не тільки керувала організацією весілля, брала участь у обрядах і танцях, але ще й годувала й бавила дитину.
Основне навантаження припало, звичайно, на учасників колективів, які виконували всі обрядові пісні і танці, що потрапили в кадр. Прості гості здохли від самого ходіння з хати до хати та до церкви, та й танці під дощем на слизькій траві були до снаги не багатьом. Протягом 10 годин було відтворено три дні традиційного весілля, а сили вже у людей не ті що колись…
Як не дивно, я не простудилась, і навіть автентична плахта, яка без булавки ні фіга не трималась автентичним поясом і злетіла з мене під час танців, не зіпсувала настрою…
Розцінюю це як позитивний вплив автентичного середовища на мій скверний характер!
На Покрову я збиралася на старосвітське весілля до брата моєї подруги. Хто не бачив у «Новинах», то у Києві, в Мамаєвій слободі, 15 жовтня відбувалося весілля за традиційним українським обрядом. Масштаби акції в Харкові уявити було складно (як виявилось, весілля мало на меті зйомки музично-документального фільму, кліпу Олега Скрипки, дружина якого була режисером дійства, і піар-кампанію Мамаєвої слободи, котру власник планує зробити місцем постійного проведення подібних заходів).
Відразу було попереджено, що без запрошення й національного костюма на весілля не пустять, а тому останній зшибався із речей різного ступеня автентичності: сорочка, пояс і керсетка такі-да були автентичні, з прабабиної (царство небесне) скрині; правда, сорочку довелося трохи вкоротити, бо інакше вона не влазила під спідницю, останній вихід якої на люди був класі в дев’ятому й яка мала відігравати роль плахти за відсутністю плахти автентичної. Відсутність автентичності компенсувалась, утім, значною поїденістю міллю (це стосувалося, крім того, і керсетки, і хустки)… Були також цілком автентичні коралі, хоч і мало, і стрічки, імєлся й сапог-чулок, не автентичний, зате страшно модний…
За законом підлості ближче до вихідних прогноз погоди почав обіцяти заморозки і дощ з мокрим снігом, а з Києва надійшли категоричні звістки, що весілля відбуватиметься на вулиці і до 23 години. З особливою гостротою постало питання, як же я під дощем з мокрим снігом ходитиму в лєнтах і страшно модних сапогах-чулках… Проте після того як на акції в Молодіжному парку я замерзла як цуцик, питання було розв’язано: з Харкова я поїхала в зимових чоботах, розстроєних чуствах і з повною сумкою автентичного дрантя.
Іще різнорідніші почуття мене охопили, коли наступного дня в Мамаєвій слободі я побачила цілу кімнату, завішану й завалену таким же національним убранням, яке надала кіностудія ім. О. Довженка для зйомок фільму. Ще б сказати, що я десь у кадр потрапила в прабабиній (царство небесне) керсетці, але й того ні: прогноз не збрехав, і дубняк у Києві був такий, що керсетку і лєнти було негайно сховано під шерстяну хустку і ватяну юпку.
(Об студійну плахту я, до речі, обламала всі нігті, бо манікюр українською ментальністю не передбачений і в туалет у автентичному вигляді ходити було печально). Зате мої зимові чоботи були предметом заздрощів численних родичів з обох сторін, які теж далеко не всі уявляли, що Мамаєва слобода - це цілий комплекс під відкритим небом, таке собі міні-Пирогово, тільки споруди сучасні, а грязюка цілком автентична і дощ цілий день валив із різним ступенем інтенсивності далеко не віртуальний…
До речі, деяких гостей не надихнула перспектива перевдягатись у національний одяг, але розклад був категоричний: тих, хто не проходив дрес-код, з території проганяли, щоб не дай Бог, не потрапили в кадр. Правда, переважна більшість близьких і рідних була національно свідома, перевдяглась охоче й із задоволенням брала участь у масовці. Особливо веселили повторні дублі зйомок, коли, скажімо, не встигали зняти перехід із хати молодого до хати нареченої…
Центральною персоною весілля, крім, звичайно, молодих,
був, як ви розумієте, Олег Скрипка, який з’явився на вінчанні і був до кінця зйомок, даючи можливість фанатам сфотографуватися поблизу нього.
Ракурси, правда, не завжди вдалі, але під час зйомок фотографувати забороняли…
Слід віддати належне його дружині Наталці, яка не тільки керувала організацією весілля, брала участь у обрядах і танцях, але ще й годувала й бавила дитину.
Основне навантаження припало, звичайно, на учасників колективів, які виконували всі обрядові пісні і танці, що потрапили в кадр. Прості гості здохли від самого ходіння з хати до хати та до церкви, та й танці під дощем на слизькій траві були до снаги не багатьом. Протягом 10 годин було відтворено три дні традиційного весілля, а сили вже у людей не ті що колись…
Як не дивно, я не простудилась, і навіть автентична плахта, яка без булавки ні фіга не трималась автентичним поясом і злетіла з мене під час танців, не зіпсувала настрою…
Розцінюю це як позитивний вплив автентичного середовища на мій скверний характер!