таємниця мого імені
Перші три місяці свого життя я провела без імені.
То в Європі дитині дають ім’я в момент народження. І одягають у сорочечки і повзунки, щоб немовля мало свободу рухів. А в Радянському союзі новонароджені мали тільки прізвище і були туго замотані, як мумії, у пелюшки. Щоб звикали підкорятися, напевно.
Одним словом, коли я нарешті з’явилася, у моїй багатонаціональній сім’ї виник конфлікт. Версій було багато, але найзапекліша суперечка точилася між представниками двох націй.
Моя мама, яка усвідомлює себе українкою (хоча яка вона українка? Але то складна тема - національність закарпатців; про це якось іншим разом), хотіла назвати мене Іванкою. А моя бабушка, сибірячка-росіянка (угу, приїхала в Ужгород у 46-му з окупантським госпіталем, та й так і зосталася), - Аріною.
Так і бачу цю картину. Гіперактивне круглощоке дитя верещить (кажуть, у дитинстві я була абсолютно незносною, занадто шумною і рухливою), а біля колиски дві жіночки навіть не чують.
Одна кричить: «Моя дитина нігда не буде носити москальське ім’я, щоб вас перекосило, щоб вас качка копнула, жидомасонів клятих!». А друга: «Русскіє - вєлікая нація, Пушкіна вєсь мір учіт! А ти мнє, кошка драная, не указивай, как жить!».
Підозрюю, що вони скандалили навіть запекліше, ніж було загальноприйнято при совітах (пам’ятаєте, тоді хронічно всі рвали горлянки з приводу і без?). Бо якось мене пройшла провідати участкова і тото всьо вчула. І уповіла їм: «А що ви, жіночки, порушуєте правила соціалістічєского общєжитія? Вона ж у дєнь Татьяни родилася! (Тоді про такоє сято ще не чули, як і про день Валентина та Геловін.) То най буде Татьяна ай Тетяна - позерайте, якоє файноє, і по руськи, і по українськи.»
Так мудрій жінці, представнику радянської влади, вдалося зробити вагомий внесок у вирішення конфлікту між братськими народами СРСР.
Насправді до кінця проблема так і не була вирішена. Бо коли я поводила себе добре, мене звали Татка, Татіка, Танічка і Тетянка. А коли збиралися зробити втикон - то обов’язково Татьяна або Таня.
Зате, коли виник міжнаціональний конфлікт між гагаузами та галичанами з приводу імені мого племінника, я знала, що їм порадити. Вони так і зробили: хлопчика назвали Олексій. Для більшості він Олесь, а для російськомовних - Альоша.
